Ніч великого дощу

Старосамбірський і Самбірський райони

Фото авторів

Переживши паводок зразка липня 2008 року, здавалося б, жителі Старосамбірщини та Самбірщини мають бути готовими до таких несподіванок. Ач, ні — кожен раз все повторюється з новою руйнівною силою. Лише протягом доби, і то з «відпочинками», небесна канцелярія поливала нас рясним дощем, але загалом спокійні річки так збурилися, що годі було їх спинити. У липні 2008-го дощі не припинялися протягом п’яти днів, а тепер і однієї доби вистачило.

Першим удар стихії випробував на собі Старий Самбір. Центральні вулиці буквально на очах почало заливати, і о 20.00 районна влада оголосила надзвичайний стан, бо Дністер з його іменними чи безіменними пот оками почав виходити за межі встановлених їм меж. Безсонна ніч для людей тільки розпочиналася. Найбільша трудність у тому, що коли все пливе, коли люди мечуться у безпорадності, то і вдіяти практично нічого не можна. А тим часом, вода залишала цілі села без мостів та доріг, руйнувала електроопори та забирала за собою господарські будівлі (в господаря з Соснівки за водою пішла ціла шопа з дровами). Про городину, від якої в багатьох не залишилося й сліду, навіть не говоримо…

Не краща ситуація складалася у Стрільбичах. Там приблизно посередині села р. Яблунька у двох місцях повністю зруйнувала дорогу, залишивши по собі прірву… По той бік провалля — горішня частина села, Біличі, Волошиново, Росохи. Ще близько сотні помешкань самотньо стоять відділені від села на протилежному березі річки. Раніше туди можна було добратися через бетонний міст і дві дерев’яні кладки, але в ніч проти 16 травня їх не стало… Але навіть у такій біді життєрадісні стрільбичани не переставали жартувати. Перегукуються зі своїми сусідами через річку, а кореспонденту «Високого Замку» своїх «ізольованих» односельців представили… «сепаратистами». «А як же їх назвати? Вони від нас відділилися — значить «сепаратисти». Та навіть у таких непростих умовах місцевий райавтодор таки облаштував тимчасовий проїзд і «сепаратистів» повернули на «материк». Хоча надзвичайники у цьому селі рятували одну родину, а ще керівник місцевого МНС району Іван Леськів розповів, що його колеги тієї ночі допомагали вибиратися з домів сім’ям у Старому Самборі та Хирові. Під вечір з’явилося кілька добрих новин — завершили облаштування тимчасового проїзду зі Стрільбич до Білич, у Великосіллі, де розмило дорогу, та у Волошиново.

Удосвіта техніка пішла «визволяти» Терло, Максимівку та Росохи. Що стосується добромильського помешкання над прірвою, то Орест Бонк — голова райради, повернувшись звідти, розповів: тамтешня громада разом із мером Михайлом Матіяшем стримують зсуви землі, а тільки-но в ріці спаде вода — пустять туди техніку. Крім того, проблемними залишалися села Потік і Соснівка, Спас та Велика Лінина, Грозьово та Галівка, Воля і Старий Самбір, Чаплі та Гуманець, де підтопило майже сотню хат… До всього того треба додати, що частина сіл були не просто відрізані від світу, а й без світла та газу, бо місцями некеровані води понівечили газопроводи.

У Самборі їздили працівники ДАІ і через гучномовець попереджували людей, щоб рятувалися, бо сусідній Дністер поводиться геть незрозмуліо. У нас, треба сказати, такого видовища взагалі ніхто не пам’ятає. Але люди, як ніколи, згуртувалися, шукали пісок, насипали у мішки. Найбільш проблемним для Самбора виявився шмат дороги Львів-Самбір — навіть фахівці ніяк не могли второпати, звідки і чому (коли Дністер більше, ніж за кілометр), шаленим потоком несеться водопад. Це продовжувалося протягом дня.

Взагалі, стихія була якась геть глупа, бо зовсім не підпорядковувалася звичним законам паводку — топило там, де зазвичай старожили великої води не пам’ятають. Наприклад, у Бісковичах — це сусіднє зі Самбором село, невідомо звідки буквально за годину затопило закуток, де ніколи нічого такого не було. Траса у бік Мостиськ була непроїзною. Залиті водою хати, підвали, присадиби, зникла худоба і паркани — одне слово, армагедон. І хоч ми були у багатьох «мокрих точках» Самбірщини, але всю ту людську біду словами не передаш. Марія Струбицька з Калинова, побачивши владну районну делегацію, буквально витягнула нас з машини, щоб показати, як її невеличка хатинка по вікна стоїть у воді. Все, що там було, затопило. І то після недавнього ремонту. Вода, каже, так швидко прибувала, що нічого путнього і не встигли прихопити зі собою. Витягнули якусь скриню, але і її вода на обійсті залила. Плаче бідолашна, а ми єдине, що можемо зробити, то фото для газети і співчуття висловити.

У сусідніх Кружиках, здавалося б, давно звикли до стихій, бо там, як тільки паводок, відразу всі пливуть. Ми зайшли до хати Юлії Вовченко. Господарі пробують мити підлогу від намулу, але нічого з того не виходить. Вода тут так само була під вікнами. Щось з речей домашнього вжитку встигли винести, щось геть промокло. Диван новенький щойно купили, але він вже, схоже, до «експлуатації» придатним уже не буде.

Зустріли ми на одному з острівців у Кружиках жительку Борислава, у якої в селі живе прикута до ліжка матір. Коли почався потом, то всі домочадці вибралися на горище (так у селі чинили всі), а на ліжко матері наклали дощок, її ж поклали зверху і так сердешна цілу ніч ночувала, наче на острові. Іншого прикутого до ліжка чоловіка родичі встигли винести на подвір’я, знайшовши там сухий шматок землі.

Ніч з п’ятниці на суботу для жителів Самбірщини так само була неспокійною, бо додалися до переліку мокрих сіл нові населені пункти, а вранці траса Львів-Самбір біля села Луки була повністю залита некерованими водами і рух довелося призупинити.

Коли бачиш все те горе, то стає дуже сумно, бо люди у нас і так бідні, а ще таку кару переживають. Спливе вода, мине час і почнуться їхні митарства та походи по владних кабінетах у пошуках компенсацій. А від них будуть відмахуватися, як від дуже набридливих. Будуть казати їм, чого майно не страхували?

Ми б не хотіли нині називати доволі відносні цифри збитків від паводку. Бо вони ще станом на учора мінялися — зрештою, хто у такому водовороті здатний щось підрахувати. Але дуже дратує інше. Ми пережили нищівний паводок липня 2008 року. Держава виділяла шалені мільйони не стільки на ліквідацію наслідків паводків, скільки на протипаводкові заходи. І досі всього не довершили, зате було кілька кримінальних справ на предмет використання коштів. Паводок травня 2014-го показав, що ми знову не готові до таких стихій, незважаючи на викинені кудись мільйони народних гривень. Після паводку 2008-го екологи (і не тільки) били в набат, бо неконтрольовані вирубки лісів та грабіжницький забір гравію з берегів річок провокують паводки. Цей урок, на жаль, ми пройшли «заочно» і жодних висновків не зробили.

І нарешті, ще з кінця вісімдесятих на території Самбірського району державним коштом будували так зване Чайковицьке водосховище. На випадок великої води відкривають шлюзи і всі некеровані потоки потрапляють у пастку. Тим самим мали рятувати всі інші населені пункти області далі за течією Дністра. З’ясувалося, що водосховище бездіяльне, бо Дністер до нього не досягає…