«Не помітив, коли гранатою відірвало руку...»

На Майдан львів’янин 37-річний Андрій Жупник приїхав ще у листопаді. Під час штурму на Інститутській 11 грудня Андрію вибили передній зуб. Полікувався у стоматолога — і знову у бій!

18 лютого під час мирного наступу йому гранатою відірвало ліву руку. Найстрашніше те, що Андрій — шульга...

Чоловікові поставили тимчасовий протез. Але він його зняв. “Віддав, щоб трохи підтесали, бо незручний”, — каже. Не хоче, щоб його називали героєм: “А хто мав боротися, як не я? Сім’ї у мене немає, нікого б сиротою не залишив”.

Андрій — талановитий програміст. Його продовжують засипати замовленнями. Однак наразі взяв паузу у роботі.

Постійний австрійський протез, який йому мають поставити після того, як заживе рана, коштує 70 тис. євро. Небайдужі люди допомагають Андрієві зібрати кошти на нову руку. Нею чоловік зможе тримати виделку і вітатися з друзями. Однак не зможе підтягнутися на турніку, нарубати дров чи поставити намет. Це його засмучує найбільше. Андрій з 1998 року у “Пласті”, не уявляє свого життя без походів у гори.

Друзі кажуть: “Добре, що втратив руку, бо ми би втратили тебе”.

Андрій — сотник 15-ї сотні “Вільних Людей”. До її складу входило 260 “бійців”.

Напередодні мирного наступу, 18 лю­того, Андрій поїхав додому. Дізнав­шись про намір опозиції організувати похід на Верховну Раду, зателефонував до чергового сотника в Києві. Той запевнив, що нічого серйозного не планується. Помахають прапорами, постукають щитами, та й розійдуться. Через те до Києва рушила лише частина 15-ї сотні — чотири десятки активістів. Серед них був і Андрій. “До Києва приїхали о 7.20, — розповідає. — Зайшли у Будинок профспілок, вдягли бронежилети, налокітники, наколінники. Нам повідомили, що колона вже рушила — довелося наздоганяти”.

Про те, що пліч-о-пліч з “беркутівцями” і внутрішніми військами стоятимуть “тітушки”, мітингувальники здогадувалися. Але не думали, що їх буде так багато. “До кожної акції силовики залучали по 100-200 “тітушок”. А того разу привезли у Маріїнський парк не менш як півтисячі. Це був криміналітет, і всі під кайфом або п’яні”, — згадує Андрій.

15-та сотня — штурмова. “Нашим зав­данням було стояти на передовій, — каже. — Але допустилися тактичної помилки — розбили сотню на чотири загони”. Одна пішла на Шовковичну, друга — на Липську, третя “ополчилася” біля Маріїнки, четверта — на Грушевського. Те, що це помилка, зрозуміли, коли “беркутівці” і вевешники почали тиснути на групу біля Маріїнського парку.

Протестувальники перебували у меншості. Відбивати атаки силовиків їм було дедалі важче. “Беркутівці” задіяли більш “термоядерний” перцевий газ. Бо до того, яким нас труїли на Грушевського, звикли і навіть респіраторів не вдягали — рукавом прикривалися. А цей сльозогінний газ заважав дихати. Мусили пригинатися, присідати. Силовики гранат не жаліли. Ряди Самооборони рідшали. Позаду самооборонців стояли люди старшого віку, жінки, журналісти”...

“Одну групу силовики оточили і притиснули до будинку. Відступати хлопцям було нікуди, — згадує. — Загинули би у цій сутичці, якби не рій, що складався з 12 чоловіків старшого віку, які приїхали на Майдан з Фастова. Вони самотужки стримали “беркутівців” і “вевешників”, даючи можливість тим, що позаду, відступити. Частина втекла через перший поверх (вибивали вікна і пробиралися квартирами на протилежний бік вулиці), частина сховалася на горищі. Двадцятьох хлопців сховав у своєму помешканні киянин. Хлопці просиділи там до 11-ї вечора. Потім той чоловік їх по двоє виводив, без бронежилетів, касок, щоб не ідентифікували, і дворами провадив до Майдану”.

Найгарячішою точкою того дня був Маріїнський парк. Андрій не міг спокійно спостерігати за тим, як лупцюють людей, і кинувся на допомогу. Першу атаку самооборонівці відбили. Під час другої Андрієві відірвало руку. Повернув голову і побачив, що нижче плеча теліпаються шматки м’яса. Здоровою рукою перетиснув вену на ушкодженій. Товариш, який був у цей момент поруч, перебинтував закривавлену руку і допоміг Андрієві дістатися до медичного пункту. Там сказали їхати у 17-ту лікарню, її охороняли “афганці”.

Поки медики готували операційну, Андрій сидів на підвіконні у коридорі і наминав сушені яблука, які завбачливо поклав напередодні до кишені штанів. “Хірург за те потім нагримав на мене, адже до операції нічого не можна їсти. Але я ж навіть не снідав!” — каже.

У Києві Андрієві не можна було залишатися, адже невідомо було, як будуть розвиватися події. Його доправили до Львова, а звідти “швидкою” — до Польщі.

Переказати кошти на новий протез для Андрія можна за цими реквізитами: 4149 4377 0107 5085 ПриватБанк. Отримувач: Андрій Жупник.