Що робити зі школярем-агресором?

Нерідко в коридорах та класах школи можна почути лайливі слова, а інколи й побачити штурхана однокласнику, а то й... вчителю. Чому школярі стають агресорами та як змінити таку поведінку підлітків, розповідає головний психолог Західно-українського центру «Жіночі перспективи» Світлана Бєляєва.

— Усе частіше в школах чути про конфлікти між підлітками та навіть між вчителями і школярами. Як пояснити таку ситуацію?

— Жорстокість, злість, агресія, насильство у різних формах — сьогодні частина шкільного життя. На це є кілька причин. По-перше, діти не нав­чені виявляти свої прикрі емоції у безпечний спосіб. Їх цього не навчили ні вдома, ні у школі. По-друге, агресивної поведінки діти часто вчаться у власних домівках, спостерігаючи за взає­минами дорослих, або навіть “на власній шкурі” відчуваючи стусани та образи батьків. По-третє, дитина переживає різні болісні відчуття, наприклад, з приводу розлучення батьків. Не має кому про це розповісти і може шукати слабшого, на якому зжене свій жаль, біль чи образу.

Доросла людина відповідальна за все, що думає, говорить і робить. Часто від вчителя можна почути: «Що це ти на себе начепив? Ти в цьому на клоуна схожий», «Що роблять твої батьки, коли бачать, що ти з такими нігтями йдеш до школи?», або «Якщо куритимеш за школою — викличу міліцію». Вчителі дозволяють собі ображати учнів, не помічаючи цього. Коли школярі їм на це звертають увагу, такі зауваження сприймаються категорично.

— Що робити вчителеві з учнем-агресором?

— Треба віч-на-віч, конструктивно і по-дружньому спробувати поговорити з підлітком. Школяр має зрозуміти, що вчитель — це дорослий друг, який може допомогти та захистити його. Діти не заговорять першими. Успіх буде, якщо вчитель виявить ініціативу. На жаль, класична реакція вчителя на агресію учня — скарга батькам та директору школи…

Шкільні психологи, які «обслуговують» по 600-800 учнів, не мають змоги терапевтично працювати з ними. Максимум — запросити на розмову, трохи поговорити. Оце й уся терапія. У світі ж є психологічні розвиваючі цент­ри та різноманітні групи підтримки і самодопомоги. У таких центрах консультують усю сім’ю, покращують стосунки між батьками і чадами. Є багато форм впливу на дорослих і дітей, проте тільки у нашій країні цей вплив завершується лайкою, бійкою, сльозами та приниженням...

— Як поводитися учневі, який став об’єктом агресії з боку іншого учня?

— Одразу розповісти дорослим — батькам і вчителям. Саме дорослі люди повинні почати позитивно впливати на підлітка-агресора. Якщо жертва і агресор на кулаках вирішуватимуть проблеми, об’єкт агресії переможе лише у тому випадку, якщо буде сильнішим. Проте це не вихід.

На жаль, школярі бояться говорити з дорослими про ці проблеми. Вони «ковтають» образу, а потім у них з’являється відчуття страху — оглядаються на вулицях, хворобливо мовчать, пропускають заняття. Від цього навіть фізично захворіти можна. Дитина подає певні сигнали, що їй недобре, але не пояснює ситуації. Не розповідає, бо боїться почути: «А ти здачі дала?», «Відлупцював того поганця?», «Ти вже доросла, сама вирішуй проблеми...», «Невже через тебе потрібно йти з його батьками сваритися?!».

Батьки повинні захищати свою дитину. Треба говорити з батьками учня-агресора і самим школярем. Наприклад, до них можна звернутися так: «Мені прик­ро, що ви не навчили свою дитину спілкуватися. Якщо ви не можете цього зробити, мені доведеться звернутися до відповідних органів, які вирішать цю проблему». Якби така ситуація сталася у Польщі чи Німеччині, родина агресора отримала б офіційне скерування на сімейну терапію у родинний центр допомоги. Сім’я ходила б туди і вчилася, як поводитися один з одним та у суспільстві.

Довідка «ВЗ»

Згідно з українським законодавством, до кримінальної відповідальності притягають осіб, яким виповнилося 16 років. Проте за тяжкі злочини: вбивство, умисне завдання тілесних ушкоджень, зґвалтування, крадіжки, грабежі, розбої, злісне та особливо злісне хуліганство — з 14 років.