Владислав ШЕРЕШЕВСЬКИЙ: «Путін нашого борщу ще не скоро скуштує»

Не обійшлося й без перших осіб вітчизняної та закордонної політики. Про те, чому Путін коситься на український борщ, а Янукович схожий на Ющенка, Владислав розповів в інтерв’ю для “ВЗ”.

У серії “Медіафейс” де­в’ять робіт, — каже Владислав Шерешевський. — З’явились вони не одразу — спочатку думав три картини написати, а потім продовжував зображати усі обличчя телеканалів, включно з російськими, бо їх теж активно переглядають наші громадяни.

“Медіафейс” — “вижимка” з того, що на наших телеканалах показують найчастіше, це своєрідна коротка характеристика медіапростору України. “Перший національний” канал представлений жалісливим образом козака в крові — це типовий наш громадянин, завжди ображений та незадоволений. На каналі “Україна”, що належить Ахметову, у мене Кахі Кавсадзе в ролі Абдулли і цитата з “Білого сонця пустелі”: “Совсем озверел Черный Абдулла — ни своих, ни чужих не щадит”... Гадаю, цю фразу пояснювати особливо не потрібно. На каналі “1+1” весела тітонька з двома бокалами пива — це мій маніфест проти засилля реклами пива та іншої гидоти на ТБ. Канал “Новий” у мене представлений двома молодими дівчатами із відкритими ротами, що ніби вигукують “Вау!”. Таких дівчат із ток-шоу зараз вистачає на усіх каналах, вони діти небідних батьків, у норкових шубках, але одягнені чомусь не повністю. На каналі “Інтер” у мене мулатка в українському національному вбранні, робота називається “ІНТЕРнаціоналізм”.

- З якою метою створювались ці шаржі?

— Серія “Медіафейс” створена, аби трохи покритикувати наше телебачення і заразом зіграти по ньому реквієм. Я та мої друзі дивимось телевізор дуже мало, і на те є об’єктивні причини.

- Але ж під вашу “гарячу руку” потрапили не лише українські канали...

— “Пройшовся” також по “Першому російському” останкінському каналу — на картині Путін, а перед ним каструля борщу, на яку він дивиться з пересторогою, але й зі злобою... На каструлі написано “пєрвоє” — бо зображено “пєрвоє ліцо”, і тому що вони на наш борщ кажуть “пєрвоє”. Зрозуміло, що в світлі останніх подій Путін нашого борщу ще не скоро скуштує. Ну і, звичайно, не міг не зобразити портрет Гаранта. Федорович у мене на синьому тлі, навколо — зірки Євросоюзу. Показують нашого президента по каналу “Еuronews”.

- Що хотіли сказати, зображаючи гаранта-євроінтегратора?

— Хотів підштовхнути цією роботою нас у Європу... Але, здається, не вдалося. Припускав, що ця картина стане іконою або мішенню. Тепер бачу, що іконою робота не стане. У портреті Януковича цікаво те, що я прагнув, аби проглядався також Ющенко як перший євроінтегратор. І відвідувачі галереї це помічають, але думають, що схожість ця випадкова, і хитро так кажуть: “Шерешевський, щось ваш Янукович занадто на Ющенка схожий”. А я їм підігрую і роблю здивоване обличчя (сміється. — “ВЗ”). Це означає, що у Європу ми йдемо не перший рік, але ніяк не прийдемо.

- Отже, картина все-таки стала “мішенню”. Не шкодуєте, що намалювали її?

— Аніскільки, як художник я був до цього готовий. Одного ранку прокинувся і зрозумів, що не пробачу собі, якщо не намалюю її. До відкриття виставки залишалося п’ять днів. Не зміг замовити полотно такого ж формату, як інші роботи з серії, тому портрет євроінтегратора на десять сантиметрів менший за інші... Працював як навіжений. Написав картину за два з половиною дні, так хотілось “виговоритись”.

- Продаєте портрет Януковича?

— Із задоволенням. Але з Адміністрації президента до мене поки що не звертались, з сім’ї — теж. А більше ні в кого у країні грошей нема.

- А скільки коштує Гарант?

— Десять тисяч американських “убитих єнотів”. Бачу картину десь в штабі Януковича у розпал виборів-2015. Якщо Україна вступить в Євросоюз, то, звісно, портрет братиме участь у рекламній кампанії Гаранта.

- Чому тема міжнародних стосунків раптом так гостро почала впливати на мистецтво?

— Я тривалий час намагався відмежовуватись від політичних тем, але вони переросли в загальнолюдські. Від вектора розвитку стосунків Україна-Європа та Україна -Москва зараз залежить наше з вами життя.

У жебрацькій країні високої культури апріорі бути не може. Світова практика фіксує в таких випадках тільки локальні спалахи народного мистецтва. Тому якщо вектор розвитку країни піде в хибному напрямі, у нас залишаться лише аматорські кружки “пєсні і пляскі”. Симфонічних оркестрів та високого художнього мистецтва в жебрацьких країнах не буває.