«Четверо парижан з п’яти – колишні мігранти»

Не віриться, що по вулицях цього міста колись ганяли пацюки, його жителі — помирали від голоду та чуми, а у водну артерію зливалися нечистоти. Тепер це місто-мрія. “Побачити Париж і померти”, “Париж — свято, яке завжди з тобою”...

Актор П’єр Рішар прожив у такому «будиночку» понад 20 років.

На Сені живуть кінозірки, студенти та... безхатьки

До 1960-х років Сена вважалася однією з найбрудніших рік Європи. Злі язики казали: “Хочете покінчити життя самогубством, не кидайтеся з моста у ріку — скупайтеся у ній”. Тепер у Сені водиться 32 види риби, зокрема форель — ідентифікатор чистоти водойми. Туристів возять на екскурсійних корабликах (квиток коштує від 8 до 12 євро залежно від фірми-перевізника). На борту можна пообідати і повечеряти. Заглядати під мости не варто. У теплу пору року там живуть безхатьки, і ви для них — гості непрохані. До речі, витріщатися на вікна “припаркованих” біля берега суден також не рекомендуємо. Чимало парижан замість того, щоб орендувати квартири, орендують пароплави. Наприклад, актор П’єр Рішар прожив у такому “будиночку” понад 20 років...

«Мама рідна!»

Якщо запитаєте англійською, як пройти до Тріумфальної арки, ризикуєте заблукати, а зробивши замовлення у кафе італійською, вийти із закладу напівголодним. Парижанин уважно вас вислухає, але вести діалог буде виключно французькою.

Мало оглядати пам’ятки архітектури — треба пильнувати особисті речі. Не варто зупинятися біля наперсточників, які пропонують вгадати, під якою склянкою схована фішка — обдеруть як липку. А якщо стрінуться на дорозі “благодійники”, які настирливо пропонуватимуть підписатися під петицією, не завадить перейти на інший бік вулиці. Змісту написаного і так не зрозумієте, зате з вас почнуть вимагати пожертву у сумі 10-20 євро. Найбільше шахраїв “ошивається” у людних туристичних місцях.

Керівник групи — Данило Тканко — попередив нас, аби не купували дешеві сувеніри у темношкірих торговців ширпотребом. П’ять брелоків у вигляді Ейфелевої вежі лише за євро? Можна уявити, якою є якість цих брязкалець. Однак торгаші не здаються: “Братуха, сеструха! На халяву, бесплатно! Таня, Лєна, Наташа, купи!” Зрозумівши, що діалог налагодити не вдається, пускають у хід “важку артилерію”: “Януковіч! Тімашенка! Мама рідна!”.

Собор... Китайської Богоматері

“Четверо парижан з п’яти — мігранти, — розповідає екскурсовод пан Ігор, який більш як десять років живе у Парижі. — Мігрують переважно з колишніх французьких колоній (Сенегалу, Кот-д’Івуару, Буркіна-Фасо, Камеруну тощо). Французи відчували провину перед поневоленими народами, тому не чинили спротиву, коли окремі їх представники виявили бажання оселитися на їхній території. Освоївшись, мігрант перевозив до Франції свою сім’ю, тоді брався допомагати друзям і далеким родичам, а згодом — “перетягував” на нову батьківщину ціле село”. Щоправда, щоб ознайомитися з національним розмаїттям Парижа, доведеться вийти за межі центру, у якому туристів більше, ніж місцевих жителів. Адміністративно Париж поділений на 20 округів. Тринадцятий називають “паризьким Чайна-Таун”. Емігранти з Азії почали селитися тут у середині 1970-х рр. Спочатку це були біженці з В’єтнаму, потім — з Лаосу і Камбоджі. Зараз тут живуть китайці. Ідентифікуєте цей район за азіатськими ресторанчиками і... Собором Китайської Богоматері (Notre Dame de Chine). У вісімнадцятому окрузі, у районі Золотої краплі (Goutte d’ore), мирно співіснують арабський, індуський та африканські квартали. Район вулиці Кюріаль (rue Curia) у дев’ятнадцятому окрузі називають “паризьким Бронксом” — емігранти можуть розвести багаття... прямо на дорозі. Тож сюди краще не потикатися (особливо у темну пору доби).

Якби ви були французом і задирали високо носа, люди могли б подумати, що ви мешкаєте у шістнадцятому окрузі. Тут концентрується найбільша кількість мільйонерів. Активно скуповують нерухомість українські та російські олігархи. У цьому окрузі розташовується площа Трокадеро (place du Trocadero). Хочете сфотографуватися на тлі Ейфелевої вежі? Тоді вам сюди.

Не всі з нашої групи наважилися піднятися на вежу. Не тому, що дорого, а тому, що довго — у черзі простояли три години. Можна було дістатися другого поверху ліфтом (за 8,50 євро) або пішки (за п’ять євро). На другому поверсі — нова “колєйка”, і за вихід на третій треба доплатити (квиток коштує 14,5 євро). На самісіньку верхівку піднятися можна тільки ліфтом.

Не пропустіть обіду. Повечеряти буде вдвічі дорожче

За комплексне обіднє меню (Formule) заплатите 15-25 євро (хоча можна вкластися і у 10). Увечері ті ж страви “витягнуть” з вашого гаманця у півтора-два рази більшу суму. Обирайте страву дня (plat du jour). Змінюють її кожного дня. Коли замовлятимете м’ясо, офіціант поцікавиться, яким має бути ступінь просмажування — з кров’ю (saignant), зі скоринкою, але рожеве всередині (a point). Або добре просмажене, хоча самі французи такої “гидоти” не їдять і називають її “підошвою” (bien cuit).

Вино (якщо плануєте зекономити) краще брати домашнє, “на розлив”. Шукайте у меню рядок pichet або vin de la maison. Вино у пляшках краще купувати у фірмових магазинчиках, що торгують алкоголем. За 5-8 євро можна придбати прийнятний напій.

Замість десерту вам можуть запропонувати “сирну тарілку” (le plateau de fromage) — набір з трьох і більше видів сиру, а до неї — джем (з інжиру, чорної смородини, черешні).

Під землею

Паризьке метро відрізняється від київського. По-перше, воно неглибоке. По-друге, у ньому легко заблукати. Усі написи — французькою, не знаєш французької — спитати дорогу ні в кого. У час пік тут не пройти, не проштовхатись. Ескалатор — без східців, везе вертикально. Поспішаєте — можете не чекати, коли вас доставлять до перону, а пройтися пішки. Вагони — двоповерхові. Якщо не маєте картки на проїзд, доведеться купити одноразовий квиток за 1,7 євро. Пропихаєте квиток в один отвір, він вистрибує через інший. Хапаєте папірець і проскакуєте через турнікет. Не встигнете зорієнтуватися, доведеться лізти під турнікет під крики касира. Або купувати новий квиток. Через ту ж процедуру доведеться пройти і на виході з метро. Наявність квитка можуть перевірити контролери, тому зберігайте його до кінця підземної “подорожі”.

Українське серце Парижа

Скучили за Україною? Тоді вам у Катедру Святого Володимира Великого, на бульвар Сен-Жермен (Boulevard Saint-Germain), вулицю Сен-П’єр (rue des Saints Peres). Першим єпархом Паризької єпархії Святого Володимира Великого для українців візантійського обряду є Владика Борис (Гудзяк). На жаль, нашій групі зустрітися з ним не вдалося. У цей час Владика гостював в Україні...

Для тих, що приїхали до столиці на заробітки чи планують назавжди осісти у Франції, при храмі організували мовні курси. На дошці оголошень вивішують пропозиції роботи. Їх, щоправда, небагато — сім’я шукає доглядальницю за дітьми, ресторан потребує кухаря... Також висять оголошення на кшталт “Шукаю напарника, щоб спільно винаймати помешкання”.

Щонеділі храм відвідує 250-300 українців, по великих святах — понад 1000. У церкву всі не поміщаються — стоять надворі. Більшість прихожан — заробітчани, які працюють нелегально.

Приміщення храму французи віддали українцям в оренду на 99 років. Цей термін спливе через 29 років. За оренду українці не платять — лише комунальні послуги. Якщо потрібно відремонтувати собор ззовні, кошти виділяються з міської казни.

Парк... на 900 гектарів

На Париж нашій групі відвели два дні. Що можна встигнути за цей час? Відвідати Лувр — один з найбільших музеїв світу. Півгодини потратите на те, щоб придбати квиток. На вході ваші торбини просканують, а вас попросять пройти через рамку металошукача. Не беріть зі собою колючо-ріжучих предметів, як це зробила одна паломниця — поклала до сумочки кухонний ніж, бо планувала, що буде різати ним багет...

У музеї наша група провела чотири години. Цього вистачило, аби пробігтися всіма залами. Будьте готові: біля “Мони Лізи” — страшенна тиснява! Навіть Венера Мілоська і Ніка Самофракійська не такі популярні у відвідувачів. Усі експонати дозволяється фотографувати, але без спалаху.

Обов’язково радимо відвідати Версаль. Якщо забракне часу оглянути палац, хоча б прогуляйтесь по саду. Правда, за 45 хвилин 900 гектарів парку повільним кроком не обійдете...

Автор завдячує в організації поїздки паломницько-реколекційному центру «Рафаїл» www.rafail.com.ua. (032) 247-05-02.

Фото Андрія ГЕЛИЯ і tomi-aleks.tourister.ru Париж, Франція