Як «по об’яві у вбиральні одежу знайти»

“Беріть тюль, останній шматок залишився, дешевше віддам”, — припрошує продавець на базарі. Питаю, скільки він коштує. “Хто “він”?” — кліпає очима жінка. Пояснюю, що “він”- це тюль. Але продавець в деталі не вдається, захоплено розповідає, що “тюль гарна, якісна” і на диво “недорога”. Відповідаю жінці, що тюль мав би бути “гарним і недорогим”. Продавець буркоче “не хочете — не беріть” і повертається в інший бік.

Випадки неправильного вживання родів — для нас не дивина, надто вже міцно в’їлись у свідомість кальки з російської. Табличка “Сьогодні у продажі...” висить на дверях кожного другого магазину, навіть у поштовому відділенні працівники не знають, що правильно писати “у продажу”. Особливо тішать ярмарки, що пропонують “європейські турецькі товари”. Невеличкі паперові агітки, розкидані по вулицях міста, які запевняють, що “одежа” на “ярмарці” продається “по цінам нижче ринкових”. Мабуть, одягу за цінами, нижчими від ринкових, на ярмарку не буває.

У моєму під’їзді комунальники помістили нову дошку оголошень. Під красиво виведеними літерами заголовка — старі-добрі “об’яви” стурбованих громадян. А мали б бути — оголошення. Не рідко реклама, замість зацікавити клієнта, може хіба що розвеселити його. На вулиці Патона можна побачити просторий магазин під назвою “Реліквія”. І все б нічого, але на прилавках лежать... продукти харчування! Послугами магазину я досі не скористалась — а ну ж заклад пропонує історичні пам’ятки у вигляді харчів. Не виникає бажання зазирати й у затишний з вигляду бутик на вулиці Київській. Біля дверей — вивіска “Вбиральня одягу”. З вбиральнею все зрозуміло, а от до чого тут модний одяг — невідомо.

Проте не лише рекламні плакати грішать неправильним вживанням слів. Існують мовленнєві помилки, які в’їлись у нашу свідомість настільки, що мало хто відрізнить правильне вживання від хибного. Ось найбільш поширені з них: правильно говорити “деякою мірою” замість “в деякій мірі”, “чисельний” замість “багаточисельний”, “більш як сто” замість “більше ста”, “нарешті” замість “накінець-то”, “щодо” замість “на рахунок”, “врешті-решт” замість “в кінці кінців”. Важливо розуміти, що прагнення розмовляти правильно — маленький крок однієї людини, що приведе до великого стрибка усієї країни.

«Повітря п’янило принадними пахощами…»

Бувальщина про надзвичайні можливості української мови

На цю оповідку ми натрапили на персональній сторінці у Facebook одного високопосадовця. Працює він з людьми, які, незважаючи на статус, частіше послуговуються недержавною мовою. Кажуть, що українська «неходова». Мабуть, для них і для багатьох інших, хто ігнорує українську, вважає її «непрестижною», пан Андрій і розмістив оцю історію. Можливо, вона змусить опонентів змінити свої погляди…

Було це у 1916 році. В купе першого класу швидкого потяга Львів — Відень їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмову вели навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови — чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць:

— Англія — країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу англійської мови по всьому світу. Англійська мова — мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.

— У жодному разі! — гордовито заявив німець. — Німецька мова — це мова двох великих імперій — Великої Німеччини й Австрії, які займають більш як половину Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шиллера, Гегеля, Канта, Ваґнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

— Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська — це мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.

Українець довго думав і нарешті промовив:

— Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. А чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому усі слова починалися б з тої самої літери?

— Ні, ні, ні! Це ж неможливо, — відповіли англієць, німець та італієць.

— Вашими мовами — неможливо, а нашою — просто. Назвіть якусь літеру, — звернувся він до німця.

— Нехай буде «п», — сказав той.

— Добре. Наше оповідання називатиметься

ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: «Приїздіть, пане Павле, — писав поважний правитель повіту Полікарп Паскевич, — погостюєте, повеселитеся».

Пан Павло поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів... Посадили пана Павла поряд панночки — премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези Понятовського, прелюдія Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пльзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви.

Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли… Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позіт-хали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощавай, парубоче привілля, пора поетові приймакувати!

У купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова житиме вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.

— Ну а коли б я назвав іншу літеру? — заявив він. — Ну, наприклад, літеру «с»!

— Я своєю мовою можу укласти не лише оповідання, а й навіть вірш, де всі слова будуть починатися на «с». Якщо Ваша ласка, прошу послухати…

САМІТНИЙ САД

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад

Сріблом стеляться сніжинки

Спить самітний сонний сад...

Сипле, стелить сад самітний

Сірий смуток — срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє.

Сад солодкий спокій снить…