Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Шоб я так жил!» – переконливий аргумент одеситів

Південна Пальміра – місто форс-мажорів і контрастів

Тут треба бути завжди уважним, бо все те, що роблять одесити, ситуації, з якими стикаєтеся у цьому місті, відбуваються не навмисно, бо усе це — в крові у одеситів, закладене на генному рівні, по-іншому жити не вміють. І не хочуть.

Кажуть, бути в Одесі і не побувати на Дерибасівській — це все одно, що бути у Римі і не бачити Папи. У чому полягає специфіка цієї старої одеської вулиці? Сюди — у центр міста — з’їжджається море народу. Ввечері тут життя вирує, народ відпочиває у відкритих кафе і ресторанчиках, спацерує стометрівкою і насолоджується життям…

Внаслідок змішування усіх національностей, що живуть в Одесі, тут поступово сформувався своєрідний говір, левова частка якого прийшла саме від єврейського населення. Забавні слівця, наголос на останньому слові у реченні, оригінальна міміка і жести — усе це народилося і вкорінилося у місті, сформувавши таким чином “одеський акцент”. Тут розмовляють і розуміють українську, російську, ідиш, іврит... Але є такі, хто затято не хоче розуміти. Коли ми з подругою зайшли на Дерибасівській у бар просто неба і попросили зробити нам запарної кави, молоденька офіціантка, тупо кліпаючи очима, дивилася на нас, як на інопланетян. А потім спромоглася витиснути: “Говорите по-русски. Я вас не понимаю”. Набираюся наглості і питаю: “А ви що, дівчино, з Росії приїхали?!”. — “Нет. Я — коренная одесситка”. Я їй відповіла, що можна не розмовляти українською, ну, але не розуміти мови тієї країни, у якій народилася і живеш, — не можна!

Натомість мене вразив на тій самій Дерибасівській один “заквітчаний” балкон, на якому написано “Слава Україні”.

В усі роки вважалося, що той, хто не відвідав “Привоз” — взагалі не був в Одесі. Варто лише зайти на цей ринок, як відразу почуєш зовсім іншу мову, ніж у центрі на тій самій Дерибасівській. «И почем ваша риба? Сколько?! А так, чтоб взять?», «Шо вы знаете?..», «Я имею к вам парочку вопросов»... А щоб вас вже зовсім переконати, що та риба має кілька років, але все ще свіжа, почуєте знамените «Шоб я так жил!». В Одесі справді відповідають запитанням на запитання, тут і справді продають “рибу”, а не “рыбу»... Одеса, мабуть, єдине місто, у якому трохи хамовита манера спілкування не вважається образою — без неї не можна уявити справжню Одесу і справжніх “махрових одеситів”.

У нас з товаришкою є власна статистика, як не заблукати в Одесі: троє з п’яти опитаних тобі обов’язково скажуть, що йти залишилося хвилин 15, інші двоє скажуть, що залишилося пройти лише два квартали... Хоча насправді йти треба понад 30 хвилин і минути не менше чотирьох кварталів. Але роблять одесити це тільки тому, що дуже хочуть допомогти. Не хочуть псувати вам настрій тим, що йти залишилося ще ой як багато!

Зустрічаються два одесити:

— Скажите, где вы купили такой хороший костюм?

— В Париже...

— В Париже? А это где?

— 2000 км от Одессы...

— Скажите пожалуйста. ... такая глухомань, а так хорошо шьют!

Схожі новини