Як до ста рости без старості

“Його організм працює як швейцарський годинник!” — так відгукуються про людей, які вирізняються міцним здоров’ям та мають усі шанси відсвяткувати 100-літній ювілей. У нашому організмі розмірено “цокають” кілька “біологічних годинників”. З кожним рухом стрілок наближаємося до “запрограмованих” нам природою хвороб, старості та смерті. Зупинити цей процес неможливо. Але зробити так, щоб два прожиті роки рахувалися за один — цілком!

Найнадійніший годинник, який “заводить” природа, — фізіологічний. Вимірює частоту дихання, скорочення серцевого м’яза... Будильник вмикається, коли трап-ляється збій у системі, — тоді залишається мінімум часу на те, аби вдатися до рятувальних заходів.

Найбільш “засекречений” годинник — молекулярний. Контролює зміни на мікрорівні — коливання інтенсивності поділу клітин та швидкість обміну речовин.

Екологічний годинник — найменш вивчений. Тривалість його часових проміжків збігається з природним ритмом навколишнього середовища — добовим, річним, приливним, місячним — і закріплений у генах людини. Тобто те, як організм пристосовується до геофізичних циклів (руху Землі, ритму сонячної активності) та інших природних умов, регулюється на генно-молекулярному рівні. Ось чому наша рухова активність потрапляє у залежність від часу доби, пори року.

Найзагадковіший годинник — психологічний. На наш настрій впливає як теплий погідний день, так і гроза, що вирішила потривожити вночі. Теоретично, наші страхи та періоди духовного піднесення відображаються на тривалості життя. Однак наукового підтвердження ця гіпотеза поки що не знайшла...

Біологічний годинник — найбільш невблаганний. Завдяки йому інтуїтивно відчуваємо плинність часу. Всі процеси в організмі відбуваються самі по собі — клітини органів без нашої участі синхронізують свою роботу, підлаш-товуючись під ритми один одного, а також під добові та інші ритми природи. Коли стаємо старшими і нас обсідають болячки, годинник починає виходити з ладу. Порушення узгодженості біоритмів і є першою ознакою наближення старості...

Наприкінці 1980-х рр. у нау-ковців з’явилася ідея повернути стрілки біологічного годинника назад за допомогою хроногенного гіпнозу. Сеансами “омолодження” спокусили 200 грошовитих клієнтів, занурили їх у гіпнотичний сон. Через якийсь час у них почали відмовляти різні органи та рости ракові пухлини.

“Біологічним ритмам підпорядковано більш як 400 процесів у нашому організмі, тому втручатися у них не бажано, — кажуть геронтологи. — Але завести біологічний годинник на 100-120 років безперебійної роботи — можна”.

“Природі потрібні активні молоді люди, які можуть добувати їжу, давати потомство тощо. “Старперів” вона позбавляється. У кожному з нас закладена бомба з годинниковим механізмом, — каже автор методики циклічного голодування Олександр Ворошилов. — Стали статевозрілим, дали нове життя, забезпечили його усім необхідним — пора на упокій! Саме 10 років тому людство дізналося, що геномними процесами, які проходять у нашому організмі, можна керувати. У 12 років не хворіє-мо на гіпертонію чи діабет ІІ типу, бо відповідні гени “закриті” і “відкриваються” лише у 50 років. Статеві гормони виділяються і у п’ятирічного хлопчика, і у старця, але працювати “за призначенням” починають лише у підлітковому віці. У тваринному світі 90% його представників помирає від раку. Люди також би всі помирали від раку, просто не всі до нього доживають — 56% життів забирають серцево-судинні недуги. Але можемо продовжити своє життя, “вимкнувши” гени, які провокують появу захворювань. Наприклад, ввігнавши організм у жорсткий стрес, при якому той забуває про довгострокові програми і береться за справи, що вимагають негайного вирішення. Хіба є час гіпертонічний криз планувати, коли треба рятуватися від голодної смерті?! Тривалість життя залежить від частоти серцевих скорочень. Серце колібрі б’ється з частотою 600 ударів на хвилину. Людини — 60 ударів на хвилину. Тривалість життя мініатюрної пташки є у десять разів меншою, ніж людини. Серце черепахи б’ється з частотою 6 ударів на хвилину, і черепаха — відомий довгожитель”.

Виходить, щоб продовжити життя, достатньо уповільнити серцебиття — зберігати спокій навіть у найскрутніших ситуаціях, їсти здорові харчі, забути про каву...

“Людина не реалізовує у повній мірі свій генетичний потенціал, — каже керівник лабораторії епігенетики Інституту геронтології ім.

Д. Ф. Чеботарьова Олександр Вайсерман. — Щоб прожити 100 років, необхідно дотримуватися простих правил: відмовитися від засобів механізації — підніматися на десятий поверх пішки, пересуватися на велосипеді (99% голландців так роблять. Мало хто з них має зайву вагу, на відміну від малорухливих американців чи англійців), на роботу добиратися пішки. Замало тричі на тиждень відвідувати спортзал, а решту часу — проводити біля комп’ютера чи телевізора. Рухова активність передбачає щоденні прогулянки парком чи лісом. “Намотати” за день 5-10 км — норма. Раціон доведеться врізати на 30-40%. Зі столу мусите вставати напівголодним”.

“Кілька років тому провели дослідження за участю жінок, які дожили до 90 років і довше. Всі вони були маленькими, худенькими та вирізнялися оптимістичним світосприйняттям, — розповідає науковець. — Ціле життя прожили у селі, без електрики та газу, піч палили дровами, воду носили з криниці, щодня поралися на городі. І хоча говорили, що вже зажилися на цьому світі, усмішка не сходила з їхніх облич... Важливо уникати стресів. Не тому, що гинуть нервові клітини, а тому, що людина у стресі починає зловживати “наркотиками” — випивкою, цигарками, солодощами. Мозок — центральний керуючий орган. Основні сигнали, які забезпечують нормальну життєдіяльність, виходять з нього. Люди, які призвичаїлися до систематичної інтелектуальної праці, зазвичай не хворіють на старече слабоумство (хворобу Альцгеймера). Не давайте вашому мозку розслабитися! Як казав один відомий італійський письменник, “мозок — такий же м’яз, як і всі інші”. Щоб не атрофувався, його необхідно постійно навантажувати — грати у шахи, розгадувати кросворди”...

Фото з архіву «ВЗ»