«В одному салоні ще й «вишибалою» підпрацьовував...»

В одному з перукарських салонів у центрі міста мою увагу привернув чоловік-перукар із колоритною зовнішністю. Високий, накачані м’язи, на бедрах оригінальний пояс для перукарських інструментів, як у ковбоя. Жінки, які були присутні у залі, спостерігали за симпатичним майстром, а дехто відверто “поїдав” його очима... Цікаво, чому цей хлопака обрав фах перукаря, і що він сам думає про чоловічу красу. Ми зустрілись в одному кафе за горнятком кави. Вячеслав Куракин — у минулому професійний баскетболіст, а нині перукар-стиліст — розповів про свою роботу, клієнтів і чому кардинально змінив своє життя.

- Вячеславе, чому вирішили стати перукарем?

— Я професійний баскетболіст, закінчив “інфіз” (ріст у Вячеслава — 1 м 92 см. — Авт.). Після закінчення інституту яка перспектива у спортсменів: йти у школу вчителем або займатися тренерською роботою. Коли ще грав професійно, паралельно працював у школі, мав четверті і одинадцяті класи. Пригадую свій перший урок. Прийшли із дітьми на стадіон, що неподалік школи. Усі вишукувалися. Привіталися. Діти почали бігати по колу. Біжать, сміються... І тут одна дівчинка, така повненька, зачепилася за металеву пластину від старої лавки і впала. Розсікла ногу, уся в крові. Я її підхоплюю на руки. Біжу у медпункт.

- Це було для вас як недобрий знак чи звільнились через якісь інші проблеми?

— Робота у школі відповідальна, але цікава. Щоправда, зарплата була мізерна. Шукав іншої роботи. Я навіть співав на шкільних концертах. Моя сестра закінчила консерваторію ім. Лисенка, інша сестра — перукар. Зазвичай, крім вчителя музики, решта педагогів соромляться співати...

Розумів, що спортивну кар'єру треба завершувати і щось міняти у житті, бо якщо дотягну до 35 років, не матиму жодних перспектив. Але баскетбол знову переміг. Деякий час ще грав за рівенський баскетбольний клуб “Пульсар”. Тренерських вакансій у них не було. Як гравець отримував 4 тисячі грн. Влаштувався тренером в один з інститутів. У такому темпі працював близько двох років. Ми грали гру і програли в два очки. У баскетболі, якщо різниця у програші невелика, 1-3 очки, — це помилка тренера. Дорікнув тренеру у цьому... За мій довгий язик мене звільнили. З дівчиною розійшовся. Вирішив повернутися з Рівного до Львова. Гроші, які збирав на весілля, витратив на курси з перукарського мистецтва. Бачив, як працювала перукарем моя сестра, мені подобалось те, чим вона займається. Вже наступного дня стою стрижу, фарбую... А в голові крутяться думки: “Чувак, ще вчора ти грав у баскетбол. Що ти робиш?”.

- Серед перукарів дуже мало чоловіків...

— Ще у давнину перукарями працювали суто чоловіки. Провідні стилісти як України, так і Європи — чоловіки. Щоправда, деякі жінки, особливо старші, часто лякаються, коли свої послуги пропонує чоловік-стиліст.

- Зауважила у вас на руці червону нитку...

— Якось стриг одну жінку, і вона із таким захопленням на мене дивилася, примовляла: “Ой, як він старається”... Коли я йшов додому, мені стало погано, ноги підкошуються, все попливло... Мама сказала, може, мене врекли. Нитка — це чисто психологічна підтримка, усі кажуть, що вона нічого не дає.

- Думаю, від дівчат відбою не маєте? Як вважаєте, яким має бути справжній чоловік?

— (Усміхається). Увага від жінок є. Але навряд чи людина буде ходити до тебе у салон через твою зовнішність: якщо у тебе гарні очі чи ти накачаний. Це діє максимум раз-два. Ти маєш добре зробити свою роботу. Справжній чоловік має бути відповідальним, добрим, співчутливим. Дуже не люблю нахабності і фамільярності.

- Перукарське мистецтво — прибутковий бізнес?

— Може бути прибутковим. Я попрацював у різних салонах: і в дорогих, і в дешевших. Але людей, які можуть дозволити собі витрачати у салонах великі гроші, небагато. Часто клієнти економлять на перукарських послугах... Для перукаря важливо сформувати клієнтську базу. Набуття клієнтів — тривалий процес. І не важливо, скільки ти років працюєш: двадцять чи два. Дівчина підстрижеться у досвідченого майстра, але їй не сподобається, більше не прийде. А піде до когось, хто працює один день, і буде до нього ходити постійно. Є перукарі, які не розвиваються, і клієнти це бачать...

В середньому перукар в центрі міста заробляє 2 тисячі грн. за два тижні. Я працював з людьми, які заробляли по 7 тисяч за два тижні.

- Коли тільки починали свою роботу, був страх зіпсувати зачіску, спалити волосся?

— Спалити волосся не боявся, бо у мене хороша школа. Колоруванню мене навчили, все доступно пояснили, крім того, я сам цікавлюся багато. Є сестра, яка завжди підкаже. У неї досвід більший, ніж у мене (Вячеслав працює перукарем два роки, отримав золотий диплом. — Авт.). Коли я закінчував курси, мені казали: “Хлопчина, ти такий симпатичний, високий. Все гарно робиш, розумієш свою справу. Ти підеш у будь-яку перукарню, ногою відкриєш двері, і тебе візьмуть на роботу”. Я був впевнений у собі. Та коли дійшло до діла, все виявилося не так просто. Коли мене бачили власники, очі у них загорялися. Коли питали, який у мене досвід, — відмовляли... Обійшов перукарень з двадцять. Заходив чи не у кожну. Немає стажу, нікому ти не потрібен. Власники хочуть, щоб ти мав клієнтську базу, не зіпсував зачіску людині, яка вперше зайшла у салон...

Страх, звісно, був... Брав волосся у руку, починав червоніти, пітніти, руки тремтіли... Тоді мене питали: “А ви давно працюєте?”. Один чоловік якось взагалі встав і попросив, щоб його достриг хтось інший. Дівчата-перукарі у таких випадках плачуть, хочуть звільнятися. Психологічно важко. Я себе заспокоював: “Тобі 25 років, у тебе спортивне минуле. Соромно”... Зараз працюю, хочу розвиватися, аби досягти високого рівня. Головне — працелюбність.

- Як ставитеся до критики?

— Будь-яку критику треба аналізувати. Як на мене, перукар повинен мати художній смак. Звісно, знати теорію. Якщо у людини кругла голова, ти не можеш зробити її ще круглішою... Якщо “квадратне” чоло — ти повинен сховати такий недолік. Це елементарні речі, їх треба знати.

- Часто людина не може пояснити майстру, чого хоче...

— Якось в одному салоні я мав такий випадок. Прийшов чоловік, адміністратор не могла зрозуміти, що він хоче. Кличе мене. Я там ще “вишибалою” підпрацьовував (усміхається). То циган треба вивести, то п'яних... Вона подумала, що він “з прівєтом”. Клієнт знімає капелюх, розповідає, яку він зачіску хоче... З одного боку — лисий, з іншого — волосся. “Може, ви хочете, щоб я вам “площадку” зробив?”. “О, ти мене зрозумів!”. Це стрижка “квадратом”. Виявилося, що це викладач одного з львівських університетів. Він мені ще “чайові” хороші залишив... Важливо встановити контакт з людиною. Не люблю працювати у тиші. Коли ти спілкуєшся з клієнтом, легше дізнатися, що людина хоче, який у неї стиль життя... Часто люди займаються вдома самодіяльністю, біле волосся перефарбовують у чорне... Приходять “зелені” і просять щось зробити. Ще й фарбу свою приносять. А я бачу, що це гримуча суміш, якщо почну фарбувати, волосся вилізе...

- Чи існує мода на стрижки? Чимало жінок консервативні і рідко змінюють свій стиль.

— Не думаю, якщо у моді буде ірокез, всі почнуть так стригтися. Кожен обирає таку зачіску, яка йому пасує. Я колись казав, що ніколи не фарбуватиму волосся. Але спробував (у Вячеслава ледь помітна міліровка. — Авт.). Волосся у мене кучеряве, вкрите кератином — це природній протеїн (кератинове випрямляння — дорога процедура, коштує від 1300 грн., залежно від довжини волосся, триває 3-3,5 години, зберігається близько трьох місяців, волосся ідеально гладке. — Авт.). Раджу жінкам не відкладати красу на майбутнє...