Безглузда гра в папери

«Пута змученого людства зроблені із канцелярського паперу», — говорив Кафка. Не знаю, як там щодо всього людства, але освітяни свої окови раді були б скинути. Гра в папери дійшла до такого рівня, що шкодить основній роботі, — навчати.

Уже МИНУВ РІК, як мучиться вища школа: у березні 2012 року Міністерство освіти і науки видало наказ «Про затвердження форм документів з підготовки кадрів у вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації». А це — 64 нові звітні форми плюс особливі стандарти до заповнення журналів. «Україну згубить бюрократія, — обурюється доктор соціологічних наук, завідувач кафедри історії та теорії соціології ЛНУ імені Івана Франка Наталія Черниш. — Такої централізації, як тепер, не було навіть за радянських часів! Минулого літа, замість відпочивати, разом зі співробітниками робили стандарт викладання соціології. Зараз ми вже чотири місяці готуємо акредитаційну справу, яка налічує близько 1600 сторінок. З міністерства освіти надійшла директива перевести діловодство кафедри на нові форми. Був журнал, з яким ходимо на заняття, тоненький — один аркуш, складений вдвоє. А тепер буде загальний зошит, де я маю написати, яка тема заняття, в чисельнику, хто запізнився, а кого немає — у знаменнику. В окремій графі повинна вказати причину запізнення, причину відсутності, хто що відповідав».

«Міністерство освіти й науки, яке мало би бути якщо не піонером, то принаймні не гальмом нових інформаційних технологій, зобов’язує мене переносити всю інформацію з мого он-лайнового індивідуального плану в паперову версію, — пише у своєму блозі на сайті каналу ТVi завідувач кафедри нових медій ЛНУ ім. І. Франка Борис Потятинник. — І ще півбіди, якби треба було лише видрукувати і підписати цю інформацію. Так ні, журнал — РУКОПИСНИЙ, як деякі інші документи з міністерської номенклатури, тобто з того переліку, за яким будуть перевіряти підрозділи університету. Загальна кількість і складність документації зросла в рази не тільки порівняно з відносно вільними від бюрократичного тиску 90-ми, але навіть на тлі радянської епохи. Такої ускладненої документації мені не доводилося зустрічати ніде за межами нашого західного кордону — від Польщі до США. Тобто в Україні паперовий супровід освіти доведено до такої безпрецедентної складності, що належно виконати всі міністерські вимоги майже нереально».

З проханням відмінити кабальні норми до міністра зверталася голова Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради України Лілія Гриневич. «Незрозуміло, чи є ця форма звітності обов’язковою, оскільки не передбачає підпис викладача, завідувача кафедри; чи може вказаний журнал вилучатися для перевірки, ким та в який спосіб; чи є матеріали журналу або їх відсутність підставою до застосування службових чи матеріа-льних санкцій щодо викладача», — наголосила вона у зверненні.

Доки викладачі займаються запов-ненням форм, ректори думають, як би їм погодити використання коштів, які заробив їхній заклад, та відпроситися в міністерства у... відрядження за кордон. Самі, без дозволу, вони не можуть цього зробити. Невже хтось сумнівається у тому, що за кордон їхатимуть справді по роботі?

У 2005 РОЦІ Україна вже робила спробу подолати бюрократію у вищій освіті. Тоді передбачалося, що єдиним документом у плануванні роботи навчального закладу стане річний або семестровий план. Календарне планування педагоги могли складати безпосередньо у текстах навчальних програм, відволікати педагогів від роботи різноманітними нарадами чи навчаннями можна було не частіше одного разу на місяць. Екс-міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко каже, що не мав можливості відстежувати, чи виконується наказ. Але був шокований, коли дізнався про теперішні бюрократичні тенета. «Це школярство! Ми, навпаки, повинні робити вузи автономнішими».

Для чого це все? «Бюрократія годує бюрократію, — переконана Наталія Черниш. — Хтось же перевіряє ці документи, ось і забезпечений роботою». «Бюрок-ратичні репресії», — визначає процес Борис Потятинник. «Належно виконати всі міністерські вимоги майже нереально. Відтак карати можна вибірково, за аналогією до вибіркового правосуддя». Вочевидь, все вкупі. Але найгірше у цій ситуації тому, кого навчають (можливо, не у той конкретний період, коли викладачі займаються переписуванням бланків, але агукнеться пізніше). Коли змушений постійно копатися у паперах, можеш врешті-решт втратити відчуття реальності. Зрештою, можеш елементарно не підготуватися до заняття і, аби чимось зайняти студентів, також завалити їх паперами... Не так давно завершувала педагогічний університет. Серед зав-дань на одному із заліків було відповісти на запитання у брошурі. На цілу брошуру дали день, тобто апріорі йшлося не про вивчити, а просто про «переписати». Я переписала, трофейна брошура досі пилиться у стосах моїх книг... Викладацькі паперові пута плавно перетворюються на студентські. Навіть не бажаючи цього, виховуємо нове покоління бюрократів...