Ольга ЮНАКОВА: «У шоу-бізнесі цінують не талант, а тіло»

Після виходу в ефір телепередачі «Міняю жінку» («1+1») багатьох глядачів зацікавило, чому артистка Ольга Юнакова погодилась два тижні жити і виховувати дітей в одній із сімей Англії? Чим, на її думку, шоу-бізнес 90-х відрізняється від сучасного? Які захоплення співачки поза сценою? Про це — розмова з Ольгою Юнаковою.

«Чоловіки любили моє прізвище, а не мене»

- Ольго, чиєю була ініціатива взяти участь у проекті «Міняю жінку»?

— Моєї найстаршої доньки Терези. Їй вісім років. У мене ще дві донечки: Єві — 3,5 рочку і Моніці — рочок. Мої діти люблять подорожувати, знайомитись з людьми, змінювати обстановку. Їх приваблює все незвичне. Тому Тереза вмовляла мене: «Погоджуйся на зйомки, мамо. Обіцяємо бути слухняними». Я півтора року обмірковувала, чи брати участь у проекті. Не знала, в яку країну поїду, як сприйме мене чужа сім’я. Радію, що потрапила в Англію до українських емігрантів.

Мені доводилось піклуватися про їхніх малолітніх синів, бути їм замість матері, возити до школи. Сподобалось, як там навчають дітей у школі, як ставляться до них вчителі. Скажімо, домашніх завдань не задають, навчання — в ігровій формі. Учням настільки цікаво, що залюбки йдуть до школи. У дітей розвивають духовність, виховують особистість. Бо розуміють: молодь — майбутнє держави.

На відміну від англійської, наша шкільна програма, на жаль, нецікава. Дітям важко її опанувати. Вчителі розмовляють з першокласниками як з дорослими. У нашій шкільній програмі щось треба змінювати. І все ж після Великої Британії я ще дужче закохалася в Україну. Бо вдома і стіни допомагають.

- Ви жили в чужій родині, а у вашій оселі поселилася інша жінка. На серці не щеміло?

— Ні. Степан — ідеал справжнього мужчини. Працює масажистом і хореографом. Я настільки довіряю своїй «другій половинці» (зрештою, як і чоловік — мені), що ця тема у нас ніколи не обговорюється. Чого-чого, а сцен ревнощів не влаштовуємо.

- І непорозумінь ніколи не було?

— Чому, були. Сім’я — це ж не романтичні зустрічі. У кожного — свої уподобання, звички. Я — Водолій. Люблю свободу. Мене не можна у чомусь обмежувати. У всьому прагну бути вільною — у почуттях, емоціях, поведінці. Чоловік за гороскопом — Лев, теж натура сильна. Леви звикли керувати. Тож на початку нашого сімейного життя ми ніяк не могли налагодити стосунків. Сварилися — хтось не так подивився, мовив не те слово… Так тривало місяць. Тоді це здавалося вагомим і серйозним. Насправді ж конфліктували через дрібниці, не варті уваги. Це зараз розумію, а тоді…

Врешті-решт сіли на кухні за круглий стіл (він справді круглий). «Давай вирішувати, — мовила я, — або живемо разом, любимось і насолоджуємося життям, або розходимося і не мучимось». Кожен розібрався й усвідомив свої помилки. Після цього почали прислухатись одне до одного. До речі, у гороскопах пишуть, що Водолій і Лев — знаки несумісні настільки, що люди не можуть жити разом. Ми з чоловіком довели протилежне. Тепер у нас нема «я». Є слово «ми».

- Знаю, перш ніж створювати сім’ю, ви півроку перевіряли почуття Степана до себе…

— Це справді так. Він міг прийти до мене, а я не відчиняла дверей. Міг по дві години чекати мене на морозі…

- Чому так робили?

— До зустрічі зі Степаном, коли я була на піку популярності, мала чимало прихильників. Та щоразу переконувалася: сильна стать любила моє відоме прізвище, а не мене як жінку. Один з чоловіків, з яким зустрічалася, представив мене своїм друзям так: «Знайомтесь, Ольга Юнакова». Мене почало це дратувати.

Тому, перш ніж жити разом зі Степаном, вирішила перевірити: він любить мене як відому співачку чи як кохану жінку. Прикро було за таку свою поведінку. Отоді на серці справді щеміло. Але ж як у тій приказці: обпікся окропом — дмухаєш на холодне. Повинна була для себе твердо вирішити: це мій чоловік чи ні.

- Коли важко на душі, чим рятуєтесь?

— Я не маю часу нудьгувати. Троє дітей щосекунди потребують уваги. Живемо на околиці Києва у власному будинку. Маємо трьох собак, кота, акваріуми з рибками, декоративних кроликів. Донедавна були ще й папуга, чайка, черепаха, два коти (одного з них — нам підкинули).

Окрім того, реставрую старовинні меблі. Вдома я — дизайнер. Друзі, знайомі знають про моє хобі, віддають старі меблі, а я дарую їм «друге життя». В антикваріату, окрім історичної цінності, — своя енергетика.

Скажімо, звичайний офісний стілець перетворили з чоловіком на шедевр, мистецький витвір. Намалювали на ньому нотний стан. А торік вішак, який я відреставрувала, купив на аукціоні народний депутат Олег Ляшко...

Окрім того, доглядаю за садом: висаджую квіти, підстригаю кущі. Не довіряю чужим рукам. Все з чоловіком робимо власноруч. У нього — «золоті руки». Хоча, і я не цураюсь взяти молоток в руки. Навіть допомагаю Степанові дошки шліфувати для дитячого майданчика.

А ще — гастролі, зйомки кліпів, запис пісень, репетиції... Іноді навіть забуваю поїсти.

- Ви народили трьох дітей і не розповніли. Мабуть, знаєте секрет?

— Жодних. Кажу ж: іноді навіть забуваю поїсти (усміхається). Якщо серйозно: просто витрачаю багато енергії. На дієтах ніколи не сиділа.

«Білих ворон» політика перефарбовує в чорних

- Сольну кар’єру ви розпочали 1995 році. Тож можете порівняти шоу-бізнес колись і тепер…

— У 90-х після концерту чи бенкету ніхто не пропонував співакові «поспілкуватися» в окремій кімнаті у неформальній обстановці. На конкурсах, фестивалях оцінювали творчість і талант співаків. А нині — величину валізки з купюрами, тіло артисток і те, що вміють після бенкету... Недаремно зараз популярна фраза «шоу-бізнес в трусах». Артисти вважають: чим більше оголюють тіло, тим частіше їхнє ім’я буде у всіх на вустах. За оголеними тілами важко розгледіти особистість. А мистецтво де?!

- Як часто за кулісами плетуть інтриги?

— Мабуть, щодня. Шоу-бізнес — це боротьба за виживання. Там, як і всюди, є постійно не задоволені люди. Вони не можуть пережити, що про когось частіше пишуть газети; у когось — гучніші оплески, елегантніша сукня... Заздрісників душить жаба, і вони починають обмовляти, плести інтриги.

Я й сама не раз переживала неприємні ситуації. Серед своїх речей у гримерній навіть магічні речі знаходила. Знаю, як легко можна звести наклеп на людину. Тому, коли поза очі когось обливають брудом, не вірю, поки сама не пізнаю людину. Не люблю ані пліткувати, ані судити.

Якщо подобається виступ мого колеги по сцені, наполегливо працюю, аби зробити ще цікавіший номер. Нікому не заздрю. Вважаю: заздрість — від духовної і матеріальної бідності. Мій оберіг — віра в Бога, яка робить мене сильнішою і захищає.

- Чи маєте у шоу-бізнесі перевірених роками друзів?

— Так. Один з них — Валерій Кулічкін, продюсер, з яким працюю 20 років. Всяке буває: сваримось-миримось… Ми ж натури творчі, емоційні. Валерій — людина надійна, мій кум. Оскільки вірних друзів мало, розкидатися ними не звикла. Тому все роблю, аби зберегти дружбу. Як кажуть у народі, давній вірний друг — кращий за нових двох.

- Зараз митці люблять йти у політику. Вам не хотілось?

— Ні. Невже митці щось тямлять у політиці?! Це все одно, що мені займатися хірургією чи стоматологією. Політика — це певний пласт, з висоти якого можна керувати життям людей, втручатись в їхню свідомість. А туди йдуть люди випадкові. І це найстрашніше.

- Ви берете участь в гумористичній передачі «Анекдоти по-українськи» (ICTV). Розкажіть один з найулюбленіших...

— Прокидаюсь зранку, дивлюсь, щось не те... А «щось не те» також прокинулось і каже: «Хочу кави...».

- Ви — колишня львів’янка. Давно переїхали жити до Києва. Чим для вас є місто дитинства?

— Львів — моя гордість. Всюди (навіть за кордоном) кажу: я — львів’янка. Запрошую людей до галицької столиці. Львів — особливий, не схожий на жодне інше місто. Він заворожує чарівною магією історичних пам’яток архітектури.

- Чого найбільше в житті боїтеся?

— Воєн, природних катаклізмів і втрати близьких людей. Щовечора молюсь за свою сім’ю, яка дає мені внутрішню силу, енергію, наснагу, натхнення жити і творити.