Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Лісова соня хуторянам спати не дає

Ця міні-білка, крім пишного хутра, має великі гарні очі

Жителі хутора Малинівки поділилися незвичною новиною-клопотом. На їхні горища вселилися якісь «барабашки». З настанням зимової темряви не знати через яку шпарку проникають під закутаний у бляшаний панцир дах і спорожняють осінні запаси волоських горіхів, яблук-сушениць. А наситившись, влаштовують на утеплювальній повалі з глини і соломи шумні перегони. Не заснеш через тих «шумахерів» до півночі…

Пенсіонер Степан Сулима, який вистежив порушника нічного спокою, каже: «Скільки живу на своєму хуторі, а такого звірка ще не бачив. Невеличкий, завбільшки з долоню, прудкий, шерсть сіро-рудуватого кольору, має довгий пухнастий хвіст, великі вушка і, ніби підведені тушшю, очі. Не миша, не куниця і не ласичка. Дуже схожий на білку. Назвав цього невідомого спритника «кашавкою».

Переповіли ми ці описи досвідченому знавцеві природи — колишньому директорові Стрийського держлісгоспу, автору книги про мисливські пригоди Степану Павлюку. А він одразу вигукнув:

— Та це ж соня! Соня лісова! Цікава така тваринка, великі гарні очі має. Вона у наших лісах завжди жила. У народі цих звірків ще називають «кушлачками». Вони малопримітні, бо, на відміну від білок, ведуть суто нічний спосіб життя. Соня живиться комашками, ягодами. Ну і за нагоди вашими горіхами поласувала. Напевно, на ніч забули зачинити дверцята на стриху, ось вона у шпарку і заскочила. Не відганяйте її, нехай собі живе. Зима ж надворі…

«Нехай!» — сказали мої земляки-хуторяни. І перестали зважати на нічний гуркіт на горищі. Їм приємно, що у цю грудневу студінь до них поїсти-погрітися прибилася ще одна душа — симпатичне звірятко з романтичними очками…