Mia Italia Олесі Олендій
Львівська журналістка-культуролог Олеся Олендій (на фото), яка уже понад рік живе і “будує сімейне гніздечко» в Італії, днями повернулась до рідного міста із презентацією книги Mia Italia — збірки візій і рефлексій про життя у країні піци та пасти, країні, яка ще з минулого року нервує з приводу кінця світу, та серед людей, які майже нічого не знають про Україну, багато їдять і ще більше говорять.
Рік ТОМУ Олеся вийшла заміж в Італії, перегорнувши для себе сторінку журналістського минулого. Каже, сьогодні допомагає чоловікові із “паперовими справами” та розвиває у собі творчий складник — займається декупажем. Поштовхом для написання книжки стала одна з мандрівок новою батьківщиною.
— Торік у грудні ми поїхали в італійські гори, цікаву місцевість Лівіньо, яка є острівком незалежності в шалено залежній економічно Італії, де люди потерпають від страшенно високих податків, — розповідала Олеся Олендій. — Можливо, здалеку Італія здається ідеальною країною, та насправді там теж не без труднощів. І мені це, може, навіть краще видно, ніж людям, які приїжджають туди на заробітки, отримуючи щомісяця стабільну зарплатню. Там у горах я зустріла вільних людей. Це було відкриттям. Місцевість за 10 кілометрів від кордону зі Швейцарією, навколо повно магазинів “д’ютіфрі” і шалено дешевий бензин. Тому при в’їзді до цього селища є пропускний пункт, але перевіряють лише тих, хто покидає територію, щоб не вивезли чогось понад норму... Історією про цю подорож, людей, яких я зустріла, із їхніми традиціями, кухнею захотілось поділитися з іншими.
Знайомить нас зі “своєю Італією” Олеся не сама, а у супроводі чоловіка на ім’я Марчело, з яким і гасає на мотоциклі, відкриваючи для себе нову країну.
— Такої особи насправді не існує, — зізнається Олеся. — Прототипом для персонажа став мій чоловік Пауло, фанат мотоциклів. Ще коли наші стосунки тільки зароджувались, ми зійшлися на тому, що обоє любимо мотоцикли, з єдиним “але” — я їх люблю як пасажир. Коли вперше їхали у відпустку на мотоциклі, то не уявляли, що після повернення спідометр покаже шість тисяч кілометрів. В один бік, до Львова, їхали легко і з цікавістю, понад тиждень. Натомість дорога назад була пеклом. Поспішали, тож повертатися довелось за два дні. А потім ще два дні збирала себе докупи, бо повна голова вражень і страшенна втома не давали мені встати з ліжка. Але це мене не зупинило, і цьогорічна відпустка знову минула на мотоциклі.
Коли пізнаєш нову країну, перш за все пізнаєш її основними рецепторами — на слух, на нюх, на смак... Олесі Італія, де у ресторанах зупи вдень зі свічкою не знайти, а усю їжу подають лише з плити свіжозвареною, смакує по-різному: часом як піца, часом тірамісу, іноді як паста... Але найчастіше для неї Італія — це смак руколи.
— Італійці обережно ставляться до всього смаженого, копченого, консервованого, — розповідає Олеся. — Не може бути, як у нас, що зупу їдять впродовж трьох днів. Вчорашній борщ — вже не їжа. Мабуть, у цьому і секрет італійок, які довго зберігають молодість — свіжа їжа і багато зелені, зокрема руколи і артишоків.
