Софія Федина: «Перший індіанець, якого зустріла в Канаді, був у вишиванці та розмовляв українською»

—Поживши ті півтора місяця в Канаді, почала гостріше відчувати різницю між двома типами суспільства: суспільством, яке працює для людини і забезпечує її усіма благами за її податки, та суспільством, яке побудоване так, що людина ледве виживає, не має можливості розвиватись, — каже Софія Федина. — Трохи більше ста років тому Канаду створили звичайні люди, і третина з них — саме українці. Цього року виповнюється 120 років від поселення перших українців у Канаді. І ці люди змогли створити систему, яка сприяє розвитку особистості. Чому українці, живучи на власній землі, не можуть забезпечити собі такої системи?

— Українські заробітчани в Італії чи Іспанії скаржаться, що українці за кордоном не підтримують одне одного. До того ж намагаються заробити на земляках. А як живуть між собою канадські українці?

— У Канаді є чотири покоління українців. Перші поселенці з’явились 120 років тому. Друга хвиля була після Першої світової війни, третя — після Другої, четверта — ті, що виїжджають зараз. Три перші хвилі — це консолідована українська спільнота, для яких пріоритетом є самостійна Україна. Ці люди позакладали там багато українських осель. Поблизу Торонто є поселення Полтава. В’їзд означений жовто-блакитним прапором, усі вулиці названі українською — Одеська, Київська, Запорізька, Лемківська. Там живуть тільки українські або мішані сім’ї, розмовляють українською. У Канаді престижно казати, що ти українець чи маєш українське походження. Натомість четверта хвиля еміграції намагається асимілюватись якомога швидше. Можливо, тому що багато людей їдуть з центрально-східної та Південної україни. Ступаючи на канадську землю, перестають говорити рідною мовою. Можливо, тому що і в Україні вони не мали своєї ідентичності. Водночас між третьою і четвертою хвилею до Канади приїхало багато українців з Польщі, зокрема лемків, які були виселені під час операції «Вісла». Багато з них у Польщі не спілкувалися українською, але в Канаді увійшли до української спільноти, вивчили мову. У Канаді теж рахують копійку до копійки, але є моменти, коли люди відходять від меркантильності і роблять спільну справу. Наприклад, «Лемківська ватра». Купа людей роблять внески, шукають спонсорів, аби провести цей фестиваль. І він відбувається вже 27-й рік поспіль. Там жодна громадська організація не має державного фінансування. Вони існують на членських внесках, на спонсорській допомозі. Вони ні в кого нічого не просять, а ми тут звикли, що діаспора з Канади, з Америки нам має дати, бо в них є гроші... Гроші в них є тільки тому, що вони їх заробили щоденною працею. З неба їм не звалилися.

— Чому ж українці в Україні не вміють заробляти гроші?

— Мала приємність познайомитись з кількома лемками, які приїхали в Канаду двадцять років тому. Працювали водіями вантажівок. Але якось зібрались докупи, перші гроші вклали у власну вантажівку, потім відкрили фірму. Нині вони мільйонери — не вкравши жодної копійки за своє життя. Система збудована так, що якщо ти працюєш чесно, то маєш можливість заробити. Там зареєструвати підприємство можна через Інтернет за кілька хвилин. Спробуйте у нас. Потрібно зібрати купу документів і замість того, щоб працювати, рік витрачаєш на якісь дурні довідки. Там є податкові канікули, допомога від держави для тих, хто починає свій бізнес, — аби вони піднімали економіку. У нас підприємець — це головний ворог народу, і з нього в перший день треба здерти стільки, щоб він більше не захотів працювати... Кілька багатих лемків з українськими організаціями, зокрема з Канадсько-Українською торговою палатою, прийшли з бізнесом в Україну. Зараз хочуть тікати звідси. Кажуть, тут працювати неможливо. Кожна людина, яку наймаєш на роботу, хоче якось скрутити, вкрасти, обдурити. Все, що ти починаєш, блокується. Друга причина — брак систематичної роботи, бажання увірвати шматок, а як далі буде — не думаємо. У Канаді люди живуть від вікенду до вікенду — п’ять днів працюють, не маючи часу гуляти з друзями, ходити на пиво. Подивіться у Львові — навіть у розпал робочого дня повно людей на вулиці. У нас специфічне ставлення і до роботи, і до влади, і до правил, тому й так живемо.

— В Україні почав діяти новий закон про мови. Тепер і заяви про російську як другу державну вже не виглядають порожніми обіцянками... Як виглядає двомовність у Канаді, адже там офіційні англійська та французька?

— Французька є у провінції Квебек, але там категорично не хочуть знати англійську. Вся інша частина Канади агресивно не хоче знати французької. Більшість канадійців, навіть люди з вищою освітою, не хочуть спілкуватись французькою, хоча вчили її у школі. Але Канада — це держава, яку формують представники різних націй. Україна ж більш моноетнічна держава, 74% громадян — українці. Нам кажуть, частина людей розмовляє російською, треба пошанувати їхні права. А хто шанував права українців протягом 350 років, коли нашу мову забороняли сотнями різних указів?.. Коли їхала до Канади, хотіла познайомитись з корінним населенням — індіанцями. І перший індіанець, якого там побачила, був у вишиванці і розмовляв українською. Це наша дівчина з Тернополя, яка вийшла за нього заміж, постаралась! Проблема у тому, що люди у своїй більшості не хочуть ставати свідомими громадянами. Плисти за течією набагато легше, ніж намагатися щось змінити.

— Цього року виповнюється 65 років з часу проведення операції «Вісла». Тисячі українців були депортовані зі своїх етнічних земель ще до «Вісли». І нині, через стільки часу, багато лемків, холмщаків хочуть, аби їм повернули їхні землі...

— Депортації українців з етнічних земель тривали з 1942 року. Досі цей злочин не визнаний міжнародною спільнотою, досі ці люди не отримали статусу депортованих та потерпілих. Якщо раптом щось відбувається з єврейською спільнотою, що бачимо? Увесь світ винен, всі почуваються зобов’язаними давати якісь компенсації, піклуватись... Як тільки ми починаємо піднімати голови і казати, це проблема, варта світового засудження, нам кажуть: ви — націоналюги кляті. Зробили звернення і до уряду України, і до уряду Польщі, але жодного закону про депортації так і не прийняли. Якщо територія, з якої виселили українців, стоїть порожня — чому людям не можна туди повернутись? У польському суспільстві зараз йде розпалювання ненависті проти українців. Що тільки не пишуть про українців, які вони тільки звірства не творили над поляками... І жоден з їхніх науковців не згадує, що робили поляки з українцями перед тим, як вони повстали? Світова федерація з Об’єднанням лемків Канади та Об’єднанням українців Закерзоння у Канаді розпочали проект систематичного висвітлення історичної правди про події тих часів. Не стільки для поляків, скільки для українців, — аби нагадати, за що та за кого боролась УПА і що це означає для сучасної України.

— Поки твої колеги з музичного цеху бігають по кастингах та беруть участь у телешоу, ти ходиш на конференції, читаєш лекції в університеті. Маєш повно обов’язків як головна лемкиня світу... А як же кар’єра співачки?

— У Канаду їздила як співачка. Мала виступи на чотирьох фестивалях, зокрема на найбільшому українському фестивалі в Північній Америці у Торонто. Багато інтерв’ю, зустрічей, ротації на радіо. Днями отримала запрошення на наступний День Незалежності виступати в Бразилії, наступного літа заплановані гастролі в США. У липні вийшов мій новий, вже четвертий, альбом «Червена ружичка». Кілька днів тому офіційно стала солісткою хорової капели «Трембіта». І цим здійснилась моя величезна мрія — завжди хотіла мати своїх музикантів, пробувала виступати з рок-гуртом. Але навіть собі подумати не могла, що співатиму з симфонічним оркестром та величезним хором за спиною. Це неймовірне відчуття.

— Але тебе практично не почуєш по радіо. Зрештою, там все менше української музики...

— На радіо є таке поняття «формат». А українське у нас чомусь «не формат». І не вміємо ми шанувати своє. У Польщі торік три українські гурти перемогли у телевізійних проектах, вони лідирують у радіочартах. У Канаді є кілька цікавих гуртів, які грають українську музику, пишуть нові пісні, гастролюють. А у нас навіть про їхнє існування не здогадуються. Хоча це мало б бути на перших шпальтах — українська музика і музиканти завойовують різні континенти. Коли ми виступали з ВВ у Торонто, Олег Скрипка був заскочений, яка там велика українська спільнота і як там знають його пісні.