Не втомлені осіннім сонцем…

Крим, м. Судак

Судак — одне з найвідоміших курортних містечок Криму. Звідусіль люди їдуть сюди не лише аби відпочити, а й поправити здоров’я. Адже тут чудодійне поєднання морського і гірського повітря. Купальний сезон найдовший у Криму — 138 днів: із початку червня до середини жовтня. У вересні Судак відзначив ювілей. Дуже поважний — місту 1800 років.

«Сезон закінчується — запасів мало»

…При в’їзді до Судака — плантації винограду. Гілки аж до землі хиляться під важкими гронами. Місто з усіх боків захищене горами. Промислових підприємств немає, лише радгоспи з виноградниками. Тут живе

16 тисяч людей. У сезон Судак нагадує вулик — на вулицях гамірно, на ринках не проштовхнутися, на пляжах ніде ступити. Наприкінці вересня відпочивальників значно менше, головно — сімейні та пенсіонери. Тоді знижується не лише температура повітря і води, а й ціни на квартири. На кожному кроці — міні-готелі, замасковані під приватні оселі. На воротах вивіски з оголошенням “є вільні місця”. У цю пору біля моря ліжко-місце на одного можна виторгувати за 30-40 гривень на добу, квартиру — за 200 гривень. Улітку ціни були удвічі, а то й утричі дорожчі. На Кипарисовій алеї, що веде до моря, по обидва боки — ятки. На багатьох вивіски — «пов­ний розпродаж». На ринку біля пляжу прилавки завалені кавунами, виноградом, вином, сиром… Смаколики недешеві. За кілограм винограду правлять 20 гривень, кавуни — по чотири гривні за кілограм. Моє обурення, мовляв, у Львові це коштує дешевше, на продавців не діє. «У нас смачніше», — віджартовуються.

Айдар продає домашнє вино.

— Який порошок? — аж образився хлопчина, коли поцікавилася, чи вино справді з винограду. — У мене є вино, що чотири роки вистояне. Маю свій рецепт.

Чоловік, який довго ознайомлювався з асортиментом, обіцяє повернутися через два дні — перед від’їздом. “Не знаю, чи буде ще товар, — знизує плечима Айдар. — Сезон закінчується — запасів залишилося мало”.

Найбільше росіян та білорусів

Одеситка Раїса Шендера приїхала у Судак на семінар на три дні. Кожної вільної хвилини мчить на пляж. “Море в Одесі і в Криму — як небо і земля, — каже. — У нас брудна вода, дна не видно. У місті є порт, з кораблів у воду витікають мазут, нафта. Не море, а болото”.

Довжина пляжу — два кіло­мет­ри двісті метрів. Уже о 6-й ранку є люди. Вхід — безкоштовний. Погода гарна, небо без хмаринки, море тепле і прозоре. Працівник пляжу Олександр віником змітає з шезлонгів пісок. Каже, до кінця тижня лежаки заберуть. Звісно, люди можуть і надалі користуватися пляжем, але вже без зручностей. Зараз люди за шезлонги не платять, а в сезон за день така послуга кош­тувала 40-60 гривень. «Цього року відпочивальників було значно більше, ніж торік, — розповідає Олександр. — Бувало, на пляжі не було де стати. Вже об 11-й усі шезлонги розбирали. Найбільше було росіян та білорусів».

Родина Братасюків приїхала із Харкова. Відпочивають у Судаку багато років поспіль. “Тут море і пляжі набагато чистіші, ніж на інших кримських курортах, — каже пані Валентина. — Вчора були в Ялті — там досі немає вільного клаптика на пляжі”. Донька Ірина цього року на морі вдруге. На початку серпня відпочивала у Судаку із подругою. “Людей було багато, та примоститися на пляжі можна було. За місце у кімнаті тоді платили по 150 гривень, зараз однокімнатна квартира неподалік моря стільки коштує”.

Черкащанка Любов Шегера відпочиває разом із онукою. Поселилися у пансіонаті біля моря. Доба коштує 200 гривень плюс триразове харчування — 150 гривень на день. “У Крим їжджу лише в оксамитовий сезон, — каже жінка. — Тоді людей небагато, сонце не смажить. Маю проблеми з тиском — відпочинок у розпал сезону не для мене. Зараз температура води така ж, як і повітря. Через це немає перепаду температур, спокійно заходиш і виходиш з води. Приїхали сюди на десять днів. Гроші відкладала протягом року. Та не маю жодних клопотів: нагодують, напоять. Вікна у номері виходять на море”...

Пан Отто приїхав у Судак із Естонії. Щороку відпочиває тут в оксамитовий сезон. «Пляжі у нас, звісно, кращі, але море не те», — зізнався.

Двірничка пані Людмила вимітає опале сухе листя з-під лавки. Каже, тепер має значно менше роботи. «Влітку на роботу виходила о 5-й ранку, зараз — о 7-й. У сезон сміття виносила мішками, багато піску з пляжу люди наносили на набережну. Тепер набагато чистіше».

Денна спека переходить у вечірню свіжість. На набережній людно. Попід руки туди-сюди походжають пари. У літніх кафе відвідувачів майже немає. Біля мангалів із готовими шашликами нудьгують продавці. З диско-клубів лунає гучна музика, та туди теж ніхто не поспішає. У просторому ресторані на набережній розважаються кілька компаній. Офіціант пояснив, ресторан працюватиме до 6 жовтня.

«Коли вже ви до нас, то розмовляйте російською...»

Дорогою до Судака і в самому місті вздовж дороги бовваніють блакитні та червоні білборди «регіоналів» та комуністів. «От русского регионального к русскому государственному!», «В дружбе с Россией — будущее Крыма. Голосуй за будущее!». Реклами інших політичних сил не помітила. На стовпах висять по три прапори: український, місцевий та російський. Усі розмовляють російською.

Пані Ганна приїхала у Судак із Керчі навідати родину. Має дві вищі освіти. Зай­мається громадською діяльністю. Коли спілкувалися, жінка перейшла на українську. Розмовляти їй було важко, витискала зі себе кожне слово. «Ми нічого не має­мо проти української мови, — пояснює. — Та вже коли ви до нас приїжджаєте, то, будьте ласкаві, розмовляйте російською. В Україні є більше сотні національностей. Ми ж не можемо знати всі мови».

— Але ж українська поки що державна! — не вгамуюся.

— Поки що…

Політичні уподобання місцевих ще більше бентежать. «Ми за стабільність», — пояснила пенсіонерка пані Ірина.

— Та це ж гасло провладної партії, — нагадую.

— Ми вже нікому не віримо. Але знову обирати нових, які прийдуть і почнуть розбазарювати все по-новому, не хочемо. Нехай буде як є…