«Сплетіння» — саме той рушник, який вищі сили мені подарували…"

Дарина Боровик — уродженка міста Кролевця, що на Сумщині. Вона — сучасна ткаля, яка відроджує переборне художнє ткацтво в Україні. Це унікальна техніка, яка відмирає. Тому що мало хто готовий навчатися цього. І молодих майстрів практично немає.

З дитинства Дарина займалася шиттям, бісероплетінням, квілінгом (мистецтво створення композицій з паперу). Батьки бачили її хист і завжди підтримували.

Ткацького ремесла Дарина навчалася у Кролевецькому училищі. Завдяки батькам у неї з’явився перший ткацький верстат. Від витканих рушників майстрині годі відвести погляд. Така краса!

Про своє життя та творчість Дарина Боровик розповіла в інтерв’ю для «ВЗ».

— Я народилася у місті Кролевці Сумської області. У цьому місті — єдиний навчальний заклад, у якому опановують ткацьке ремесло, — каже ткаля Дарина Боровик. —  Раніше у нашому місті працювала ткацька фабрика, там займалися, зокрема, художнім ткацтвом.

В училищі я навчалася три роки (вступила після 9-го класу). Захистила диплом з відзнакою. Займаюся цим ремеслом ось уже 13 років. У Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка» відбудеться моя перша персональна виставка.

— Ви мріяли стати ткалею? З чого все почалося?

— Я хотіла стати дизайнером одягу. З дитинства була творчою дитиною. Займалася бісероплетінням, шиттям… Усі види творчості, які були можливі і фінансово доступні для батьків, вони мені забезпечували. Тому планувала навчатися на швачку у Кролевецькому вищому професійному училищі. Але в той рік, коли я вступала, не набралася група, і я вирішила спробувати себе у ткацтві. Зараз я розумію, що це і на краще! На ткацтво група набралася — було 14 людей. Хоча в наступні роки групи практично не набиралися. В училище набирають зараз старших людей, які хочуть опанувати ткацьке мистецтво.

— Чим вас захопила ця справа? — запитую Дарину.

— У мене з батьками була домовленість: якщо мені не сподобається, то я переведусь наступного року «кудись». А мені сподобалося! Мені завжди подобався процес творчості, коли ти щось робиш руками, і у тебе виходить плід твоєї творчої роботи.

Я непогано малювала, але в мене не було бажання малювати. А от руками щось робити я дуже люблю. У нашій родині по батьківській лінії були різьбярі. Мій тато — творча особистість. Раніше займався фотографією, шив. По маминій лінії були ткалі. У мене навіть зберігся витканий рушник бабусі Уляни, якому понад 50 років! У неї стояв ткацький верстат. На жаль, архівних фото не збереглося.

— Ви пам’ятаєте свій перший рушник?

— Коли я навчалася в училищі, була єдиною у групі, у кого не виходило з першого разу щось зробити. Усі роблять невеличкі ромбики, у всіх виходить, у мене — ні. Я мордувалася… Навіть думала — це не моє, буду кидати цю справу. Не буду сидіти над цим. Але характер у мене достатньо впертий. Вирішила все ж таки: «Досягну свого! Зроблю все, щоб у мене вийшов повноцінний ромбик».

— Ткацтво — неймовірно складне ремесло, — продовжує розмову Дарина. —  Ти не можеш математично помилитися на жодну нитку. Тому що орнамент не буде збігатися з технічним малюнком і буде з’їжджати, все зіб’ється… Якщо є помилка, треба все починати спочатку, а це кілька годин копіткої роботи. Добре, якщо є шанс помилку виправити.

У мене вже понад десять років досвіду, тож за верстатом я максимально зосереджена. Не відволікаюся на телефон. Працюю по 8−10 годин.

— Орнаменти ви самі придумуєте?

— Після закінчення училища одразу почала придумувати нові орнаменти. В училищі отримала відповідну базу. Але у мене завжди була своя творча думка. Всі мої роботи я вигадала особисто. Навіть творчу роботу в училищі сама придумала і виткала. Тому диплом і з відзнакою. Коли я відкрила перед комісією свій рушник, вони ахнули. Рушник був бордового кольору (по білому бордовий орнамент). Залитий квітами. Дуже гарний.

Мої батьки викупили рушник в училища, щоб він зберігався у нашій родині. Він теж буде представлений на моїй персональній виставці (Дарина розповіла, на той час рушник коштував приблизно 2 тисячі грн, зараз вартість такого рушника — приблизно 10 тисяч грн. — Авт.).

— У соцмережах вас часто запитують, чому ваші рушники коштують так дорого? Якою є середня вартість вашого весільного рушника?

— З огляду на те, що у мене вже є досвід, виткати рушник для мене ніби й не складно, але я йшла до цього 13 років! День у день відточувала свою майстерність! Середня ціна весільного рушника — 30 тисяч грн. Найчастіше замовляють рушники червоного кольору. Почали також замовляти білий по білому, а також рушники у бежевих (колоскових) відтінках. Ця тенденція зростає. Максимально моя робота коштувала 100 тисяч грн. Це був рушник білим по білому. Таких рушників буде усього п’ятнадцять. До кожного рушника буде колекційний номер.

Чим більше повторюєш рушник, тим він зменшує свою силу. У мене був випадок: людина замовила рушник і попросила його ніколи не повторювати. Хоча навіть якщо повторюється орнамент, рушник все одно щоразу виходить інший. Можливо, це і забобон. Але енергетично це все ж відчувається, коли рушник один, і він не повторюється. І коли рушник повторюється багато разів — це нібито масове виробництво.

— Я бачила цей рушник — білий по білому у ваших соцмережах. Він дуже гарний.

— Цей рушник називається «Сплетіння». Я малювала ескіз в неймовірно енергетичному потоці. Це не описати словами. Про це вам розкажуть усі митці, які творять і які перебувають у певній прострації під час роботи, в ейфорії. Таке враження, ніби за вас хтось творить…

Є рушники, які я вигадала і не домалювала, ніби їм потрібен час. Є рушники, які створюються легкою рукою за день. І оце коли легкою рукою за день — це ніби вищі сили дають тобі знак, що ти на правильному місці. Це дуже рідко буває, але це ті відчуття, які неможливо описати словами. «Сплетіння» — саме той рушник, який вищі сили мені подарували.

— З якою метою купують рушники: щоб прикрасити дім чи все ж таки їх купують переважно молодята на весілля?

— Більша частина людей замовляють на весілля — в Україні та за кордоном. Хотілося б, щоб інтер’єрні панно на стіну замовляли частіше. У мене також є витканий ранер — рушник (або настільна доріжка). Його стелять на стіл на базову скатертину як акцент.

— Я читала на вашій сторінці у соцмережах, що ваше панно є навіть у Королівській родині у Великій Британії.

— Воно називається «Королівське». Панно подарували від України Чарльзу III до його коронації. Панно коштувало 14 тисяч грн. Воно було до двох метрів. Королівська родина дала зворотний зв’язок, подякувала за презент у листі.

— Що треба зробити, щоби це ремесло не зникло? Ткацтво, як на мене, наша українська ідентичність.

— У мене були періоди, коли я хотіла піти працювати фотографом, ким завгодно… Популярних професій є багато. Але у мене завжди було бажання — залишити вагомий слід після себе. Думаю, що в мене це вийде! Я — фанат своєї справи. Часто проводжу освітню роботу, розповідаю про ткацтво дітям. Це ремесло досі плутають з вишивкою. Є люди, які думають, що мої рушники вишиті гладдю.

— У чому сенс рушника? Часто молодята кажуть: «Хто першим на рушник стане, той і буде керувати у сім’ї»…

— Усі ми знаємо, хто насправді керує у сім’ї (усміхається. - Авт.).

Рушник — це об’єднання двох людей в одну родину. Вони стають на рушник і ніби підписують «документ»: з цього часу вони одне ціле. Це їхня щаслива дорога. Я прошу такі рушники-обереги не вішати ніде. Провели обрядове дійство, заховали його, і він вас оберігає. Є рушники, які можна потім використовувати. Але це залежить від орнаменту, і чи є слова на рушнику.

— А які слова можуть бути на рушнику?

— «На щастя, на добро», або «на щастя, на долю». Можуть бути імена виткані. Хоча імена не часто просять зробити. Хочуть рушник передати у спадок дітям. Але я завжди кажу: «Діти мають ставати на новий рушник, а не на батьківський».

— Щоб доля батьків не повторилася…

— Так. У дітей має бути своя доля.

— Чи ви для себе виткали рушник?

— У мене на весіллі не було жодного рушника. Я хотіла виткати собі рушник перед весіллям, і просто не встигала… У мене були в той час замовлення. Мій чоловік — військовий. Він спокійно до цього поставився, не дорікав.

— А чоловікові ви виткали оберіг?

— Основний його оберіг — це я! (усміхається. — Авт.). Звичайно, я за нього молюся. Рушник — це справді оберіг. У нього є оберіг від мене, але це не рушник.

Також у мене є панно («Перше панно»). Це оберегове панно, яке я виткала для себе. Воно завжди зі мною на моєму творчому шляху. Я його ніколи не продам. Воно висить у майстерні.