На кінному ранчо «Гута Щирецька» уражених війною дорослих і дітей зцілюють без ліків…

Неймовірна тутешня природа і потужна позитивна енергетика творців цієї оази зцілюють їх усіх без ліків.

Подорож у зелений рай

Добираємося на благодійний фестиваль «Гута FEST: з щитом і честю», який відбувається на території фермерського господарства «Поляна» в однойменному селі Тростянецької громади.

Тут (поміж дощиком і сонцем) того дня було багато гарної музики, співу, веселого сміху дітей, смачних ароматів, теплого вогню від ватри. Але це не був типовий фольклорно-етнографічний фестиваль чи якесь шоу, а щось значно більше, вагоміше. Хочу, щоб разом із автором цих рядків відчули атмосферу дійства і ви.

На трасі Київ — Чоп зупиняємося біля села Красова і прошкуємо вниз у напрямку ближніх лісів. Там, за наступним селом Поляною, і є та локація, яка нині у центрі нашої уваги. І не тільки моєї. Добиратися туди кілометрів десять. Після подолання перших двох ноги гудуть від втоми, тому, щоб зробити собі полегшення, пробуємо зупинити попутку. У перших трьох заповнених легковиках розводять руками — вільних місць немає. Зате пригальмовує японський позашляховик камуфляжного кольору.

За кермом, що з правого боку — військовий, збоку — хлопчина років 13-ти у фронтовій, мабуть, батьківській кепці-блейзері. Водій перепитує, куди саме нам треба. Виявляється, туди ж, що і йому. Воїн вилазить і починає звільняти від свого похідного багажу задні сидіння, робить зручне місце для нас. А далі тисне на газ, і ми швидко, майже так само, як їздив ТАМ, мчимо велетенським зеленим тунелем на місце призначення.
Із цими людьми ми згодом перетнемося ще раз, і вони мене вразять ще більше.

Студент-аграрій зацікавився військовою справою

При вході на майданчик Гута FEST несподівана прелюдія — виставка окремих видів зброї, якою наші воїни дають прочухана ворогові і захищаються від нього. Сучасні снайперські комплекси, засоби зв’язку, радіоелектронної боротьби, крупнокаліберні кулемети, різні модифікації БПЛА. Саме до цих експозицій найперше квапляться підлітки і юнаки, сюди їх тягне наче магнітом. Із запаленими очима розглядають кожну бойову одиницю, торкаються їх з якимсь трепетом. Інструктори у військових одностроях детально пояснюють принципи дії цього озброєння. Деякі хлопці беруться розбирати і складати автомати на швидкість. В іншому місці бачу, як школярик приміряє спеціальні окуляри для управління дронами…

Звертаємо увагу на хлопчину із модерною зачіскою-хвостиком. Він навприсядки чаклує біля великого гексакоптера Vampir, якого через жах, що наганяє на ворогів, росіяни називають «бабою-ягою». Знайомимося зі «слідопитом». Григорій, 22 роки, студент Аграрного університету.

— Я приїхав сюди не стільки повеселитися (із цим сьогодні ще встигну), як подивитися на те, що зазвичай є в обмеженому доступі. Хочу наживо оцінити нові військові технології, поспілкуватися з нашими бійцями. На цій виставці побачив багато з того, що має відношення до Starlink, до дронів. Дуже цікаво тут! — каже Гриць.

Ми запитали юнака, чи планує у майбутньому якимсь чином пов’язати себе із військом, із силами оборони. І почули:

— А я пов’язаний з ними уже три роки. Займаюся волонтерством. У силу специфіки свого заняття, деталі розповісти вам не можу…

Психотерапевтами стають собаки і коні

Біля експозицій зі зброєю димить польова кухня, поруч — намети з усякими сувенірами, смаколиками. Гроші, якими розплачуєшся за склянку тоніка, печиво, шашлик, продавець не бере — їх треба вкинути у скриньку для донатів воїнам Збройних сил. Нині усе для них.

На горизонті посеред галявини бачимо великі прозорі куполи-каюти, в яких, як розповіли нам на ранчо, відпочивають під час приїзду сюди поранені воїни. Ефект від такого релаксу посеред дикої природи унікальний.

А ось і табунець смирних коників, які, катаючи на собі воїнів, слугують для гостей цього ранчо своєрідними реабілітологами. Таке відновлення унікальне, воно відбувається на підсвідомому рівні - невидимими флюїдами, які випромінюють ці гривасті друзі людини.

Ідемо далі. Діти гладять ослика, бавляться зі свинками, які є учасниками отієї відновлювальної терапії для воїнів, розглядають опудала диких звірів, просять художників вибити тату, зробити аквагрим, розписати їхні обличчя патріотичною символікою, кумедними малюнками.

У великих волонтерських казанах кипить навариста юшка, булькотить куліш, чути запах запечених курей і ковбасок.

На підносах гостей чекають канапки, пляцки. Гостина буде на славу… Перед виступом артистів (серед них того дня були культові Марічка Бурмака, Віктор Бурмака, військовий оркестр) на сцену виходять люди з різних регіонів, які взяли на свої плечі турботи з відновлення і психологічної реабілітації воїнів. Діляться досвідом, розповідають про вражаючі підсумки. І про те, яку значну роль у цьому процесі, крім людей, відіграють собаки і коні.

На «Гуті» знайшла своє щастя

Це ранчо змінило на краще багато доль — тільки нинішнього року тут духовно зцілилося сім сотень людей. А деякі тут поєднали свої долі. Послухайте своєрідну сповідь цієї жінки…

— Мене звати Ірина Литвин, я з Волновахи, колишня медсестра. Чоловік був вчителем історії. 24 лютого 2022 року як доброволець він пішов у військкомат, а я з двома дітьми залишилася вдома. Тиждень провели під щільними обстрілами. Вирішили вибиратися з цього пекла. Перебивалися як могли…
Через кілька місяців потрапила у Трускавець. Стала волонтером, займалася із внутрішньо переміщеними особами. Однією із локацій, куди їх супроводжувала, була «Гута Щирецька». Пригадую: до нас вийшов господар у ковбойських черевиках і капелюсі і сказав: «Друзі мої, якщо існує рай на землі, то він — тут…»

Після цього я бачила, як за день, проведений у Гуті, змінювалися очі мам і їхніх дітей…

У грудні 2023 року мені прийшла найстрашніша у житті новина — загинув мій чоловік. Після цієї втрати моє бажання допомагати людям загострилося разів у сто…

Я займалася психологічною реабілітацією воїнів. Перша група, яку набрала — хлопці з ампутаціями. Зателефонувала до власника ранчо Володі Гентоша: чи готові ви з Оксаною приймати цих хлопців? І чую у відповідь: «Не знаю, чи готові. Але у нас немає іншого виходу. Ми маємо це робити».

Спочатку це були групи по 7−8 воїнів. Кожного разу я телефонувала і казала: «Володю, вибач, у мене не вийшло 10 — їде 15 хлопців». А він: «Добре, ми доставимо столи, ми зваримо більше юшки, наваримо більше картоплі, насмажимо більше ковбасок…»

Хлопці після полону — особливі… Ми не розуміли, як до них достукатися, як нам пробити отой «лід», який покрив їх у неволі. Зранку ці хлопці боялися зробити крок без нашого дозволу, а вже увечері бігали з нашими дітьми у футбол, катулялися у траві і сміялися. Ми розуміли, що день прожили недарма…
Нас запитували: чому саме «Гута Щирецька»? Невже ближче біля Трускавця немає ранчо? А я кажу: «Гута» — це не просто покататися на конях. До кожного з хлопців Володя знаходить підхід, кожному хлопцеві підбирає коня, маршрут. Він відчуває кожного, хто сюди приходить. Вдячна Богові, що ці невипадкові люди є у мене.

Завдяки «Гуті» у моєму житті з’явився Іван — людина, яка теж постраждалим від війни, яка, як і я, потребувала допомоги. Тепер ми разом чекаємо перемоги. Він виховує моїх дітей, а я іноді заміняю йому праву руку…

Реабілітують не медики, а природа

Багато клопотів з організації Гута FEST лягло на плечі голови Тростянецької громади Михайла Цихуляка. Розпитуємо його про цю ініціативу.

— Колись, ще до війни, ми намагалися популяризувати у цій локації місцевого підприємця, фермера. Але прийшов ворог на наші землі, і ми почали розвивати «Гуту» як місце реабілітації наших військових після поранень, після полону. Цей проєкт не комерційний — соціальний…

Запам’яталася одна з недавніх зустрічей з хлопцями з цілої України, які 9 травня повернулися з полону. Щоб вони трохи «відтанули», хотіли пригостити їх домашньою кухнею, тим, за чим вони дуже скучили. Хотіли, щоб багато про що вони забули. Бо історії, які розповідали, наводять жах. Один хлопчина згадував, що коли з побратимами були у підвалах, орки, які їх охороняли, робили ставки, хто з полонених від катувань помре найшвидше…

Перші півдня свого перебування у «Гуті» ці воїни були замкнутими. Але коли ми з ними верхи на конях поїхали у ліс, коли почали співати українських пісень, хлопці розкрилися, «відійшли»". Наша локальна пекарня напекла воїнам спеціальних булочок. Я пригощав їх власними бургерами. Кілька разів на рік практикую таке для особливих людей. Воїни до них належать…

Гості цього ранчо проходять реабілітацію не з медиками-професіоналами, а з природою. Воїни мали можливість обніматися з кіньми, спілкувався з ними. Знали б ви, як коні відчувають тепло людських рук!
Пан Михайло розповів і про фінансову допомогу захисникам України.

— Благодійні внески підуть на два напрямки. Одними будемо підтримувати військову бригаду, з якою давно співпрацюємо. Ці кошти буде зібрано у вигляді субвенцій територіальних громад. А виручку від гастрономічної кухні, які працювала на нашому святі, скеруємо на підтримку кінного ранчо, щоб воно могло ще більше прийняти тут військовослужбовців, які потребують реабілітації. Кілька слів про волонтерські кухні. Працюють вони на громадських засадах. Один підприємець сказав: я вам дам курец — запечете. Красівська пивоварня сказала: ми вам дамо своє пиво — почастуєте людей. І так зробив кожний підприємець, який має справу з продуктами. Жодної комерції! Всі до копійки виручені кошти скеруємо на реабілітаційний центр.

Син військового танцює бойовий гопак, хоче бути воїном

Серед купи народу, який, попри примхливу погоду, прийшов на Гута FEST, помічаємо наших недавніх знайомих, які своїм всюдихідним транспортом доправили мене на свято. Воїна звати Андрій Босий.

— Це дужа важлива справа, — каже він. — Наші поранені хлопці можуть відпочити тут психологічно… А приїхав сюди я із сином Яремою. Він саме перейшов у сьомий клас Львівської США. Ярема займається бойовим гопаком. Недавно приїхав з великої акції в Іспанії, де брало участь 1200 осіб. Син дуже добре стріляє зі справжньої стрілецької зброї. Швидше за все, незабаром вступатиме у ліцей імені Героїв Крут. Тому і займається, тренується.

Послухали ми і самого Ярему.

— Я приїхав на цей фестиваль, щоб подивитися на виставку зброї. Мені цікава військова справа. А ще я дуже хотів подивитися на коней…

Приїжджають сумними — повертаються щасливими…

Кінне ранчо «Гута Щирецька» і свято Гута FEST — справа рук підприємців Володимира Гентоша і його дружини Оксани. Ми запитали у них, чому саме так багато коштів і сил вкладають у волонтерство, у психологічну реабілітацію воїнів…

— Бо це наш обов’язок як громадян — бути потрібними, — каже пан Володимир. — А мотивують нас результати роботи, зворотній зв’язок. Поранені, колишні полонені часто приїжджають до нас сумними, нахмуреними, без довіри. А повертаються зі сльозами на очах від щастя.

Тут у нас не роблять хірургічних операцій. Тут не порпаються у тілі. Питання стоїть у тому, щоб відпустити мозок, щоб все погане у житті наших воїнів забулося, щоб вони переключилися на позитив. І щоб у такий спосіб відновилася їхня нервова система.

— Я не сказала б, що ми з нашими гостями щось робимо, — продовжує пані Оксана. —  Ми їм пропонуємо інший погляд на речі, які допомогли б відновити позитивні емоції. Знайомимо їх з тваринами, з гарною природою, зі смачною їжею. Наповнюємо їх позитивом. Коні, з якими спілкуються хлопці, це, першою чергою, магія для душі і тіла. Людина біля коня, який відчуває пульс за чотири метри, стає зовсім іншою…