«Відчував, що знання, які отримав у реальних проєктах, можуть допомогти комусь уникнути тих помилок, які робив я»

У наш час фахівці ІТ-сфери, мабуть, найбільш популярна професія. Вважається, що ІТ-індустрія — одна з найгрошовитіших галузей. Але не кожен може опанувати цю професію, адже для цього треба мати спеціально «влаштовану» голову та не один рік просидіти за клавіатурою, щоб досягти високого рівня розвитку. Один із таких професіоналів міжнародного рівня — Олександр Струков (на фото). Випускник «Львівської політехніки», за дванадцять років у професії став знаним у галузі QA (Quality assurance, тобто «забезпечення якості» програмних продуктів).

Олександр Струков швидко адаптується до вимог навколишнього ринку і використовує найновіші технології у своїй роботі. Нещодавно побачила світ його нова стаття, яка описує його унікальний метод налаштування процесів тестування і роботи команди. І Олександр вже отримав багато листів подяки від QA-фахівців, яким його метод допоміг у роботі.

Олександр Струков працював у таких відомих ІТ-компаніях, як ЕLEKS, Аbto Sоftware, зараз працює у компанії Global Logic. Опанувавши свій фах, перейшов до викладацької роботи, написання статей та проведення конференцій. Наразі 37-річний львівʼянин з дружиною живе в США, у Лос-Анджелесі, де й планує надалі активно розвиватися професійно та відкрити власний бізнес.

— Олександре, в одному зі своїх інтервʼю ви сказали: «Усе життя мріяв бути хакером, але життя змінило кут погляду на цю професію». Справді мріяли стати хакером?

— Усе це пішло ще з дитинства. Коли в мене з"явився перший комп"ютер, я подивився фільм «Хакери» 1995 року з Анджеліною Джолі. Там головні герої стають хакерами, щось зламують, отримують багато грошей. Але потім усі хакери об’єднуються через інтернет і перемагають цинічного злодія, рятуючи світ. Після цього мене зацікавила «професія» хакера. А точніше, я зрозумів, що за допомогою компʼютера можна багато чого змінювати, що він відкриває нові можливості. Загалом з дитинства мені дуже імпонувала ідея створення роботів, материнських плат тощо. І коли вирішував питання про вищу освіту і довідався, що у «Львівській політехніці» на кафедрі систем автоматизованого проєктування цим займаються, то пішов туди.

— Чому ви пішли саме в бік QA-галузі? І поясніть, будь-ласка, для наших читачів, у чому особливість цієї галузі.

— Галузь QA, абож забезпечення якості, тобто тестування програмних продуктів — це професія, яка дозволяє клієнту чи користувачу впевнитись, що його очікування від продукту будуть відповідати досвіду користування. Якщо брати приклад з життя, це коли ви купуєте яблука на базарі, то перед тим у вас є вимоги до цих яблук — наскільки червоними, соковитими вони мають бути, яка має бути ціна тощо. Тобто порівняння вимог до товара із відповідністю до товару, який ви бачите, є перевіркою якості. Це і є частина того, чим займається QA.

Чому пішов саме в QA-галузь? Тут все просто: була криза 2008 року. Перші скорочення в ІТ-галузі почалися у 2005−2007 роках. Я дуже хотів стати програмістом, але тоді на ринку було багато спеціалістів з досвідом, які готові були працювати за зарплату початківця. У цей час мені потрапити на роботу програміста без досвіду було нереально, тому я пішов у напрям QA. Тобто на той момент моя мета була увійти в ІТ.

— Чому не змінили свій фах, коли тільки увійшли в ІТ?

— Знову таки зіграло свою роль життя. Коли заглибився в QA-професію, зрозумів, що мені подобається шукати помилки. А от знаходити, як їх виправити, мені не дуже імпонувало. Натомість знаходити помилки і знаходити якісь «дірки» в програмах, щоб можна було їх зламати, стало метою і одним з головних стимуляторів задоволення в моєму житті.

З іншого боку, я зрозумів, що програмування як процес мені подобається, але я не хочу робити це своєю роботою. Скоріше навпаки — хобі, де немає обмежень у часі написання і виборі технологій. Тому QA-напрямок залишився моєю професією. Він приносить радість і гроші. Японці б назвали це Ikigai (японська дефініція, що означає відчуття власної мети в житті).

— Що вважаєте своїм головним досягненням за перших пʼять років у професії?

— Це складне питання, але, мабуть, те, як я працював з командою і знаходив нові методи у розбудові команди і навичок в команді. Я знайшов своє покликання в покращенні комунікації між людьми. Завжди цікавився психологією, але не для того, щоб маніпулювати людьми, а щоб краще розуміти і навчати їх. Завдяки своєму першому досвіду в навчанні людей під час першого року роботи в компанії ELEKS, я зрозумів, наскільки по-різному може проходити це навчання. Як багато залежить навіть не від технічних знань людини, а від її характеру і налаштувань психіки.

Це дало мені поштовх рухатись у напрямі проджект-менеджера і командного ліда. Певно, тоді вперше зробив собі «куміра» у вигляді QA-director і почав рухатись повільно саме у цю сторону. Це був довгий шлях розпізнавання своїх компетенцій і вміння виступати та доповідати.

— Чи памʼятаєте свою першу конференцію і виступ на ній? Вас запросили, чи самі шукали можливості виступити?

— Після трьох років у галузі ви починаєте розуміти, що ваш досвід унікальний. І те, що спонукає вас ділитись своїм досвідом, це розуміння того, що будь-який унікальний досвід неможливо десь почерпнути, крім як на конференціях. Тому перший мій виступ почався з мого бажання поділитись своїми знаннями. Я написав організаторам BAU\QA події і вони швидко погодили мою участь.

— Що винесли зі свого першого виступу?

— Перша конференція, у якій я брав участь як доповідач, відкрила мені очі. Для мене було відкриттям, що коли ви приходите на конференцію як слухач, то ви в змозі увібрати в себе значно менше досвіду від інших людей, ніж коли ви самі доповідаєте. Саме тоді зрозумів сенс відомої фрази: «Хочеш щось зрозуміти — поясни це іншим». Вона дуже добре дала мені зрозуміти, що навіть те, в чому я був певен, має «дірки», які я зміг заповнити за допомогою свого виступу і підготовки до нього.

— Якими були ваші наступні кроки? Мабуть, більше конференцій і виступів?

— Це досить важко — підготувати навіть один виступ. Тому я пішов дорогою викладання. Мене запросили викладати в школі для QA-спеціалістів і це дало мені надзвичайний поштовх уперед. Перевірка робіт і оцінка виконання завдань дуже допомогла мені покращити свою експертизу.

Мабуть, наступним кроком було розуміння того, що моя підготовка і викладання матеріалів дійсно допомагала людям легко засвоювати матеріал і перетворювати складні моменти у щось просте і буденне. Так зʼявились лекції по роботі з мережами. Ця моя робота досі використовується як навчальний матеріал для QA-спеціалістів. Можна вважати цю здібність ключовою в моєму досвіді викладання і донесення думки.

— За пошуком в Google можна знайти досить багато ваших статей про менеджмент проєктів і те, як себе поводити в нинішніх умовах кадрових звільнень і воєнного часу. Чому ви почали писати, а не розширили свій досвід викладання?

— Почав писати статті, бо відчував, що знання, які я отримав у реальних проєктах, можуть допомогти комусь уникнути тих самих помилок, які робив я свого часу. Крім того, зважаючи на велику відстань, не міг приходити і викладати постійно. Тому почав поширювати статті. На диво, я знайшов натхнення в способі викладання матеріалу. Трансляція складних текстів у моєму минулому досвіді дала мені навички адаптовувати статті.

— З попередньої конференції, де ви виступали, було багато охочих зустрітись з вами і навчитись тому, як ви будуєте процеси. Можете розказати про ваші досягнення в цьому і як це впливає на індустрію?

— Я гадав, що QA-галузь — це виключно тестування і знаходження проблем, невідповідностей. Але тестування це завжди процес. А процес можна описати чіткою послідовністю кроків. Гадаю, тут і проявилась моя сильна сторона. Я почав знаходити процеси покращення якості на будь-яких проєктах. У рамках цієї багаторічної роботи і досліджень я визначив модель, яка працює. Нещодавно вийшла моя стаття, яка описує мій унікальний метод налаштування процесів тестування і роботи команди, яка наочно, на попередньому досвіді, довела, що цей процес працює.

https://medium.com/@al.struki/unleashing-ukrainian-tactics-in-agile-products-36374a064151

Вважаю це своїм найбільшим досягненням наразі — це описати досвід, який в мене є, в алгоритм роботи, який можуть використовувати інші команди й фахівці. Я вже отримав багато листів подяки за опис цього процесу і за те, що він допомагає багатьом QA-фахівцям в їх роботі.

Ще з однією фаховою статтею мого авторства можна ознайомитися за посиланням:

https://medium.com/@al.struki/navigating-uncertainty-qa-in-a-shifting-landscape-58d160aa0f8e

— Як сталося, що ви переїхали до США?

— Це сталось досить цікаво. 2018 року я пішов працювати у компанію Global Logic. До того вже декілька разів відвідував різні виставки у США, привозив звідти різні технології на допомогу батькові у його бізнесі тощо. А на Global Logic я працював із клієнтом, який працював у Лос-Анджелесі та інших містах Америки. За правилами, оскільки я доєднався як проєктний менеджер, то мені треба було зустрітися особисто з клієнтом і обговорити з ним його бачення проєкту. Тому мені треба було поїхати у бізнес-подорож до нього у Лос-Анджелес. Раніше мені Америка не дуже подобалася, але коли я приїхав у Лос-Анджелес, раптом мені сподобалося місто і його атмосфера, люди, міська культура. А десь через рік-два після цього я зрозумів, що хотів би туди поїхати і там працювати. Виїхав туди на самому початку 2022 року, незадовго до початку повномасштабної війни…

— Америка вас змінила?

— Змінила, але не можу сказати, що сильно, бо ще часу мало пройшло… Просто є багато моментів, які у США краще розвинені. Але є й багато моментів, які там гірше розвинені, ніж в Україні. Є велика різниця між менталітетом людей у цих країнах. Наприклад, в Україні тебе можуть зупинити на вулиці і «поділитися своїм баченням світу», навіть зробити тобі зауваження. Ну, наприклад, коли ти неправильно, на їхню думку, несеш дитину тощо. А в США навіть якщо ти робиш якусь відверту «дич», навряд чи до тебе хтось підійде і зробить зауваження. Ці всі обмеження в Америці дуже приємно і класно працюють.

З іншого боку, я в Америці почав по-іншому дивитися на демократію і на погляди, які тут є. Я живу в Каліфорнії, це найбільш демократичний штат. Коли я їхав у Каліфорнію, мені демократія не дуже подобалася. Живучи в Україні, я асоціював американську демократію з великою кількістю бомжів на вулицях, певною вседозволеністю тощо. Чомусь такі були мої очікування від найбільш демократичного штату. Але коли ти приїжджаєш у сам штат, розумієш, що все зовсім по-іншому. Так, дійсно, є якісь проблеми, але люди тут дуже класні, вони підтримують один одного, допомагають. Майже усі мої побоювання, які в мене були до того, «розчинилися».

Але з іншого боку в Америці є і своя специфіка щодо фінансових питань. Коли ти приїжджаєш у якесь американське місто, то треба мати великий бюджет, щоб можна було прожити без роботи хоча б два місяці. Тому це дещо змінює твій погляд на пріоритети і методи економії коштів.

— Які у вас зараз умови роботи, зарплата, чи маєте велике навантаження?

— Специфіка роботи в США — тут немає такої жорсткої відповідальності за якийсь процес чи за якусь роботу. У нас в компанії просто є велика кількість роботи і кожен хапає те, що відповідає саме йому. Якщо відчуваєте, що перевантажуєтеся, то просто хапаєте менше роботи. Якщо відчуваєте, що можете взяти більше — берете більше. Не можу сказати, що я зараз перевантажений чи недовантажений. Свій заробіток не можу афішувати — такі умови. Але мені вистачає, щоб нормально забезпечувати своє проживання в США.

— Чи комунікуєте з українцями, які живуть в Америці?

— Коли я переїхав до США, мені дуже не вистачало конференцій, причому конференцій якісного зразка, українських, де люди діляться своїм досвідом, надбаннями. Причому діляться просто так, бо хочуть поділитися досвідом, а не за гроші. Конференції, з якими я стикався в Америці, були часто повʼязані з продажем якихось продуктів. Тобто люди розповідають, що в них дуже класний продукт, користуйтеся моїм продуктом. А я шукав людей, які будуть ділитися своїм досвідом роботи, а не продажем. І оскільки не було нічого подібного довкола, я вирішив зробити окрему українську комʼюніті для фахівців, які можуть ділитися між собою різними знаннями, які вони набули. Щоб ми одне одному допомагали і потроху переходили до такої взаємної підтримки, яка, наприклад, є у євреїв. І ми створили таку комʼюніті. Туди онлайн підключені українці з різних куточків світу. Але переважно ми влаштовуємо свої події офлайн — збираються люди, які живуть тут, у Лос-Анджелесі, або приїжджають сюди, і комунікують між собою.

— Ви тільки переїхали в Америку, як почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Як допомагали Україні?

— Коли почалася війна, ми з дружиною десь пів року займалися волонтерством. Допомагали місцевій організації, збирали волонтерську допомогу і відправляли її в Україну. Комунікували з донаторами, які могли пожертвувати якісь кошти на допомогу. Клієнт, з яким я працюю, зрозумів ситуацію і пішов мені назустріч, дозволив мені витрачати свій час на це.