Передплатити

«Українська національна культура — у світовому тренді! Треба це максимально використати»

У цьому впевнений генеральний директор і головний диригент Львівської національної філармонії Володимир Сивохіп


Володимир Сивохіп

Із перших днів квітня чимало театрів і концертних залів відчинили двері для шанувальників мистецтва. Але музиканти Львівської національної філармонії працювали й до 1 квітня: виступали у храмах і на площах, їздили з концертами у школи, де тимчасовий прихисток знайшли біженці. Про це журналістці «ВЗ» розповів генеральний директор і головний диригент філармонії Володимир Сивохіп.

— Яким концертом Львівська наці­ональна філармонія відкрила «воєн­ний» сезон?

— Не можу сказати, що ми відкрили се­зон 1 квітня. Бо ми його практично не за­кривали. До прикладу, для людей неділя — вихідний день, а для філармонії — ро­бочий. Бо саме у цей день ми намагає­мося якомога більше спілкуватися з на­шими слухачами. Зі самісінького ранку в бібліотеці, що на вулиці Винниченка, від­бувся сімейний концерт «Карнавал тва­рин» — за участі камерного складу Львів­ського симфонічного оркестру. А ввечері у церкві Святого Андрія, а також у церк­ві Святої Богородиці, що на Чукаріна, відбулися традиційні виконання компо­зицій «Сім останніх слів Ісуса на хрес­ті» Йозефа Гайдна. Цей твір виконує ка­мерний оркестр «Віртуози Львова». А у самій філармонії на сцені Концертно­го залу — концерт з обмеженою кількіс­тю слухачів «Музи не мовчать» за участі новоствореного квартету віолончелістів з різних міст — Харкова, Києва і Львова. Цей концерт стверджує, що культура до­помагає боротися й об’єднує. У нашій фі­лармонії творчий процес активно триває уже кілька тижнів. І одним з таких буди­телів до творчого життя був український класик Микола Лисенко, 180-річчя якого випало на 22 березня. Саме з виконання творів Лисенка ми вперше під час воєн­них дій вийшли на площу Ринок у Львові і співали його геніальні композиції, серед яких «Боже Великий єдиний, нам Україну храни…».

— Тобто виступаєте не лише у сті­нах філармонії?

— Звісно! З другої половини березня активно шукаємо локації, де ми є потріб­ні. Нехай це будуть невеликі камерні фор­ми, але з ними ми йдемо у невеликі зали, де є переселенці. А також їдемо у школи-інтернати, як це робить наш Академічний ансамбль «Високий Замок». Коли у бе­резні були теплі дні, духовий склад Сим­фонічного оркестру грав у Парку Франка українські патріотичні марші, і ми бачили, що людям, які за волею долі опинилися у Львові, це дуже потрібно. Бо, як відомо, музика, мистецтво — ліки, що допомага­ють за таких обставин. А жіночий склад оркестру «INSO-Львів» з концертом ви­ступив у Варшаві — на заході, який орга­нізувало Посольство України у Польщі.

— Тож філармонія «воює» на куль­турному фронті?

— І не лише. Окрім музики, увесь ко­лектив — хто скільки має часу, займаєть­ся волонтерськими справами. До при­кладу, у нашому Концертному залі імені Людкевича розгорнуто величезний ме­дичний хаб. Сюди приходить велика до­помога для армії, і усе проходить через наш зал. І навіть попри це, сцена залу вже задіяна — щодня відбуваються репе­тиції.

— А якщо повітряна тривога?

— На щастя, маємо власне укриття, ви­ходимо туди і чекаємо, поки не буде ко­манди «відбій». Ба, більше! Ми туди хо­чемо перенести невеликий концертний рояль, і концерт можна буде продовжити у підземеллі. Коли два роки тому почала­ся пандемія, ми започаткували принцип концертних трансляцій, коли не мож­на було збирати у глядацькій залі шану­вальників музики. За ці два роки у нас з’явилася багатотисячна аудиторія, і те­пер, у час війни, продовжуємо поєднува­ти концерти з невеликою кількістю публі­ки, які ми транслюємо на увесь світ. Такі концерти ми об’єднали у концертну се­рію «Музи не мовчать». І от 1 квітня, коли дозволили відчинити двері театрів, у нас на сцені грав повний склад Симфонічно­го оркестру. Це був концерт «Українська музика дорогами війни», де прозвучали твори львівських, харківських та жито­мирських композиторів.

— Чи виконуєте твори російських композиторів?

— Для мене тепер не існує такого по­няття, як «велика російська культура». Події останнього місяця чітко дали зро­зуміти: ми маємо що робити на укра­їнському національному культурному фронті. Ще у перші тижні березня, коли не йшлося про концерти, створили елек­тронний архів української музики. Поба­чили, що маємо такий матеріал, з яким можна працювати роками. А в остан­ні тижні, коли робимо концерти, можли­во, навіть з приємним здивуванням для самих себе зрозуміли, що нам вистачає лише українського репертуару. Не му­симо зараз виконувати навіть європей­ську класику. Бо маємо неймовірну му­зику Лисенка, Людкевича, Барвінського, Лятошинського, Ревуцького і наших су­часників — геніального композитора Ми­рослава Скорика чи Євгена Станковича, Ганни Гаврилець… Тобто на багато років наперед маємо що виконувати. Мабуть, ці страшні події відкрили нам очі на наше культурне багатство. Нам є чим пишати­ся, і ми будемо цим займатися.

— Нещодавно вибухнув скандал з нашою співвітчизницею, відомою ди­ригенткою Оксаною Линів. Пані Окса­на не відмовилася у своїй концерт­ній діяльності від диригування творів російських композиторів. І через це українські, зокрема львівські артис­ти, відмовилися з нею співпрацюва­ти…

— Оксана Линів своєю діяльністю бере на себе велику відповідальність у світі, оскільки Україна за її творчий успіх до­вірила нашій диригентці бути культур­ним послом у світі. Коли йдеться про проєкт, від участі у якому відмовляються провідні українські виконавці, це склад­не питання, насправді важко прийняти рішення… Очевидно, треба інколи зупи­нитися, дати собі час видихнути і заду­матися: «Ось я є Україна! Люблю Укра­їну і хочу, щоб Україна перемогла. Хочу, щоб було українське!». Якщо ми хотіли, щоб спадщина Чайковського, частково спадщина Рахманінова чи Прокоф’єва була асоційована з Україною, ми мали десятиліття, щоб це доводити. Ми мали 30 років Незалежності України, щоб ска­зати: «Ось ці композитори пов’язані з нами». Ми це робили не надто активно. І оскільки цей перелік композиторів нале­жить до «великої російської культури», я би це поставив на велику паузу. Нам по­трібні важливіші речі — перемогти музи­кою тих прізвищ, які я називав: Лисенко, Барвінський, Леонтович, Людкевич… На­справді у нас є багато хорошої музики, і світ зараз це починає розуміти. Наша на­ціональна культура — у світовому тренді! І нам треба це використати максимально.

Читайте також: Заньківчани і «Наталка Полтавка» запрошують до театру