Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Була викладачем, думала, що опинитися у світі кіно, нереально»

Зірка фільму «Віддана» Алеся Романова — про зміну професії, першу роль у кіно та… свій основний недолік

Півтора року тому на широкі екрани вийшов фільм «Віддана» за романом письменниці Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Головну роль у картині зіграла Алеся Романова. І, попри те, що у творчому портфелі актриси не так багато ролей, вони яскраві, а її героїні — колоритні. 14 вересня на телеканалі ICTV — прем’єра другого сезону україномовного детективу «Дільничний з ДВРЗ», у якому головну роль зіграла Алеся Романова. В ексклюзивному інтерв’ю журналістці «ВЗ» напередодні прем’єри Алеся Романова розповіла про нову роль, заради чого покинула роботу викладача і що вважає своїм головним недоліком.

— Актриса, модель, співачка, мандрівниця, а віднедавна ще й дайвер. Талантів — море. Чому зупинилися саме на акторстві?

— Зачекайте, я ще не зупинилася (Сміється. — Г. Я.). Я ще й візажист, і перукар, і викладач. П’ять років навчала студентів гриму в університеті дизайну, перш ніж почати зніматися у кіно. Багато моїх учнів зараз успішно працюють за кордоном у популярних проєктах, а багатьох бачу на знімальних майданчиках в Україні. Це так приємно, коли твої учні збирають тебе у кадр! Я ними дуже пишаюся.

— А як учитель гриму стала актрисою?

— Так склалися обставини. Спочатку я навчалася у коледжі на перукаря-візажиста. А потім пішла отримати вищу освіту в університеті — все, як має бути. І залишилася там викладати. Так склалося, що у корпусі, де базувався факультет індустрії моди, не було вільних аудиторій, і мені довелося йти читати лекції у корпус кіно і телебачення. Там моделями у моїх студентів завжди були дівчатка-актриси, майбутні режисери. Я постійно крутилася у «світі кіно», і ще більше його полюбила. Однак навіть опинитися в усьому цьому здавалося нереальним. Я думала, як так може бути, що я — викладач взагалі з іншого предмета, а навчаю у корпусі кіно.

— То виходить, що то ваші студенти надихнули вас зніматися?

— Не буду приховувати — я завжди мріяла бути актрисою. Тому з ноткою легкої заздрості дивилася, як студенти вчили свої вірші, байки, готувалися до вистав. Я також так хотіла. І одного разу до мене підійшла студентка другого курсу режисерського факультету і сказала: «Алесю Олександрівно, хочу, щоб ви зіграли у мене у короткометражці». Потім я познайомилася зі ще однією дівчиною-режисером, яка й стала моїм провідником у світ кіно. Це саме вона побачила у мені талант і вмовила піти вчитися. Вона знайшла для мене кіношколу Ukrainian Film School, яку я справедливо вважаю найкращою в Україні. Там я навчалася 2,5 року, і за цей час почала потроху зніматися. Потім почала грати у театрі і досі поступово росту.

— Отже, ви в кіно відносно недавно?

— П'ять років. У вересні 2016 пішла вчитися, і вже через пів року отримала свою першу роль. Це були мої перші маленькі кроки у роботі, а от на серйозніші ролі мене запрошували вже після отримання диплому.

— Бачу, ви доволі впевнена у собі людина. Завжди були такою, чи доводилося боротися з комплексами?

— У мене з дитинства був сильний характер, однак у кожного з нас є свої «заморочки». Для мене любов до себе — це історія про розвиток. Хочеться постійно вдосконалюватися, і не лише зовні. Тому я постійно працюю над собою, займаюся спортом, часто сиджу на дієтах, навчаюся і розвиваюся у професії.

— А що вважаєте своїм головним недоліком?

— У мене є одна така риса, з якою борюся все своє життя. Я її, мабуть, отримала у спадок (Сміється. — Г. Я.). Мій тато постійно запізнюється. Пригадую, у дитинстві я приїжджала від мами до тата на канікули у Білорусь. І завжди, коли від’їжджала, тато просто закидував речі у поїзд, що вже рушив, а потім садив і мене. У провідника було доручення, що він мене супроводжує, тому я завжди їздила сама. І щоразу після такого стресового випроваджування із запізненням я всю дорогу ридала.

— Тепер я розумію, яка це риса — ви також всюди запізнюєтеся?

— Так, я люблю все робити в останній момент. Бодай на трошки, але мушу запізнитися. Знаю, що це дуже погана риса, але я з нею борюся, мені дуже соромно, і я постійно сварю сама себе… Але все одно ненавиджу приходити кудись заздалегідь. До прикладу, домовилися зустрітися з людиною о 10.00. А о 9.20 ця людина мені пише, що вже чекає на мене. Що тут скажеш — молодець. А я у цей час лише досушую голову. Тому вважаю: запізнюватися погано, але приходити завчасу — ще гірше.

— Запізнення — ваша погана риса. А які кращі риси можете назвати у собі?

— Кращі? Ніколи не думала про себе у такому руслі. Мабуть, ціную у собі чуйність. Я — людина, яка завжди прийде на допомогу, дуже відкрита у спілкуванні і не люблю пересудів. Це одна з моїх найкращих рис, хоча у певні моменти це може зіграти зі мною поганий жарт. Водночас ніхто не буде очікувати від мене підступності, оскільки я доволі прямолінійна. Якщо мені щось не подобається, я цього не приховую — у мене на обличчі все написано. Я говорю це відкрито, просто у вічі. І ніколи нічого поганого про інших за спиною не говорю. У мене є важливіші справи. Ненавиджу плітки. Коли починають когось обговорювати, намагаюся уникнути цієї розмови. Ненавиджу лицемірів. Звісно, кажуть, це дипломатично — вміти сподобатися всім, а потім використати у власних цілях.

— Натомість у серіалі «Дільничний з ДВРЗ» граєте саме таку людину, якою б не хотіли бути…

— Ні, моя Віра не лицемірна. Вона повернулася з Лондона додому у віддалений столичний район до свого батька, де він — головний бандит і покриває місцеву банду. Це комічний персонаж з сильним характером. Просто вона доволі різка і впевнена у собі. Я б сказала, навіть самовпевнена. І кожна її дія може ранити тих, хто поруч. Особливо, якщо вони ніжні, вразливі, тепличні і не підготовлені до життя (Сміється. — Г. Я.). Вона — дівчина з гартом, бо ж у неї тато кримінальний авторитет, не варто про це забувати. Вона виросла в умовах лихих 90-х, тому вміє за себе постояти. Але усе це подано дуже смішно, як і має бути у комедії. А «Дільничний з ДВРЗ» — серіал саме такого жанру.

Читайте також: «Моя телегероїня, медсестра Рупор, лише вдає, що не любить дітей. А у глибині душі добра»

Схожі новини