Від дитячого картингу — до «Формули-1»

У цього 12-річного школяра зі Львова багато захоплень: кікбоксинг, хокей, волейбол, конструювання Lego. Але найбільше йому до вподоби автоспорт. Займається картингом, досяг у цьому виді значних успіхів. Не тільки на всеукраїнських турнірах. У жовтні минулого року Олексій Яремій став у своїй категорії срібним призером престижних міжнародних змагань Rok Cup Superfinal 2020, які відбувалися в Італії.

У найближчі вихідні наш юний краянин вирушає у передмістя Венеції для участі у перегонах картингістів-юніорів Super Master Series. Про його незвичне хобі ми погово­рили з батьком Олексія — «ай­тішником» Михайлом Яремієм. Насамперед поцікавилися, як син поєднує навчання і спорт?

— Із наукою в Олексія про­блем немає, — каже пан Ми­хайло. — Моя дружина Жан­на ретельно слідкує за його навчанням. Та й син зрозумів: освіта — найважливіший аргу­мент у житті. І що якщо у тебе є знання — досягнути можеш ба­гато чого.

— Ми чули, що умов для професійних занять картин­гом у Львові немає…

— Головна проблема нашого автоспорту, особливо дитячо­го, — відсутність належної інф­раструктури. Спеціальні тре­ки для картів є у Києві, Полтаві, Кам’янському, маленьку тра­су мають у Тернополі. У Львові є прокатний картинг, але для про­фесійного спортсмена цього явно недостатньо. Щоб добре виступати, змушені виїжджати для тренувань за кордон. Ось і зараз вибираємося туди. У зма­ганнях, які пройдуть незабаром, візьмуть участь до сотні картин­гістів з різних країн. Незважаю­чи на юний вік, його учасники є дуже професійними спортсме­нами. Суперничати з ними — означає рости.

— Як змінився ваш син піс­ля того, як почав займати­ся картингом? Що це дало йому? Які навички, риси ха­рактеру у нього з’явилися?

— Наш Олексій став фізич­но загартованішим. Більш зі­браним. Розуміє, що перед ним стоїть багато викликів, на які треба відповідати. Став більш твердим у своїх переконаннях, цілеспрямованим, впевненим у собі. Пригадую, у цьому віці я був сором’язливим, а мій син легко знаходить спільну мову зі своїми ровесниками-іноземця­ми, які приїжджають на змаган­ня з усього світу.

— У скільки обходяться ваші витрати на захоплення сина?

— Картинг — дороге задо­волення. Якось порахував, що приблизно 90 відсотків свого заробітку віддаю на автоспорт…

— Можливо, хтось з укра­їнських меценатів допомагає підтримувати спортивні упо­добання вашого сина?

— Усі ці роки це були виключ­но наші з дружиною зусилля. Пробували знайти спонсорів, але пошуки виявилися без-успішними. Не вдалося натра­пити на жодного добродійника, який підставив би плече. Мож­ливо, через те, що автоспорт не такий престижний у нас, як фут­бол…

— Але ж ви популяризуєте у світі Україну, Львів!

— Так. Однак потенційні меце­нати нам кажуть, що не працюють з індивідуальними проєктами…

— А чому б Олексію на його комбінезон чи на карт пе­ред міжнародним стартом не припасувати рекламу яко­гось українського бренду?..

— Ми можемо це зробити. Але щоб домовитися про спонсор­ство, треба напряму зайти до шефа тієї чи іншої фірми, а не до менеджера середньої лан­ки. Наші керівники дуже захище­ні від таких контактів, їх на вулиці не зустрінеш… Якось пробував звернутися до власників авто­салонів. Усі вони обіцяли розгля­нути цю пропозицію, подумати. Насправді це означало, що по­зитивної відповіді не буде…

За кордоном не забуваємо про свою батьківщину. Під час кожного міжнародного стар­ту Олексій ідентифікує себе як представник України. На його машині і на амуніції є жовто-си­ній прапорець. Під час одного із заїздів коментатор телетран­сляції сказав: «Олексій Яремій з України, № 698, із жовтим і си­нім кольорами на шоломі гордо представляє на цих перегонах свою країну…».

— Ваш син добре їздить на картингу. А кермо свого авто­мобіля Олексієві довіряєте?

— Ще трохи зарано йому їз­дити на машині. До слова, на своєму авто ми з дружиною їз­димо повільніше, ніж Олексій — на карті. Швидкості в їхньому дитячому класі на прямій трасі сягають 100−110 км/год. Це ви­глядає дуже видовищно, коли кількадесят пілотів на високій швидкості входять у поворот…

(Поки ми розмовляли з па­ном Михайлом, прийшов зі шко­ли його син. До нього у нас теж були запитання).

— Олексію, ти маєш «до­рослу» мету?

— У мене є мрія стати гонщи­ком «Формули-1». Але треба ба­гато і наполегливо працювати, щоб домогтися цього і показу­вати високі результати.

— А не думаєш, що з часом можеш розлюбити свій кар­тинг?

— Ні, це такий спорт, який ки­дати не хочеться. Ми виконали багато роботи, тому й опинили­ся на відповідному рівні. Змі­нювати свої уподобання у мене немає наміру — той, хто раз по­трапив у картинг, його вже не покине.