Передплатити Підтримати

«Я — одесит. Але торік жодного разу в морі не скупався»

Ексклюзивне інтерв’ю з виконавцем головної ролі у серіалі «Розтин покаже» — Артемієм Єгоровим

Фото прес-служби ICTV.

Артемій Єгоров за неповних дев’ять років акторської кар’єри встиг стати улюбленцем мільйонів глядачів. Проте для того, аби заслужити народне визнання, він змінив багато професій. Спочатку вступив до автодорожнього технікуму, згодом — на факультет психології Відкритого міжнародного інституту розвитку людини «Україна». Єгоров довгий час не міг знайти себе, сумнівався… І врешті-решт професія актора з’явилась у біографії Артемія Єгорова у 2009−2011 роках. Тоді навчався у студії акторської майстерності «Успіх» при Одеській кіностудії, потім — у Театрі-студії сінема-центру «Тур де Форс». 2012 року він дебютував у стрічці «Особисте життя слідчого Савельєва», що стала трампліном у великий світ кіно.

«Розтин покаже» — серіал кана­лу ICTV про детективне бюро, яке знаходить злочинців за до­помогою судмедекспертизи. Це нетипо­вий кримінальний детектив, оскільки на головний план вийшла робота судмедек­сперта, а не слідчих. У першому сезоні головний судмедексперт Інга (Катерина Малікова) докопувалася до істини, на­віть якщо слідство заходило в глухий кут. Був би труп, а далі розтин покаже. За­вдяки судмедексперту слідчий Олег Гон­чар, роль якого зіграв Артемій Єгоров, знаходив вбивцю за найдрібнішими слі­дами, залишеними на тілі жертви. У дру­гому сезоні, який стартує на каналі ICTV у лютому, у відділ приходить новий суд­медексперт Яна Гончар (Ольга Гришина) — колишня дружина Олега. Тепер, окрім найскладніших розслідувань і пошуків доказів, Яні та Олегові доведеться вести ще одну битву на полі особистих образ.

— Артемію, ви повернулися на зні­мальний майданчик після тривалої перерви. Скучили за командою?

— Попри карантинні заходи, у нас все чудово на майданчику, адже бага­то що залежить від партнерів. Хоча різ­не трапляється. До прикладу, чи то від втоми, чи то від браку повітря, ніяк не могли позбутися нападу істеричного сміху. Якось ми всією командою смія­лися до сліз, тому довелося знімати ба­гато дублів. Дуже непрофесійно з мого боку було зривати знімальний процес, але нічого не міг зі собою вдіяти. Але, з іншого боку, сміх допомагає і в робо­ті, і поза нею.

— Та, попри це, ви все одно граєте серйозного слідчого, який ніколи не усміхається навіть…

— Так, доводиться відразу перевті­люватися, оскільки у житті люблю жар­тувати, когось «підколоти». Тому, як тільки маємо хвильку перерви, у нас всім весело. Але як тільки чую команду «Мотор!» — все, я сама серйозність. У житті різне трапляється, іноді буває не до жартів, але я знаю, що треба трима­тися на позитиві, бо в іншому випадку людина починає руйнуватися зсереди­ни. Коли ти злий, тобі здається, що на­вкруги усі злі.

— Чим зазвичай підіймаєте собі настрій?

— Спілкуванням з цікавими людьми. Таким для мене на майданчику є актор Ігор Портянко. А ще мені допомагає ки­тайське чаювання. Не лише вдома з родиною чаюємо, а й на знімальному майданчику також маємо вже таку тра­дицію. Це — як медитація.

— А чому китайське чаювання?

— П'ємо чай «Пуер», розливаємо його у спеціальні блюдця — усе, як належить за східною традицією. Я на зйомки при­віз сервіз, щоб проводити такі медита­тивні церемонії.

— Звідки з’явилася така ідея?

— Є такий актор і режисер Сашко Лаптій. Він захоплюється східними бо­йовими мистецтвами і чайними цере­моніями. От він мене і «підсадив» на цю традицію. Раніше я дивився його сто­рінку в Інстаграмі, то ці його ритуали, які він постійно постив, мене дратува­ли. А потім я зрозумів, що це заспоко­ює і дуже корисно. Ще я прочитав у ко­дексі самурая, що, окрім боїв, важливо пізнати таємницю чаювання. Тільки об­рані могли долучитися до цього ритуа­лу. Історія цього мистецтва триває по­над п’ять тисяч років. Усе це захоплює — тож мені захотілося і самому долучи­тися до таємниці чаювання. Я не вжи­ваю алкоголю — майже два роки тому повністю відмовився від нього. Чай за­мінив мені те задоволення, яке можна отримати від спиртного.

— Захоплюєтеся східною культу­рою?

— Захопився китайською літерату­рою про самураїв, цікавлюся тибет­ськими чашами, що співають. Мені час­то сняться самураї, мабуть, у минулому житті я був хлопцем з Далекого Сходу (сміється. — Г. Я.).

— А чим ще, окрім чаю і жартів, можете підняти собі настрій?

— Насамперед його не треба собі псувати. Завжди потрібно тримати межу між роботою і особистим життям. Тому що знімальний процес дуже зале­жить від твого настрою. Якщо заходиш у кадр у поганому настрої, камера усе це хапає. Ти можеш сам цього не заува­жити, але потім у стрічці після монтажу дивишся на себе і розумієш, як невесе­ло було тобі у той день.

— Так виходить, що свої роботи переглядаєте?

— Один раз — обов’язково, щоб про­вести роботу над помилками. Щоб від­стежити однакові рухи. Бувало, заува­жував, що від стрічки до стрічки роблю однакові жести. Це не прикрашає ак­тора, тому дивлюся фільми і намагаю­ся не повторюватися у рухах. До при­кладу, показував пальцем зі значенням «Роби ось так», або руки складав на гру­дях у багатьох стрічках поспіль. Тепер намагаюся цього не робити.

— У вас непогана фізична підго­товка, бачила, у соцмережах часто ділитеся знімками з тренувань. За­ймаєтеся для того, щоб виконувати трюки без дублерів?

— Усе залежить від складності трю­ків. Іноді можу все зробити сам. Іноді нема потреби ризикувати, коли є спе­ціально навчені цьому люди. Але від ка­зусів ніхто не застрахований. Недав­но дивився фільм, у якому Джонні Депп скаче верхи. На скаку з’їжджає сідло, і Депп ще метрів з 50 намагається втри­матися у сідлі. Так що навіть голлівуд­ські зірки не застраховані від невдач на зйомках.

— Через що найчастіше доводить­ся по кілька разів перезнімати одну й ту ж сцену?

— У нас через сміх. Насправді є ба­гато причин — текст забувається, коли довго тривають зйомки у закритому приміщенні без повітря, сцена за сце­ною, і трохи втрачається концентрація. Просто, як машина, кажеш той текст і нічого не розумієш. Але все ж таки ро­бимо все для того, аби зняти з першого дублю. Але часто виходить, що знімає­мо з п’ятого (сміється. — Г. Я.).

— Зйомки «Розтин покаже» по­чалися після тривалого карантину. Складно було включитися в роботу?

— Для мене стало звичкою працюва­ти більше, ніж відпочивати. На каран­тині я не особливо «карантинив». Я все ж таки одесит, для мене важлива воля. Ми з дружиною виходили на прогулян­ки до моря. Але все одно це був не той режим, у якому мені комфортно. Рані­ше було 15 годин зйомок, потім трену­вання у залі, підйом у дуже ранній час. У мене була гарна фізична підготовка, а на карантині я скинув 10 кілограмів. Потім довелося трохи «добирати» для того, щоб виглядати якщо не круто, то хоча б непогано (сміється. — Г. Я.).

— Живете в Одесі. Для зйомок до­велося перебратися до Києва?

— Попри те, що я — одесит (це так я себе обманюю), більшу частину часу живу у Києві. Уявляєте, торік було моє перше літо, коли я жодного разу не пір­нув у море. Ми перебралися жити до столиці, хоча я б із задоволенням жив на два міста. В Одесу б їздив відпочи­вати, як на дачу. Тим більше, коли є ма­шина. Якісь чотири години, і ти на місці.

— У новому сезоні «Розтину» з’явилася нова героїня…

— Так, замість Катерини Малікової головну роль гратиме Оля Гришина. Вона новенька у нашій команді, однак я її знаю давно і знаю, як вона працює. Тому робота закрутилася відразу. Тому у нас все вийшло відразу, бо Оля — чу­довий партнер і прекрасна людина.

— Сюжет трохи зміниться?

— У новому сезоні розвиватимуться стосунки, усі герої покажуть нові якос­ті. Якщо раніше в усіх на першому місці була робота і серіал в основному пока­зував розслідування, то тепер стосун­ки відіграватимуть важливу роль. Мій персонаж дуже змінився — він став діє­вішим і різкішим. У першому сезоні він був байдужим до всього, неініціатив­ним в особистому житті. А у новому — він людина дії.

— Тепер якісь трюки виконували?

— Переважно увесь екшн на каска­дерах, але іноді і самому доводиться щось робити. Бійки, погоні — все у нас є. Якось знімали сцену з піротехніка­ми і невдало виконали трюк. Піротех­ніки мене трохи обпекли, рука палала. Повинна була вибухнути посадка. Ми домовилися про вибух після того, як я пробіжу. Однак вибух стався раніше. Богу дякувати, очі не постраждали.

— Після інциденту довелося зупи­нити зйомки?

— По-доброму так би і мало бути. Але я не брав перерви не лише між знімаль­ними днями, а й навіть між сценами. Дограв цю сцену.

— Що для вас складніше: викона­ти екшн-сцену чи емоційно переда­ти якусь ситуацію?

— Мені подобається дія. Бійки — це пацанячі жарти, замануха для актора. Але у минулому сезоні у мене з викона­вицею головної ролі стосунки були не дуже добрі, однак нам доводилося гра­ти закоханих. І це було значно важче за всі трюки!

— Тобто заміна партнерки у друго­му сезоні вам навіть сподобалася?

— Скажу так: дружні стосунки з Олею безперечно допомагають роботі, але стосунки між акторами не повинні від­биватися на результаті.