Те, що заведено таврувати “фашизмом” - це не ідеологія

Зараз найчастіше кажуть “фашизм”. Раніше казали “бонапартизм”, в окремих регіонах - по іменах місцевих очільників, а, наприклад, турецька журналістка Едже Темелкуран, що досліджувала явище, затаврувала його “правопопулізмом” (обережно оминувши усіх автократів-популістів лівого штибу, і навіть посоромившись додати туди володимира путіна).

Так не треба. Це брехня. Бо всі ці люди не мають ідеології взагалі. І це важлива їхня риса.

А те, що заведено таврувати “фашизмом” - це не ідеологія. Це метод, який правильніше було б назвати агресивним популізмом. Метод здобуття та утримання політичної влади. Ідеологію на нього можна накинути будь-яку - націоналізм, соціалізм, теократію, технократію - аби її можна було викрутити для виправдання концентрації влади в руках вузької групи.

Виходить харизматичний соціопат з манією величі, що вміє говорити емоційними та примітивними закликами - бо такі охоплюють найширшу аудиторію.

Він перераховує все, що людям болить.

Він визначає ворога, через якого це все, начебто стало. Або ворогів. Можна хоч щодня міняти.

Він обіцяє його знищити з допомогою вас, люди. Власне, все.

Хто не з ним - той проти нього. Інституції, закони та процедури придумали вороги, щоб йому завадити, вони є частина старого світу і він з ними покінчить. Якомога жорсткіше. Все, що стоїть на шляху концентрації влади, проголошується ворожим або таким, що грає на руку ворогу.

В цю схему однаково вкладаються Ленін, путін, Орбан та Палпатин. На цю схему можна накинути будь-яку ідеологію. Питання лише в тому, хто сьогодні буде ворогом - євреї, джедаї, демократи чи буржуазія.

Джерело