«Україна вийшла на цифри, які були на початку квітня в Італії та Іспанії…»

Те, що відбувається зараз в Україні з ковідом, медиків неабияк лякає: ігнорування масок та елементарних правил безпеки з боку більшості громадян, відсутність дієвої системи штрафів і покарань, які є у всіх цивілізованих країнах світу, спричинили стрімкий ріст захворюваності. Чи може бути в Україні друга Італія й Іспанія з хворими на ковід? Це та інші питання кореспондент «ВЗ» поставила заступнику міністра охорони здоров’я Ірині Микичак (на фото).

Ситуація із захворюваністю на Covid-19 в Україні тривожна, — каже пані Ірина. — Виходимо на страшні цифри, що були на початку квітня в Іта­лії та Іспанії. Пригадуєте, який жах там відбувався? Але є суттєва різниця між нашими країнами. В європейських кра­їнах давно сформована, структуризова­на система медичної допомоги з потуж­ним ресурсним забезпеченням. Попри це, більшість країн Європи і США не змо­гли втримати ситуацію під контролем. Ми, зрозуміло, маємо набагато слабше забезпечення медицини. За всі роки не­залежної України в інфраструктуру меди­цини не вкладали необхідні фінансові ін­вестиції. Наші лікарі і медичний персонал мають найнижчі зарплати в Європі, ніко­ли не мали страхівок на випадок профе­сійного захворювання. Маємо хронічний дефіцит медикаментів і деззасобів у лі­карнях. Завжди бракувало одноразових рукавичок, масок, шприців, катетерів. Ми звикли прати вдома лікарняні медич­ні халати, а спеціальний захисний медич­ний одяг («протичумні костюми») у лікар­нях були хіба на випадок приходу комісій і санстанції. У нас застарілі, подекуди за­недбані лікарняні приміщення. Лише по­одинокі комунальні лікарні мають ефек­тивну примусову припливно-витяжну вентиляцію, фільтри, правильне з епіде­міологічної точки зору розмежування та прибирання лікарняних територій, зне­зараження відходів та стічних вод — усе те, що є гостро необхідним для забезпе­чення вимог інфекційного контролю.

Зважаючи на ці проблеми, Міністер­ство охорони здоров’я наполягало на жорсткому карантині. На початку епіде­мії були зроблені правильні кроки: вве­ли цей жорсткий карантин, як і більшість європейських країн. Це вдарило по еко­номіці держави, але ми виграли час, «ку­пили» цей час у армії вірусів. Це дало змогу посилити нашу мережу охорони здоров’я.

Хоча цього є недостатньо. Збільшення кількості тестувань не дасть очікуваного ефекту, тому що немає кому проводити епідрозслідування, відслідковувати шля­хи інфікування — за класичним сценарієм польових епідемічних досліджень.

Санітарно-епідеміологічну службу знищували в Україні у кілька етапів. Епі­деміологи, яких не так багато в Україні є, не дадуть ради з епідемічними розсліду­ваннями. А сімейні лікарі не в стані вико­нувати функції десятьох фахівців одра­зу…

Ми змогли провести у наших лікар­нях кілометри додаткових кисневих ма­гістралей, зміцнити реанімаційні відді­лення. Адже у допандемічний час не було потреби у такій великій кількості апаратів ШВЛ чи кисневих точок у лікарнях. Ми значно збільшили фінансування закладів охорони здоров’я як для подолання епідемії, так і для лікування пацієнтів з важкими хворобами. Також суттєво збільшили фінансування служби екстреної медичної допомоги. Але найголовніше те, що за цей період затвердили протокол і стандарт надання медичної допомоги пацієнтам з коронавірусною інфекцією COVID-19. Проведено сотні навчальних семінарів в онлайн форматі з питань інфекційного захисту, діагностики, лікування коронавірусу. Наші медики змогли відпрацювати методики, технології та здобули унікальний досвід для того, щоб надавати медичну допомогу цим складним пацієнтам.

— Зважаючи на наші ресурси у ме­дицині й динаміку захворюваності, чи може бути такий колапс, який був в Італії й Іспанії?

— Можна мати мільярди доларів, най­сучасніші лікарні, але якщо зляжуть ме­дики, не буде кому рятувати хворих. Не­безпека, що не вистачить персоналу у медичних закладах, є. Хоча Україна, на тлі європейських країн, добре забезпе­чена медичним персоналом. Але ме­дичні працівники — живі люди. Вони теж хворіють і не є безсмертні. Тому життє­во важливо, щоб населення усвідомило, що від кожного з нас залежить життя ін­ших людей, зокрема медиків. Люди зне­важають правила, які працюють у цілому світі. Кожен має розуміти, що соціаль­на дистанція і маска, чисті руки — вкрай важливо. А у нас злочинно легковажно до цього ставляться! Спілкуюся з колега­ми з європейських країн і знаю, наскіль­ки жорстко до такого ставляться у Єв­ропі. А наші люди користуються тим, що немає жорстких штрафів за порушення. Але треба самому «увімкнути розум», не треба чекати, поки тебе прийдуть штра­фувати.

— Ми не доросли ментально до Єв­ропи…

— Ми усі хотіли Європу, безвіз, але жити за європейськими принципами не хотіли. Європа — це насамперед повага до пра­вил і законів. Це — платити податки, пере­йти дорогу на зелене світло, кинути сміт­тя у смітник, а не під ноги, одягнути маску, якщо того вимагають правила.

— Влада Ізраїлю ввела жорсткий ка­рантин майже на місяць, демонструю­чи усьому світу те, що здоров’я ізраїль­тян — найбільша цінність. І «локдаун» дав результат — кількість хворих від­чутно скоротилася. Чи буде у нас вве­дено знову жорсткий карантин?

У нас дивне суспільство: коли вводи­мо жорсткі заходи, обурення і протести — вимагали відмінити карантин. Зайшли в адаптивний карантин — гнучкий і лояльний до бізнесу, пішла хвиля у другий бік. Роз­шарування суспільства: одні не мають за що хліба купити, інші сидять у ресторанах і нічних клубах, плювати хотіли на карантин. Страшенно прикро, що громадяни, а що страшніше, деякі високопосадовці, у цих умовах проводять масові святкування, ро­блять колективні забави, весілля, концер­ти…

В українському суспільстві важко до­сягти консенсусу щодо цієї ситуації. За­раз передвиборчий період, багато ма­ніпуляцій щодо боротьби з епідемією. Перед загрозою трагедії варто забу­ти про політтехнології і почути медиків. У нас кожен другий — експерт від меди­цини та епідеміології, ця некомпетентна експертність стає загрозою для безпеки людей і їхнього здоров’я… Один вчить, як тестувати, другий, який кисень має бути у системі, третій знає, які апарати і меди­каменти купувати…

Запровадження стандарту, який пе­редбачає дистанційний моніторинг лі­карем стану здоров’я пацієнта, є ви­правданим і випробуваним як в Україні, так і у більшості країн. Адже симптома­тика є типовою, клінічні ознаки зрозу­мілі, критерії госпіталізації визначені. Відвідання лікарем пацієнта вдома чи похід пацієнта з коронавірусом у полі­клініку не принесе одужання, але є ри­зиком для інфікування медпрацівників. Тому контакт має бути організований в онлайн-спосіб (Інтернет, телефон, ме­сенджери). Для посилення комунікації МОЗ рекомендувало в усіх областях, а за можливості і в медичних закладах, відкрити і забезпечити якісну цілодобо­ву роботу телефонних гарячих ліній, як порадників для пацієнтів.

Вкрай важливим є дотримання пра­вил інфекційного контролю та особисто­го захисту медичних працівників. Деся­тиліттями у структурі бюджету ці видатки вважалися не першочерговими, фінан­систи не бачили їх необхідності, і вони бюджетом не покривалися. Звісно, як могли бути готові лікарні у засобах за­хисту, зокрема, яких треба тисячі?..

Не можемо не говорити сьогодні про те, що санепідслужба повністю знищена. Незважаючи на те, що обласні департа­менти охорони здоров’я намагалися до­нести тодішньому керівництву МОЗ, що ліквідація СЕС не подолає якісь корупцій­ні дії якихось працівників, що звільняють не тільки контролерів, а й епідеміологів. Що втрачаємо функцію епіднагляду, бо у спадок від СЕС її ніхто не взяв на себе, жодна державна структура… Тепер не­має кому підказати у лікарнях, як пра­вильно все організувати з епідеміоло­гічної точки зору. Децентралізація дала в руки місцевого самоврядування значний фінансовий ресурс. Однак децентраліза­ція не поклала на місцеву владу усієї по­вноти відповідальності. Тому багато рі­шень і розпоряджень МОЗ ігнорується. Зокрема, величезною проблемою було виконання критеріїв сортування пацієн­тів, визначення ковідних лікарень. Тобто втрачена вертикаль управління у меди­цині стала великою загрозою під час епі­демії.

Тепер усі захотіли, щоб міністерство все зробило за найкоротший час. Тільки ніхто не каже про те, що власниками лі­карень є місцеві органи самоврядуван­ня. Керівників лікарень призначають міс­цеві органи самоврядування, однак у них немає компетенції для здійснення фахо­вого контролю.

Подолання епідемії — це не є питан­ня одного міністра охорони здоров’я. Це спільна робота всіх гілок влади на усіх рівнях.

— Лікарі озвучують, що на лікуван­ня ковідного хворого потрібно на день мінімум 2,5−3 тисячі гривень. Звід­ки така сума, якщо ліків, щоб лікува­ти ковід, нема?

— Хвороба невідома, непрогнозова­на. Може бути безсимптомною, а може тривати довго, хвилеподібно, виснажли­во. Легкий перебіг не потребує медика­ментів. При середній важкості необхід­но дотримуватися протоколу, мінімально медикаментів. І це не є дорого. А от лі­кування важких, ускладнених форм ко­відної хвороби може коштувати, залеж­но від складності, навіть більше, ніж 2,5 тисячі на день. Може і 10 тисяч на день коштувати. Держава гарантує безоплат­не лікування у стаціонарі. Для цього пе­редбачено достатнє фінансування, яке надходить у всі лікарні, які мають ста­тус «ковідних» через Національну служ­бу здоров’я України. Але при проведен­ні вибіркового моніторингу лікування ми зустріли факти, коли лікарі поза прото­колом, безпідставно призначають до­рожезні медикаменти, які не мають до­казової дії і можуть принести шкоду пацієнтам. Антибіотики з перших днів хвороби призначаються для профілакти­ки без жодних на це показів. Ми проси­мо пацієнтів, якщо лікар рекомендує вам (і особливо якщо не виписує рецепт) ку­пити якийсь новомодний дорогий препа­рат, телефонуйте до місцевого медично­го керівництва, до головного лікаря, на гарячі лінії. Усе буде з’ясовано і виріше­но.

— Ви прогнозуєте колапс медичної системи в Україні?

— Ліжкової мережі в Україні є до­статньо. Є можливість розширюва­ти і перепрофільовувати лікарні у разі потреби. Визначено, скільки потріб­но для ургентної хірургії, скільки по­логових стаціонарів. Планові лікар­ні будуть перепрофільовуватися при наростанні потреби. Ліжок у нас до­статньо! Достатньо й апаратів штуч­ної вентиляції легень. Недостатньо кисневих магістралей, і може настати реальна проблема з медичним персо­налом. Це найбільша загроза для нас, коли нам забракне медичного персо­налу фізично. Тому ми змушені готу­вати резерв лікарів і середнього мед­персоналу, вчити і переорієнтовувати лікарів різних профілів. Також пла­ном передбачено включення у мере­жу ковід-лікарень потужних відомчих медичних закладів, яких є достатньо багато в Україні, зокрема лікарні сис­теми Укрзалізниці, Академії медичних наук тощо.

Є чіткий сценарій міністерства у разі прогресивного зростання кількості хво­рих, як потрібно діяти.

— До місцевих виборів посилення карантину не буде?

— Усе залежить від динаміки захво­рюваності. Якщо захворюваність про­гресивно зростатиме, а люди будуть вперто ігнорувати маски, соціальну дистанцію, то, звісно, хворих більша­тиме. Мені, як людині поінформова­ній, страшно зайти на ринок, пройти центром міста чи їхати у маршрутці. І ці люди питають, чи введуть каран­тин?.. Якщо на повітрі є дистанція між людьми, маску одягати нема потре­би. Але коли люди просто йдуть коло­ною по вулиці, на зупинці, то маска має бути. Маски мають змінюватися, а не жити тижнями у кишені штанів чи жіно­чій сумці.

— Казали, що з часом вірус слабне. Ослаб за пів року?

— Хто це знає? Пацієнти стають важчи­ми, значно складнішими. Отже, не слаб­не…

— Що порадите українцям?

— Наполягаю на тому, щоб українці до­тримувалися правил запобігання хворо­бі. І закликаю вакцинуватися від сезон­ного грипу.