«Мій кримський брате, хочу, щоб ти знімав мій фільм»

19 листопада в український прокат вийде стрічка режисерів Олега Сенцова та Ахтема Сеітаблаєва за п’єсою Олега Сенцова «Номери». Це перший в Україні фільм, виробництво якого було здійснено без фізичної присутності режисера, адже під час зйомок Олег Сенцов був в’язнем Кремля. Ахтем Сеітаблаєв, якого Сенцов вибрав серед інших режисерів для цієї роботи, знімав стрічку сам, але радився щодо кожного епізоду з Сенцовим, який дрібним почерком писав листи і передавав на волю. Світова прем’єра фільму відбулася у рамках програми спеціальних показів Berlinale Special 70 ювілейного Берлінського кінофестивалю 21 лютого 2020 року. Перед тим, як фільм вийде в український прокат, «Номери» буде представлено на І Х Міжнародному Трускавецькому кінофестивалі «Корона Карпат» (постійним медіапартнером фестивалю є газета «Високий Замок»), який відбудеться 12−15 листопада у галицькій столиці «Нафтусі».

— Ахтеме, чому вирішили взятися за зйомки «Номерів»?

— Коли Олег перебував у застінках Кремля, до мене звернулася продюсер майбутньої стрічки Анна Паленчук, яка опікувалась інформаційною складовою ув’язнення Олега та інших політв’язнів. Вона влаштовувала чимало показів різ­ножанрових українських стрічок не лише в Україні, а й за кордоном. Я також брав у цьому участь, починаючи з 2014 року, коли вперше прийшла звістка, що Олега заа­рештували. Пригадую, у Києві тоді демон­стрував свою стрічку «Хайтарма», яка та­кож брала участь у кінофестивалі «Корона Карпат» і отримала Гран-прі. Коли я про­читав п’єсу «Номери», отримав величезне задоволення. Я люблю театр парадоксу, театр абсурду. Олег визначає жанр сво­єї п’єси як антиутопію. Хоча для мене вона — поєднання кількох жанрів. Це і трагедія, і драма, і мелодрама… Відчув — це моє. За­пропонував продюсеру, щоб моє прізви­ще було серед прізвищ інших режисерів, які так само читали п’єсу. Я запишу своє бачення прочитаного, і нехай Олег визна­чає, кому хоче довірити співпрацю. Через два тижні від Олега надійшов лист, у якому він написав: «Мій кримський брате, хочу, щоб ти знімав мій фільм». Зрозумів: якщо у мене є бодай мінімальна можливість та­ким чином висловити свою вдячність, під­тримку і повагу людині, якою пишаюся, яка так багато і з такою гідністю робить «там» для того, щоб в усьому світі дізналися про російську-українську війну, про анексію Криму, маю це зробити і таким чином про­стягнути йому руку. Коли ми розпочали ро­боту над стрічкою, з’ясувалося, що у нашій команді близько 65 відсотків тих, хто виї­хав з Криму під час анексії. Це було теж та­ким певним знаком.

— У фільму — два режисери: ви і Олег Сенцов. А фільм знімали, коли Сен­цов перебував у російській в’язниці. Як контактували?

— Близько ста листів ми отримали від Олега. Він чітко уявляв свою майбутню стрічку. У фільмі режисер — капітан кора­бля. У першому ж листі я написав, що ми всі творчі люди, маємо свої пропозиції і щодо костюмів, і акторського складу, але «останнє слово буде за тобою».

— Листи писали від руки?

— Так. Іноді мені було складно розібра­ти почерк Олега, то просив допомоги у продюсера — вона добре вивчила почерк Сенцова. Досі тримаю вдома і свято бе­режу один його лист, бо він мені дорогий. Для мене це — як реліквія. Тепер з ним май­же щодня бачимося у «Кримському домі». Олег працює над своєю стрічкою «Носо­ріг».

— Фільм «Номери» вийшов україн­ською мовою. Чула, Сенцов хотів, щоб картину знімали російською. Як вдало­ся його переконати?

— За час незалежності України у Кри­му, на жаль, України як такої майже не було. За національністю Олег — росіянин. Я, коли жив у Криму, ніколи не розмовляв українською. Олег тепер розмовляє укра­їнською. Коли ми знімали фільм, він стра­шенно хвилювався, що переклад буде не­якісним. Бо ж перекладач у певному сенсі — як співавтор. Ми йому і його помічниці надіслали кілька прикладів перекладу його текстів. І таким чином усі разом обрали пе­рекладача. Коли Олег прочитав переклад, залишився задоволений.

— Після прем’єри стрічки, що відбу­лася 21 лютого цього року, «Номери» отримали змішані відгуки від кінокри­тиків. Хтось навіть закинув, що бачить схожість з «Догвіллем» Ларса фон Трі­єра…

— Для мене найсумнішим результатом була б відсутність цих коментарів. Якщо стрічка викликає різні відгуки, значить, викликає емоції. Немає жодного фільму, який би усім сподобався. Зізнаюся: після прем’єрного показу на «Берлінале» мені не потрапила на очі жодна стаття, у якій би йшлося про те, що стрічка не сподо­балася. Натомість читав багато відгу­ків іноземних дописувачів, які аналізу­ють кіно. Була й одна коротенька замітка українського кінокритика, який сказав, що от вийшла така стрічка. І все.

— Ви — лауреат Премії імені Василя Стуса. Що для вас означає ця нагоро­да, адже вона почасти навіть і полі­тична — за вашу громадянську пози­цію?

— Насамперед це величезне хвилю­вання і величезний аванс для мене, щоб я і надалі рухався вперед у контексті сво­єї громадянської позиції.

— Можливо, у вас з’явилася ідея зняти фільм про життя цього поета-дисидента?

— Чотири роки тому я знімався у ко­роткометражному фільмі «Стус. Птах душі» (стрічка у прокат вийшла під на­звою «Нескорені. Василь Стус». — Г. Я.). Фільм був приурочений до ювілею Незалежності України. Я отримав премію «Телетріумф» за «Найкраще виконання чоловічої ролі». Але у цьому є і певна жит­тєва іронія. Отримував я цю нагороду з рук ведучого цієї церемонії, мого колеги по професійному цеху, також донедавна актора, якого також було номіновано на цю високу нагороду — за виконання ролі Василя Голобородька у серіалі «Слу­га народу» — Володимира Зеленського. Ось така життєва драматургія. Чи не хо­тів би я зняти фільм про Стуса? Сказати, що не хотів би, — обманути самого себе, бо життя Василя Стуса як величезна те­риторія і для дослідження, у тому числі і на території драматургії і кінематографа. Маю величезний пієтет до цієї особис­тості, тому знімати стандартно, з точки зору ремесла — не хочу.

Довідково:

«Номери» — повнометражний художній фільм, що був створений за однойменною п’єсою Олега Сенцова. Це розповідь про ув’язнене суспільство, яке намагається побороти свої страхи та отримати свободу. У світі Номерів все підпорядковується суворій системі й верховному правителю — Нулю. Десять героїв звикли бігти по колу робити все відповідно до книги Правил. У них немає можливості вибирати, як жити й кого любити. Але життя змінюється з появою нового жителя, якому невідомі чинні закони. Це руйнує спокій пасивної влади. Раптово непохитна віра Номерів розколюється на шматки. Вони хочуть самостійно вирішувати свою долю, отримати імена і створити новий світ, де будуть панувати їхні закони. Номери відмовляються від старої системи, але чи буде нова краща за попередню?