Передплатити Підтримати
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Коли зроблять всі УЗД, МРТ, КТ, вирішують, що їм „пороблено“, і йдуть лікуватися у церкву. А треба до психіатра…»

«Коли зроблять всі УЗД, МРТ, КТ, вирішують, що їм „пороблено“, і йдуть лікуватися у церкву. А треба до психіатра…»

Карантин та ізоляція очима психіатра Богдана Кулика

Фото з архіву Богдана Кулика

У когось почалася паніка, хтось побіг обстежуватися, а дехто чекає, що само все мине… Які наслідки для нервової системи та психіки від умов, в яких під час пандемії живе світ? Про це розповідає доцент кафедри психіатрії, психології та сексології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Богдан Кулик.

— Хоча всі знали, що у Китаї епідемія і що люди помирають від коронавірусу, карантин в Україні розпочався неочікувано і викликав у людей багато негативних емоцій, переживань та стресових ситуацій, — розпочинає розмову Богдан Кулик. —  Почалася соціальна ізоляція, необхідність тривалого сидіння вдома. До цього всього додався страх. По телевізору й в Інтернеті інформують, що за добу захворіло понад тисячу людей, багато померлих… Багатьох людей, далеких від медицини, сприймали ситуацію як епідемію чуми, як трагедію, катастрофу всесвітнього масштабу, від якої немає порятунку. Страх наростав, але одночасно з ним і пустка через невідомість. Це викликає сильну негативну емоційну реакцію: незадоволення, роздратування. Через місяць люди скаржилися, що почали хандрити, тобто з’явився якийсь меланхолійний стан.

— Неможливо ні з ким зустрітися, як звично

— Так, наростає соціальна ізоляція. З одного боку, люди змушують себе перебувати в ізоляції вдома, бо бояться захворіти, з іншого — йде перевиснаження основних нервових процесів: гальмування — збудження, яке має бути у балансі. Ми стримуємося, щоб не психонути: «Та набридло! Скільки можна?!». З іншого боку, перевиснажуємо процеси збудження, бо треба змушувати себе робити те, чого не треба і не хочеться. А тепер потрібно перелаштуватися на роботу і навчання у режимі онлайн як студентам, так і дорослим. Коли люди зверталися по допомогу, перше, що казали: їх починає «крити», тобто з’являється агресія від неможливості отримати звичні форми релаксу і відпочинку: море, гори, фітнес, екскурсії, спорт… Пресинг одноманітності й ізоляції. Люди перестали займатися активною трудовою діяльністю: хтось втратив роботу взагалі, хтось перестав отримувати заробітну плату, у багатьох бізнес розвалився — з’явився відчай. А це — ціла гама невротичної симптоматики: тривожні, субдепресивні, іпохондричні стани, які супроводжуються різними відчуттями. Наприклад, серцебиття з’являється чи задишка, можуть з’явитися шлунково-кишкові розлади. Тобто починає наростати психосоматика. Перша категорія — це психосоматичні розлади: відчуття задухи, серцебиття, скачки тиску. Кожен має за що переживати. В онлайн-режимі я консультував дівчину, яка була в Угорщині з чоловіком на заробітках і виявила, що вагітна, хоча вагітності вони не планували. Приїхати в Україну не може, бо кордони закриті. У неї з’явилася паніка, а потім взагалі перестала розуміти, що з нею відбувається: чи зі здоров’ям щось не те, чи це через вагітність… В інших пацієнтів зауважив тривожно-іпохондричну симптоматику: люди почали переживати, чи раптом не заразилися, перешукали у себе всі симптоми коронавірусу… З’являються нав’язливі думки, люди перебувають у стані тривожного напруження і хвилювання. У когось — головні болі, порушення режиму сну, бо, як вартові на передовій, очікують небезпеки. А відчуття небезпеки викликає тривожно-депресивні стани. Ті, хто не має сильних психологічних розладів, стають роздратованими, хтось стає озлобленим. Такі прояви можна побачити біля кас у супермаркетах: люди шарпаються, кидаються один на одного з претензіями…

Карантин полегшили, але психологічні наслідки, які у людей з’явилися від стресових ситуацій, залишилися і наростають. За великим рахунком, нічого особливо не змінилося: бізнес запустили знову, машини їздять, базари, супермаркети працюють, але кош ів у людей стало менше. Можна побачити, що деякі магазини зупинили роботу, бо возили товар з-за кордону. Товар хтось взяв у кредит, грошей не заплатив. Або набрали товару і він пропав, бо не купили… Такі стреси посилюють невротичну симптоматику. На людей тиснуло і те, що лікарні та поліклініки позакривані і готові до госпіталізації лише ковідних хворих. Тобто з’явилося усвідомлення, що людина не зможе звернутися у лікарню в разі біди. Усі медичні заклади перевели в екстремальний режим роботи. А коли похворіли масово на ковід медики, то почали боятися йти до лікаря, бо він може бути хворим на ковід. В онлайні, наприклад, обстежити вухо — досить проблематично…

— У яких випадках можна піти в аптеку і купити собі якийсь біфрен розрекламований чи валеріанку, а коли не можна займатися самолікуванням?

— Купувати біфрен чи валеріанку можуть ті, хто відчуває, що їм цього достатньо, і вони заспокояться. Але якщо їхній стан погіршується, то самі відчувають, що не справляються з недугою. Буває, звертаються родичі і кажуть, що мама чи тато стали закритими, дратівливими, крикливими, роздратованими. Мама, наприклад, стала плаксивою, плаче, навіть якщо нічого не сталося. Інші помічають у себе сильні хвилювання, часте серцебиття. Роблять УЗД, МРТ — і все нормально, але внутрішнє тремтіння наростає, скаче артеріальний тиск, а це вже симпатико-адреналінові кризи, тобто прояв панічних реакцій. Насамперед звертаються до невропатолога, який виписує групу препаратів, але вони не допомагають, бо психологічний стан — це психіка. Якщо порівняти з комп’ютером, то невропатолог займається кабелями, а психіатри — програмою. Якщо увійшли віруси у програму, то від того, що ви будете витирати комп’ютер чи навіть міняти якісь запчастини, нічого не зміниться: треба усунути збій у програмі. Працювати треба з «програмою», вірусними думками. З одного боку, люди хочуть отримати фахову допомогу, а з іншого — начиталися Інтернету, де лікують все… Часто наводжу приклад: коли болить зуб, людина приймає анальгін, і поки таблетка діє, зуб не болить. Але це не вихід, бо треба піти до стоматолога й усунути причину болю. Так само з психікою. Може допомогти психолог, психотерапевт, які пропрацюють усі переживання, які вже засіли у людей у підсвідомості. Є люди, які мають глибинні переживання, живуть з відчуттям внутрішньої трагедії, але про це не знають, їм ніхто цього не пояснив. Тільки психотерапевт, як дзеркало, це людині покаже.

— Відчутно побільшає людей, які потребуватимуть допомоги психотерапевтів?

— Так. Багато людей перебувають зараз на етапі терпіння, коли є сподівання, що само все мине… Багато хто каже, що їм нічого не хочеться — повна втрата мотивації. У багатьох за останні півроку назбиралися різні психотравмувальні моменти. Якщо їх не пропрацювати, це дасть негативний вплив на весь організм. Наростатиме психосоматика, яка у кожного інша. Як правило, розпочинається зі шлунково-кишкового тракту, потім підключається серцево-судинна система, неврастенічна симптоматика з головними болями спазматичного характеру, з відчуттям тремтіння. Йдуть до сімейного лікаря, потім гастроентеролог, ендокринолог, паралельно — УЗД, МРТ, КТ. Коли аналізи добрі, це людей не втішає, бо виникає питання: що ж тоді зі мною не так? Думають, що їм «пороблено», і йдуть у церкву. Добре, коли у масках і зберігають, але переважно у церквах цього не дотримуються. І звідти можуть принести коронавірус. У нас церкви беруться все лікувати… І проблеми лише затягуються і поглиблюються.

— Пишуть про те, що під час карантину люди порозлучалися, бо довго перебували вдома, мали сварки і конфлікти

— Люди не звикли бачити один одного так довго, а у кожного наростає напруження від того, що змушений змінити свій звичний ритм діяльності і життя. Звик дорогою на роботу пити каву в улюбленій кав’ярні, на роботі зустрітися з друзями, а тут — домашній арешт. Є люди, які і без того конфліктні, бо вони за характером холерики, у будь-чому звинувачують інших. Інший бік: раз ти так поводишся, то й я так буду. І пішло-поїхало… Це відбувається через обмеження простору, бо людина втрачає свою територію, де може бути сама з собою чи з друзями, де може зібратися з думками, порелаксувати. А тут діти бігають чи жінка постійно претензії висловлює, бо сама знервована… Немає відновлення, яке давала ця окрема територія поза межами дому. Добре, якщо у когось є свій будинок, город, сад. Вийшли, побродили, погуляли… А що робити тим, у кого квартира? Італійці співали і танцювали на балконах… Проте є категорія людей, які взагалі не відчули карантину. Є села, куди навіть маршрутки не ходять. Там люди як як жили, так і живуть. Їх не торкнулася ця епідемія взагалі.

— Люди пишуть у Фейсбуку: «Ми вже не будемо такими, як були, карантин навчив нас жити по-іншому…»

— Все повертається на круги своя, але не одномоментно, а поступово. У Чехії, наприклад, люди не заслоняють вікон. Бо свого часу у країні боялися революцій і забороняли заслоняти вікна, щоб бачити, чи збираються люди групами. Так це й залишилося: вікон не заслоняють, демонструючи, що вони відкриті і лояльні. У нашій країні вікна щільно заслоняють. Тепер епідемія навчила усіх мити руки, дезінфікувати, дотримуватися дистанції, у маршрутці не дихати один одному у лице. Якщо зважати на гігієну, то це навіть непогано. У нас весною навіть не було епідемії грипу, бо усі були в масках і не віталися рукостисканням, передаючи віруси.

— Треба шукати і плюси у цьому карантині?

— Найбільше плюсів отримали студенти, бо опинилися на канікулах. Хоча навчання у режимі онлайн змусило багатьох почати вчитися, якщо раніше в аудиторіях просто просиджували. Освоїли нові підходи, нові технології у режимі онлайн. Люди адаптуються психологічно до нового стану, до нових умов. Якщо хтось розуміє, що є симптоми загрозливі, то варто йти до фахівця, не зволікаючи часу та не витрачаючи грошей на інші обстеження. Більшість людей адаптується і відновиться емоційно та фізично. Часом стреси працюють як загартовування, але коли це не надмірно, не задовго, аби не допустити зриву нервової діяльності та психіки.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Коли зроблять всі УЗД, МРТ, КТ, вирішують, що їм „пороблено“, і йдуть лікуватися у церкву. А треба до психіатра…»