Передплатити Підтримати

Не лише пошити ляльку, а й вдихнути у неї життя

Ляльки Світлани Федоренко схожі на своїх господарів і передають їхній характер

Фото автора

Ляльки, над якими «чаклує» Світлана Федоренко, є у домашніх колекціях не лише українців — прикрашають помешкання шанувальників ручної роботи у США, Італії, Іспанії, Португалії, Франції, Грузії, Данії, Австрії… Світлану давно зачаровували роботи інших майстринь, однак вагалася, не була впевнена, що зуміє не просто пошити ляльку, а й вдихнути у неї життя. Бо ж лялька має не лише бути схожа на свого нового господаря, а й передавати характер цієї людини.

Пані Світлана — випускни­ця Прикарпатського уні­верситету за фахом «До­шкільна освіта. Педагогіка та психологія» — усе життя працю­вала вихователем у дитячому садочку. Тепер жінка на заслу­женому відпочинку. Насправ­ді не має часу відпочивати. Точ­ніше, не хоче. Бо кожну вільну хвилину її тягне у «робочий ка­бінет», як називає свою кухню. Саме там за невеликим столи­ком і дає життя новим роботам. Іноді може навіть і 6−7 годин просидіти за улюбленим занят­тям. Каже, ні спина не болить, ні руки-ноги, бо занурюється у світ казки, де хочеться літати, мов фея…

— Я завжди любила творчу роботу, — каже пані Світлана. — З дітками у садочку ми постій­но щось витинали, розфарбо­вували… Саме мені доручали оформлювати стенди і прикра­шати приміщення до свят у гру­пах. Любила шити ялинкові при­краси і для садочка, і для себе, і навіть для друзів на подарунки. А ще моїм «коньком» було по­шиття карнавальних костюмів для діток. Сусіди знали, до кого можна звернутися, коли на ра­нок треба було одягнути дитину у садочку, наприклад, у костюм зайчика чи «Петрушки». Не пе­реживайте, кажу, ваша дитина буде на святі найкращою (смі­ється. — Г. Я.).

— А коли вирішили шити ляльки?

— Останнім часом ручна ро­бота особливо цінується. Умію вишивати нитками і бісером, гарно шити. Але ніяк не мо­гла наважитися зробити ляльку, хоча давно про це мріяла. Моя мама завжди казала: «Під лежа­чий камінь вода не тече». І од­ного разу собі сказала: я зро­блю! Першу ляльку виготовила півтора року тому — 22 березня. Як з’ясувалося, на День лялька­ря. Це була звичайна лялька для онучок.

— Із чого ви їх робите?

— Купую спеціальний лялько­вий трикотаж. Кросівки спочатку також купувала, а тепер навчи­лася взуття шити сама. Бага­то чого почерпнула з Інтернету, але кожна моя лялька вдоскона­лена фантазією. Дочка за­мовила одну ляльку, потім дру­гу. А внучки сказали: «Свєтуля, зроби нам тата». Тато — військо­вий, кіборг, воював у Донецько­му аеропорту. За день до обвалу летовища його поранили, по­трапив у госпіталь. Потім захи­щав Україну на інших позиціях… Діти сумували за ним. От хоті­ли, щоб бодай лялька їм нагаду­вала найріднішу людину. Зроби­ла. Побачили друзі, племінниці, і всі почали просити — зроби ще й мене. Одна попросила по фото­графії зробити її чоловіка… Ро­блю я це ще й тому, що мама у дитинстві навчила мене шити, вишивати і плести. Мені не дуже у дитинстві хотілося цим займатися, але не було телефонів, Інтернету, а на телебаченні — лише один канал. Тож вечорами вивчала ази рукоділля.

Якось друзі вирішили зро­бити подарунок своєму това­ришу-боксеру. Надіслали його фото. Довго думала пані Світла­на, з чого має зробити боксер­ські рукавички… Але трохи фан­тазії, і за кілька днів боксер був готовий!

— Яке замовлення було для вас найважчим?

— В одному салоні краси на новорічний корпоратив влас­ники вирішили зроби­ти своїм дівчатам подарунок. Замовили 25 ляльок — копії усіх працівниць салону. Замовлен­ня отримала наприкінці верес­ня, мала встигнути до середини грудня. У кожної ляльки був свій колір волосся, стрижка. Якщо дівчина — перукар, то її лялька тримала у руках ножиці і гребі­нець, манікюрниці мали мані­кюрні прибори.

— Як довго працюєте над однією лялькою?

— Ідеальний варіант — коли замовляють за два тижні. Бо ж треба знайти і купити волос­ся. Хтось хоче натуральне, а ко­мусь подобається штучне. Але і те, й інше волосся можна че­сати, робити з нього різні за­чіски. І треба підібрати одяг, у якому замовник хотів би бачити ляльку. Скажімо, просять, щоб були джинси і біла футболка, але на футболці має бути напи­сане ім’я. Або просять логотип фірми. Треба мати час, щоб ви­вчити по фотографії незнайому людину. Але є й такі, хто при­ходить і каже: ось фотографія, завтра у людини ювілей, ми не знали, що подарувати, то муси­те виручити. Тоді працюю цілу ніч, бо отримала замовлення, як кажуть, «на вчора» (сміється. — Г. Я.).

— В основному замовляють жінок?

— Більшість. Але є жінки, які хочуть зробити несподіваний подарунок своїм коханим. Одна пані повезла в Італію ляль­ку «свого» італійця. Є чолові­ки, які просять ляльку для себе. От зараз працюю над таким ви­робом. Чоловік — поважний, старшого віку. Тож треба і си­вини додати у волосся. І стриж­ку йому зробити таку, як він хо­дить.

У цієї ляльки – натуральне волосся. Фото автора

— Скільки коштує одна ро­бота?

— У час карантину мала біль­ше вільного часу, то й зробила ангеликів. Це не спецзамов­лення, тому йдуть від 600 гри­вень. А спецзамовлення, за­лежно від терміну виконання і складності, живого чи штучного волосся, трохи дорожчі — 750−900 гривень. Хоча знаю май­стринь, які беруть за свою ро­боту на тисячу-півтори більше. Бо матеріали на кожну роботу дорожчають з кожним днем.

— Скільки ляльок уже зро­били?

— За півтора року — 145 робіт. Приблизно десять за місяць. Працюю кожен день, за винят­ком великих релігійних свят.

— Чи були замовлення, від яких відмовлялися?

— Такого, щоб замовили і не брали, не було. Усі задоволені. Завжди прислухаюся до поба­жань клієнтів.

— Чому ваші роботи мають на обличчі лише два очка, але не мають носика і роти­ка?

— Це такий бренд, і не мною придумано. З ротиком втрача­ється шарм. Лялька переймає настрій у господаря. От має господар гарний настрій, і зда­ється, що й лялька тобі усміха­ється. Якщо тобі сумно, то ра­зом з лялькою ти сумуєш.

— Яка лялька у вас найуні­кальніша?

— Лялька, яка поїхала у Пор­тугалію. Це — оберіг. Зробила її для своєї племінниці і похрес­ниці з натурального волосся моєї мами. Моя мама — бабуся цієї дівчинки. У молодості мама відрізала свої коси, і це волосся збіглося за кольором, структу­рою з волоссям внучки. Ця ді­вчинка — чемпіонка Португалії зі спортивної гімнастики, тож я її зробила у спортивному костю­мі і з медалями.

Внучки просили зробити їм тата, який захищав Україну на сході.Фото автора