«Поки що українське кіно є. Чи буде завтра — не факт»

Євгенія Муц у кінематографі лише чотири роки. А почала вона свою творчу кар’єру зі серйозної картини «Дике поле», на зйомках якої мені пощастило побувати. Тоді, на жаль, не вдалося поспілкуватися з Євгенією. Тепер Муц знімається у мелодрамі телеканалу «Україна» «На твоєму боці». Про те, як складалася її творча дорога у велике й серіальне кіно, і хто став для актриси, яка народилася у Золочеві, що на Львівщині, рушійною силою, Євгенія Муц розповіла журналістові «ВЗ».

— Євгеніє, ви зіграли одну з головних ролей у фільмі «Дике поле» за романом Сер­гія Жадана «Ворошиловград», знятому на замовлення ка­налу «Україна». Як відомо, це була ваша дебютна роль. Які емоції пережили у перший знімальний день?

— Я б не назвала це однією з головних ролей. Ключовою так, але не головною. Це був непо­ганий досвід, хороший старт. Багато нерозуміння з мого боку, нервів, невпевненості в собі і всього того, що повинно супро­воджувати першу роботу.

— Цього ж року вийшла картина «Король Данило», де ви заявлені як виконавиця ролі Анни. Однак, коли фільм вийшов у прокат, глядачі по­бачили, що у ролі Анни зовсім інша актриса. Чому так?

— У фільмі «Король Дани­ло» мене немає, ми розійшлись як у морі кораблі, за місяць до прем’єри. І за той місяць вони встигли перезняти з іншою ак­торкою головну жіночу роль, яка, звичайно, перестала бути головною. Не збрешу, якщо ска­жу, що Фортуна була на моє­му боці, адже фільм вийшов, м’яко кажучи, поганим. Тепер мене дратує єдиний факт: у різ­них джерелах написано, що я в цьому фільмі брала участь. Жо­ден сайт не відповідає на про­хання видалити цю дезінформа­цію, і від цього почуваюся… ніби трошки забруднилась.

— Кажете, Фортуна була на вашому боці. То яку гідну «за­міну» вона вам знайшла?

— Я працювала у політич­ній комедії Володимира Тихого «Наші котики». Роль у мене там невелика, але яскрава. А також у мене одна з головних ролей у легенди нашого кіно В’ячеслава Криштофовича, це фільм «Пе­редчуття». Моїм партнером на майданчику був відомий укра­їнський актор Станіслав Боклан. Саме він підштовхнув мене на правильний шлях розуміння професії, адже у «Дикому полі» до розуміння мені було, як «Ко­ролю Данилу» до логіки… Нещо­давно в Берліні відбулася світо­ва прем’єра «Передчуття». Усе пройшло на вищому рівні, і ми отримали багато схвальних від­гуків. В Україні картину можна буде побачити цієї весни.

— Зараз знімаєтеся у сері­алі каналу «Україна» «На твоє­му боці». Привідкрийте завісу цієї мелодрами: про що вона і яка ваша героїня?

— Зараз знімаємо вже дру­гий сезон серіалу «На твоєму боці», тому привідкривати уже по суті нема що. У нас двоє но­вих режисерів, Антон Азаров і Олексій Єсаков, які внесли но­вий погляд на всю цю історію. Думаю, буде цікаво. А ще, пара­лельно з першим сезоном «На твоєму боці», я працювала в іс­торичному проєкті, теж каналу «Україна», — «Сага». Дуже нети­повий для нашої країни серіал, адже в маленьку кількість серій буде втиснуто ціле століття, іс­торія одного роду. Це був дуже складний проєкт, сподіваюся, усе вдасться, і ми отримаємо хороший продукт, для глядача, що замислюється над фільмом.

— Після стількох робіт у кі­нематографі чи можете ска­зати, що українське кіно є?

— Поки що українське кіно є, поки що нам вдається дивува­ти світ. Ми швидко вчимося, але чи буде це кіно завтра — не факт. Зараз відбувається багато не­позитивних змін у країні, з ними міняється і кіноіндустрія. При­мітивізм у головах тих, хто має відповідати за продукт для мис­лячих, нівелює шанси на щось, що буде не примітивом. Здаєть­ся, підходить ера комедій-од­ноденок, які є щоденною їжею більшості населення, тому, ду­маю, більшість буде, як завжди, задоволена.

— Як розпочалася ваша ак­торська кар’єра? З дитинства мріяли стати актрисою?

— Я не мріяла, а просто зна­ла, що це моє. І світ мені допо­магав. Правильно сформульо­вані бажання мають насправді велику силу.

— Чи не відмовляли вас від акторства батьки?

— Батьки завжди підтриму­вали мої вибори, з цим мені по­щастило. У мене було аж надто багато свободи на те, щоб при­думувати всілякі, на перший по­гляд не дуже реалістичні, ідеї.

— Мабуть, складно проби­тися дівчині з провінційного містечка Золочева на столич­ний знімальний майданчик?

— Тут річ у фарті, мені просто пощастило. Алла Самойлен­ко (режисер із роботи з актора­ми. — Г. Я.) — людина, якій я всім завдячую, помітила мене і дала шанс спробувати себе в тій кух­ні, а далі все закрутилося-за­вертілося.

— Знаю, що потрапити у велике кіно вам допоміг (а можливо, допомагає й досі) ваш коханий Маркіян. Хто він, цей закоханий чарівник?

— У мене були проблеми з самооцінкою, і навіть на перші проби у своєму житті я не хоті­ла їхати, адже мені здавалось, що діла не буде. Тоді він про­сто брав мене за руку і силою тягнув. Разом ми уже п’ять ро­ків, чотири з яких мені щастить отримувати роботу в кіно. Ду­маю, це між собою пов’язано. Віра когось у тебе змушує і саму людину починати у щось там вірити. Так можна і кудись дійти.

— Чи не ревнує він вас до популярності і партнерів зі знімального майданчика?

— Спершу ревнував, але, по­бувавши на знімальному май­данчику, зрозумів, що це робо­та, і романтики у ній не більше, ніж в офісі чи на ринку.

— Після виснажливого зні­мального дня як знімаєте втому?

— Після справді виснажливо­го дня я ніяк не знімаю втому, а втома знімає мене з ніг. Сон — це один із найпрекрасніших бо­нусів життя.

— Яке маєте хобі?

— Музика. Я люблю музи­ку. Люблю співати, пишу тек­сти. Зараз намагаюся створити щось у цьому руслі, але наразі слабо розумію, що саме.