Передплатити

«Щоб не викликати ісламофобії, ми молимося у культурному центрі»

Розмова з шейхом Саїдом Ісмагіловим — головою управління мусульман України «УММА»

Фото з архіву Саїда Ісмагілова

Чи святкують календарний Новий рік мусульмани, чи вживають шампанське, чи ставлять ялинку? Як загалом живеться мусульманам в Україні, кореспондент «ВЗ» розпитувала муфтія, шейха Саїда Ісмагілова.

— Ви головний мусульманин Украї­ни, тож розкажіть, скільки усього му­сульман в Україні?

— У мусульман є декілька духовних управлінь, щонайменше три. Отже, є три муфтії, які очолюють ці управління, і ко­жен вважає себе головним. Я муфтій традиційних мусульман-суннітів Укра­їни. Щодо кількості мусульман, то точ­ної цифри немає. За нашими підрахунка­ми, маємо близько мільйона мусульман в Україні. Більшість українських мусуль­ман залишились на окупованих територі­ях Криму і Донбасу. У Криму близько 400 тисяч, у Донбасі — до 200 тисяч. Здебіль­шого це татари. У Криму — кримські тата­ри, у Донбасі — татари волго-уральського регіону, це інший етнос.

На заході України найменша кількість мусульман. На Івано-Франківщині, Тер­нопільщині та Рівненщині взагалі немає мусульманських громад. Мусульмани є, але вони не сформувалися у духовні гро­мади.

— А у Львові?

— У Львові є духовна громада, упро­довж п’яти років працює ісламський культурний центр. Подібні центри є у Чернівцях, Ужгороді, Луцьку, Вінниці, Житомирі.

— Коли є певна кількість мусульман, виникає потреба у місці для молитви.

— Мусульманам молитися обов’язково. Для того, щоб здійснювати колективну молитву, безумовно потрібне спеціальне приміщення.

— Це має бути мечеть?

— Мечеть — це архітектурна споруда, яка має певні ознаки належності до ісла­му. Повинна мати куполи, мінарети, спе­ціальне облаштування молитовної зали. У традиційному сенсі мечеть — це мусуль­манська культова споруда, яка має пев­ні ознаки. Більшість мусульман Західної України моляться у пристосованих при­міщеннях. Зовні це приміщення не має вигляду мечеті, а всередині облаштова­на зала, яку використовують під релігій­ні потреби. Якщо взяти мусульманський культурний центр ім. Мухаммада Асада у Львові, то там є більша зала для чолові­ків, бо їх збирається більше на молитву, а менша — для жінок.

— Де в Україні є справжні мечеті?

— У Криму і в Донбасі. Вони залиши­лися на окупованих територіях. У Криму багато мечетей — чи не у кожному селі, де живуть мусульмани. На Донбасі теж є мечеті, але нові, бо старих не залиши­лося. На неокупованих територіях краси­ві мечеті є у Маріуполі, у Новоолексіївці Херсонської області, у Харкові, у Костян­тинівці Донецької області.

— В Україні, яка є в основному хрис­тиянською країною, як ставляться до мусульман?

— У кожному регіоні є своя специфіка. Взагалі, в Україні ставлення толерант­не. Не виникає якихось конфліктів чи не­порозумінь на побутовому рівні. Проте з’являються проблеми, коли постає пи­тання про будівництво мечеті. Не завжди місцева влада ставиться з розумінням, а у деяких регіонах християни не сприйма­ють того, що мусульмани хочуть збудува­ти для молитви свою культову споруду.

Після того, як Мустафа Джемілєв роз­повів про плани збудувати мечеть у Києві за сприяння Туреччини, виникло багато незадоволення і запитань: «Чому це му­сульмани планують збудувати тут свою мечеть?». Люди не хочуть сприймати бу­дівництво мечеті як культової архітектур­ної споруди. У Львові теж не сприйняли бажання переселених кримських татар збудувати мечеть. Під час «круглого сто­лу» у Львові у 2015 році ми обговорювали це питання, і мені як муфтію стало зрозу­міло, що громада міста не готова сприй­няти те, що мусульмани хочуть побуду­вати мечеть. Навіть невеличку. Відразу спротив і нерозуміння. Мовляв, як це му­сульмани будуватимуть мечеть у нашому християнському місті? Тому мусульман­ській громаді я запропонував відкрити культурний центр, усередині якого об­лаштовані приміщення для молитви, але ззовні споруда не відрізняється від офіс­них приміщень. Щоб не викликати ісламофобії, ми це питання вирішили таким чином.

— Але у Львові є синагоги, Доми молитви…

— Юдейська гро­мада у Львові живе здавна, як і люди інших віроспові­дань. Це вже час­тина культурного ландшафту міста. А мусульмани — це нове, тому така ре­акція на нову куль­туру і релігію. Як муфтій вважаю, що мусульманські гро­мади мають про­являтися у добрих справах, щоб про мусульман дізнава­лися завдяки їхнім конструктивним і ак­тивним справам, щоб була активна співпраця з християнськими церквами. Коли сприйматимуть мусульман без негативу, страху, тоді можна порушувати на гро­мадських слуханнях питання про будів­ництво мечеті. Але поки що це зарано.

— А коли мусульмани гинуть в АТО і йдуть захищати Україну разом із християнами, це сприймають?..

— Багато людей в Україні живуть осто­ронь війни, не переймаючись цим. Тому вони можуть не знати, що мусульмани також воюють. А скільки мусульман заги­нуло на фронті…

— Аміна Окуєва…

— Аміну вбито у Києві, але є мусульма­ни, які загинули на війні, у зоні бойових дій. Недавно загинув Шаміль Румигін із Дніпра, десантник. А згадаймо й бригад­ного генерала Ічкерії, учасника двох че­ченських воєн Ісу Мунаєва, який загинув у Дебальцівському котлі… Люди живуть у своїй зоні комфорту і не бажають знати про те, що в країні триває гібридна війна.

— Віруючі мусульманки носять хі­джаб. Чи виникають у вас непорозу­міння стосовно хіджабу, чи не було вимог зняти жінкам головний убір, скажімо, до фо­тографій на доку­менти?

— Нещодавно відбувся «круглий стіл» у МВС Укра­їни, на якому пре­зентували нові ви­моги до подання фото на паспорт й інші державні до­кументи. Врахова­но міжнародні нор­ми цивільної авіації, до яких приєднала­ся Україна. Згідно з цими нормами, жін­кам, які носять ре­лігійні головні убо­ри, а це стосується не лише хіджабу, а й головних убо­рів черниць, юдей­ських жінок, православних та інших, до­зволено подавати фото на документи у головному уборі.

— А Новий рік календарний ви свят­куєте?

— Мусульмани мають свій Новий рік за мусульманським календарем, але ми свій не святкуємо ніяк. У нас Новий рік був 31 серпня — 1441 рік. Але мусульма­ни не святкують його, як і календарний. Ялинку не прийнято ставити, алкоголь вживати заборонено Кораном. Для му­сульман це не свято, але у родинних ко­лах люди, можливо, святкують, вітають одне одного. Проте до мусульманської релігії це не має відношення. У мусуль­манських країнах ялинки ставлять лише християни, які там живуть, але не му­сульмани. Нема такої традиції — ставити дерево і прикрашати його.

— Але ж часом мусульмани вжива­ють алкоголь…

— Якщо вживають, то грішать. Так само, як грішать і люди інших віроспо­відань, коли не дотримуються приписів своєї релігії. Люди — слабкі створіння, вони можуть помилятися. Але найголо­вніше — прагнути виправляти свої по­милки.

— А коли одружуються мусульма­нин з християнкою, жінка має стати мусульманкою?

— Не можна примушувати люди­ну змінювати релігію. У Корані сказа­но, що мусульманину-чоловіку можна одружуватися з християнкою чи юдей­кою, не змушуючи її змінювати свою релігію. У Корані сказано, що Бог лю­дині дав право вибору. Людина відпо­відатиме перед Богом за те, що вона сповідувала. Якщо жінка хоче стати му­сульманкою, то це її власний вибір, на який ніхто не має права впливати. Му­сульманський шлюб парі ми даємо, якщо навіть жінка християнка чи юдей­ка. У Корані є дозвіл чоловікові-мусуль­манину одружуватися з людьми Писан­ня. А це — християни та юдеї. Ці релігії дуже близькі до ісламу, тому одружува­тися можна. Але якщо чоловік — христи­янин, а жінка — мусульманка, то такий шлюб я не можу провести, бо жінці-му­сульманці заборонено виходити заміж за немусульманина.

— Тобто чоловікам можна біль­ше… У вас чоловіки у пріоритеті?

— Так історично склалося, що чолові­ків було завжди менше, ніж жінок. Тому Господь у Корані дозволяє мати біль­ше, ніж одну жінку. Але не більше чо­тирьох. Тому у мусульманському світі, десь більше, десь менше, але існує по­лігамія. В Україні це не поширено, але є поодинокі випадки, коли чоловік має більше, ніж одну дружину. У деяких му­сульманських країнах це поширено. Наприклад, у Саудівській Аравії. Були війни, у яких гинули чоловіки, а жінки залишалися самотніми. Щоб їх захис­тити, продовжити рід, щоб усі мали ро­дини, дозволили полігамію.

— В Україні ж не можна у паспорті записати двох-трьох жінок?

— В Україні мусульманам забороне­но двічі ходити до РАЦСу, але одружу­ватися за мусульманською традиці­єю без РАЦСу можна, і мати не більше чотирьох дружин. Держава не переві­ряє, хто з ким спить і в якому поряд­ку. В Україні це поодинокі випадки се­ред мусульман. Чоловіки одружуються у мечеті, але до РАЦСу або не ходять, або йдуть лише з однією дружиною.

— Яку релігію мають взяти діти у змішаних шлюбах?

— Батько має виховувати дітей му­сульманами. Але у нас світська країна, і тому іноді буває так, що діти самі оби­рають, що їм сповідувати, коли стають дорослими.

— У вас є обмеження в їжі?

— Багато обмежень. Не можна їсти свинину, м’ясо хижих тварин, а та­кож страву, у якій під час приготуван­ня використовується кров. Наприклад, кров’янка чи шницель з кров’ю — за­боронені. Не можна їсти тварин, які не були зарізані згідно з традицією. Тоб­то має витекти кров з шийних артерій, коли перерізають тварині шию, а не вбивати струмом, наприклад.

— Що потрібно для того, аби у на­шій країні ми усі жили у злагоді, дружно, мирно?

— Бажаю братньої любові усім нам! Ми — єдина політична українська на­ція, незважаючи на те, що ми, можли­во, різного національного походжен­ня, різного віросповідання, але усіх нас об’єднує любов до України і те, що ми переживаємо важкі часи, захищаючись від агресора. Бажаю звільнення окупо­ваних територій Криму та Донбасу!

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram