Передплата 2024 «Добрий господар»

«Архімандрита Климентія заарештували у його келії під час молитви»

Розмова з науковцем Іваном Матковським про постать Блаженного Священномученика Климентія Шептицького, роботу над його біографією та життєві уроки брата Митрополита Андрея

Торік Верховна Рада України ухвалила постанову про вшанування на державному рівні 17 листопада 2019 року 150-ліття від дня народження церковного і громадського діяча, політв’язня радянського режиму отця Климентія Шептицького. До цієї дати доктор філософії Іван Матковський видав його біографію під назвою «Казимир — отець Климентій, польський аристократ, український ієромонах, Екзарх Росії та Сибіру, Архімандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви». Це перше в Україні ґрунтовне видання, в якому висвітлюється життєвий шлях Праведника. Має потужний обсяг — 664 сторінки!

— Пане Іване, що послужи­ло поштовхом для написан­ня біографії отця Климентія Шептицького?

— У 2017 році були видані лис­ти, написані Архімандритом до рідного брата Станіслава, гене­рала Війська Польського та ро­дини. Я їх переклав з польської та разом із студитом ієрм. Юс­тином (Юрієм Бойком) впоряд­кував. Готуючи листи до друку, натрапляв на різну інформацію, яка щораз рельєфніше вимальо­вувала мені цю дивовижну по­стать. Як пізніше з’ясувалося, іс­торії ці факти не були відомими.

— Скільки часу пішло на створення монографії? Чи була можливість спілкувати­ся з нащадками Шептицьких?

— Біографію писав рік. Ще один рік над текстом працювали редактори Оксана Думанська та Ольга Громик і дизайнер — ху­дожниця Леся Квик. Працюючи в архіві, в одній із коробок сту­дит о. Юстин (Юрій Бойко) на­трапив на машинопис, біля яко­го були листи, написані рукою о. Климентія.

Одна частина машинопису — це «Листи до родини», плід ко­піткої праці Яна Казимира Шеп­тицького, сина Олександра Шептицького, брата Блаженно­го о. Климентія, написані поль­ською мовою. Ці листи були перекладені українською та опу­бліковані 2017 року за загаль­ною редакцією автора цих ряд­ків та згаданого вже о. Юстина під назвою «Блаженний архіман­дрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідно­го брата Станіслава графа Шеп­тицького та родини». Ще 1996 р. видавництво «Свічадо» видало книгу Яна Казимира Шептиць­кого «Отець Климентій Шеп­тицький. Життєпис на підста­ві архівних матеріялів родини Шептицьких». 2016 року ця пра­ця була перевидана та доповне­на редакторами видання. У шкі­цах до біографії о. Климентія Ян Шептицький цитує дещо зі зга­даних нами та виданих в Україні листів, однак наше видання сут­тєво глибше висвітлює деякі мо­менти з біографії Казимира гра­фа Шептицького — о. Климентія.

Другий твір зі знайдених ієрм. Юстином (Юрієм Бойком), що зберігся у машинописному варі­анті в архіві «Студіону» і який на­лежить авторству Архімандрита Климентія, називається «29 років життя Софії з Фредрів Шептиць­кої (1856−1884)». Написаний на підставі її листів до Ванди Ост­ровської як продовження нею ж написаних спогадів про її родину й молодість. Цей твір у трьох то­мах є доповнений четвертим то­мом листів, які підготував Леон граф Шептицький, брат о. Кли­ментія. Працю Леон Шептицький подарував братам під час їхньої останньої зустрічі в Прилбичах у серпні 1939 року. Ці два джере­ла стали основними під час на­писання біографії о. Климентія до вступу у монастир. Крім цьо­го, джерелами для біографії ста­ли тогочасна преса, львівські архіви, архів австрійського пар­ламенту.

Під час написання біографії також консультувався у родини Шептицьких. Вони були одни­ми із перших, хто ознайомився із працею.

— Де було родинне гніздо Шептицьких?

— Родинне гніздо описа­них мною Шептицьких — село Прилбичі на Яворівщині. Од­нак Шептицькі походять із Шеп­тич на Самбірщині. Тут був пер­ший відомий осередок роду. Із Шептицькими пов’язана Пере­миська земля, до якої входила власне і Самбірщина. Вже піз­ніше Шептицькі переселили­ся до Прилбич. Для братів Шеп­тицьких рідними також були Рудки і Бенькова Вишня, де жили Фредри, з яких походи­ла мама Софія. Рідними також були Дев’ятники на Ходорівщи­ні, де було родове гніздо Ко­сецьких, з яких походила бабуся о. Климентія і Митрополита Ан­дрея — Ружа Шептицька, рідним був і Львів, у якому на Хорущи­ні останні дні доживав Алексан­дер граф Фредро (нині це вули­ці Ярослава Стецька і Герцена).

— Родина Шептицьких на­лежала до польської аристо­кратії і, звичайно, спілкува­лася польською мовою. Коли і хто з родини, крім Митропо­лита Андрея, вивчив україн­ську мову?

— Українською мовою володів Казимир — о. Климентій. Пер­ші пастирські послання Андрея Шептицького, крім української, також публікуються польською мовою. Їх перекладав Казимир, а видав батько — Ян Кантій. Про це згадує у спогадах монахиня сестра Марія Криста, зазнача­ючи, що Казимир у цей час усіх вчить «руської» (української), зокрема і маму, яка прагнула читати пастирські листи в оригі­налі. Українською володіли брат Леон і дружина Ядвіга, які жили у Прилбичах. Ядвіга проводи­ла етнографічні дослідження на Яворівщині і написала кілька праць на цю тему. Українською володіли також їхні діти. Нащад­ки Леона нині теж володіють українською мовою, яку само­стійно вчать вдома. Мешкають у Варшаві.

— Відомо, що 1912-го, на 43-му році життя, Казимир граф Шептицький кардиналь­но змінив своє життя. Він від­мовився від світського життя, прийняв чернецтво, отри­мав ім’я Климентій, при цьо­му змінив римо-католицький обряд на греко-католицький. Які причини обумовили таку переміну життєвого шляху?

— Вчинки Климентія Шеп­тицького були обумовлені ба­жанням служити Богу в середовищі українців-католиків. Це підтверджується кілько­ма джерелами. В одному із них святий Більчевський, тоді Львівський Митрополит для ри­мо-католиків, так занотував факти, пов’язані із цією подією: «Був Казимир граф Шептиць­кий. Освідчив, що приходить із конфіденційним звіренням як до свого архієпископа. Від ди­тячих років мав він покликання до духовного стану. Батько не хотів погодитись. Думав всту­пити до василіян. Тепер дозріло постановлення вступити до сту­дитів, заснованих братом, от­цем митрополитом. Радився у цій справі в отця Ледоховсько­го у Римі (Володимир Ледохов­ський (1866−1942) — польський духовний, 26-й Генерал Товари­ства оо. Ісусівців (т. зв. єзуїтів. — І. М.). Він cхвалив задум. Ра­дився в Святого Отця — також схвалив і благословив помисли. Митрополит удержує його, бо засуровий чин. Дав йому раду, щоби вперед пізнав чернече життя в одному з монастирів бе­недиктинів. На це і батько пого­джується. …Прекрасна душа… Боїться, що може погубити свою душу, якщо не піде за Бо­жим покликанням. Обіцяв йому молитву, просив я його також про пам’ять перед Господом. Шкода, що не вступає до котро­гось із наших чинів. Але волі Гос­пода не вільно противитися».

— Де отримав богослов­ську освіту брат Климентій?

— З 1 жовтня 1912 року він розпочав навчання в Інсбру­ку, в Австрії. Тут був Канізіянум — навчальний заклад отців-єзуї­тів. Заснований 1562 року єзуї­том Петром Канізієм (італ. Pietro Canisio), на початку ХХ століття став вагомим освітнім і богослов­ським закладом, де готувалися священичі кадри Української гре­ко-католицької церкви. Навчання закінчив у 1917 році.

— У 1996 році за порятунок євреїв у Другій світовій війні о. Климентія визнано Пра­ведником світу. Яким чином він з братом, Митрополитом Андреєм, рятували євреїв?

— Разом із братом, Митропо­литом Андреєм, ігумен Климен­тій та монахи-студити врятува­ли понад 200 євреїв. Деякі з них, як проф. Адам Ротфельд чи Лілі Штерн-Польман, живуть і нині. Їх переховували в монастирях, сиротинцях, на підприємствах та в соборі Святого Юра.

Географія розселення євре­їв, яких переховували, вигля­дала вражаюче. У Львові — це Митрополичі палати й монас­тир Святого Йосифа на вул. Пе­тра Скарги (нині вул. Озарке­вича, 4). Поряд розташований український шпиталь «Народ­на лічниця» імені Митрополита А. Шептицького, що був місцем не тільки переховування, а й лі­кування євреїв. Ще одна важли­ва локація — взуттєва фабрика «Солід» на вул. Трибунальській (сучасна вул. Шевська, 16). Ін­шою великою групою об’єктів, де переховували євреїв, ста­ли монастирі: Свято-Іванівська лавра на львівському Кайзер­вальді (Лавру ще ідентифікову­вали у Кривчицях); Святоуспен­ська лавра в Уневі; чоловічий монастир Святого Івана Хрести­теля у Зарваниці; Святоандре­ївський скит у Підлютім на Ста­ніславівщині (скит ще називали «у Лужках»); монаший дім у Ко­ростові на Сколівщині; монаший осередок студитів у Дорі на Гу­цульщині; жіночий монастир Покрови Пресвятої Богородиці в Якторові з дочірніми домами у Брюховичах біля Львова, Гаях біля Тернополя, у Львові (вул. Убоче, 4), у Перемишлянах, Під­гайцях і Уневі.

— У 1947 році в Уневі під час молитви був заарештова­ний Архімандрит о. Климен­тій Шептицький. У чому його звинувачувала радянська влада? Де і як завершився його земний шлях?

— Архімандрита Климентія арештували у його келії під час молитви. Підставою арешту стала інформація про «ворожу радянському ладові» як органі­заційну, так і безпосередню ді­яльність Архімандрита Климен­тія у період до 1941 року, під час німецької окупації Галичини, та після 1944 року. 21 січня 1948 р. Архімандритові було винесе­но обвинувачувальний вирок за статтями 54 — 1А та 54 — 11 КПК — «зрада Батьківщини». Вирок було винесено у Києві, звідки о. Климентія вивезено до відо­мої політичної в’язниці «вла­дімірскаво централу». У місті Владімірі над Клязьмою, пер­ша згадка про яке походить із 988 року — року хрещення Руси-України, — Архімандрит Климен­тій Шептицький пробув до вес­ни 1951 року. Тут 1 травня 1951 року о 21 год. 30 хв. лікарі ме­дичного корпусу констатували смерть.

— Як вшановується пам’ять про Блаженного Священ­номученика о. Климентія в Україні?

— У вересні 2000 року на Вла­дімірському цвинтарі в Росії мо­нахи-студити Унівської Свято-Успенської лаври встановили кам’яний хрест із пам’ятним на­писом та світлиною свого Архі­мандрита.

Роком пізніше отця Климен­тія Шептицького беатифікував Папа Римський Іван Павло І І. Це відбулося 27 червня 2001 року у Львові, під час офіційного візиту Святійшого Отця в Україну. Се­ред беатифікованих мучеників з-поміж українського духовен­ства забракло, знову ж, Митро­полита Андрея. Лише 16 липня 2015 року Папа Франциск по­твердив декрет Конгрегації у справах святих про проголошен­ня «героїчности чеснот» Слу­ги Божого Митрополита Андрея Шептицького, яким прискорив закінчення процесу беатифікації та наблизив час, про який сказав нині святий Іван Павло І І у Льво­ві: «Одного дня побачимо його серед сонму святих!».

У 2005 році в Унівській Свя­то-Успенській лаврі було відкри­то меморіальну дошку на честь Митрополита Андрея та Блажен­ного Священномученика о. Кли­ментія за порятунок єврейських, українських та польських дітей у роки Другої світової війни.

У 2019 році з нагоди 150-ліття з дня народження Казимира гра­фа Шептицького — Бл. Свящмч. Климентія, світська і церковна влада провела низку заходів на вшанування його пам’яті. Я пре­зентував біографію в різних кут­ках України, а також у Римі, Лон­доні, Лісабоні, Перемишлі. Маємо намір такі заходи провести у Па­рижі, Відні, Мюнхені та Кракові — містах, де вчився Блаженний.

Схожі новини