«Минув лише місяць, а бачимо атаку на усі досягнення попередніх п’яти років»

Не встигли українці оговтатися від президентських виборів, як вже занурилися у парламентські, які з волі переможця пройдуть не восени, а у розпал літа — 21 липня. Володимир Зеленський сподівається, що за електоральною інерцією його партія «Слуга народу» отримає у новому парламенті якщо не більшість, то потужну фракцію, яка стане основою парламентської коаліції. І наразі виглядає так, що єдина політична сила, яка точно буде в опозиції до пропрезидентської більшості, це «Європейська Cолідарність»,

На фото: Петро Порошенко

Хто може стати союзником «Європейської Солідарності» у Верховній Раді нового скликання? Якими є найбільші небезпеки і виклики перед Україною? Чому проросійський реванш став можливим і чого забракло п’ятому президенту України, аби демократизація та європейський курс України стали незворотними? За якими критеріями лідер партії підбирав собі нову команду і формував список? Відповіді на ці та інші питання читайте в ексклюзивному інтерв’ю Петра Порошенка «Високому Замку».

— Ви, як ніхто інший, з висоти особистого досвіду можете оцінити перші кроки президента Зеленського. Які бачите помилки та промахи? А можливо, вас щось приємно здивувало?

— Мабуть, не я маю давати оцінку президенту Зеленському… Я дуже хочу, щоб Україна була успішною країною. Наша політична сила є державницькою, ми не сповідуємо принцип «чим гірше, тим краще». Серед позитивних сигналів я би звернув увагу на тези президента Зеленського, що вони продовжують рух країни до Європейського Союзу. Навіть відповідні тези з мого виступу «випадково» потрапили до виступу Зеленського. Мені було надзвичайно приємно. І це не тролінг… Для України життєво важливо, аби продовжувався курс на євроатлантичну інтеграцію. Але ще більш важливо, аби це не залишилось лише словами.

Серед негативних моментів — повна відсутність співпраці президента, парламенту і уряду, через що маємо «провалля» у часі, тобто втрату часу. Але найстрашніше навіть не це. А реванш. Не загроза реваншу, про що ми говорили під час президентської виборчої кампанії. На жаль, уже бачимо явні ознаки і прояви проросійського реваншу. В Україну без жодного остраху повертаються поплічники Януковича, які скоїли багато злочинів і усі п’ять років переховувались за межами держави. Тепер чомусь вважають, що настав їхній час. У них завдання усіма правдами і неправдами проповзти у парламент. Ми розуміємо, з якою метою ці представники п’ятої колони Кремля балотуються до Верховної Ради. Їм треба скасувати декомунізацію, люстрацію, зрештою, усі здобутки попередніх п’яти років.

Минув лише місяць, а бачимо атаку на усі досягнення попередніх п’яти років, за які заплачено кров’ю патріотів. Усі пам’ятають наше гасло: «Армія, мова, віра». На сьогодні маємо ганебні ініціативи влади щодо скорочення Збройних сил. Хто у здоровому глузді під час війни може навіть задумуватись про скорочення армії, про зменшення фінансування армії?! Хто?! А влада порушує ці питання. Або ще одна ініціатива — вирішувати на референдумі, чи потрібно нашим Збройним силам обороняти державу. Це якесь безглуздя. І це вкрай небезпечні тенденції, проти чого буду відчайдушно боротися.

— А чому влада дозволяє собі висловлювання про ініціативи? Вона ж розуміє, якою буде реакція бодай частини суспільства. Що ними керує?

— Поки що будемо тішити себе надією, що вони просто не розуміють. Або ж ситуація значно гірша… Щодо мови, то перший дзвінок — звернення народних депутатів до КС щодо скасування Закону про мову або внесення суттєвих змін до нього. Новій владі розходиться скасувати квоти на українському телебаченні і радіо, бо комусь це заважає продавати серіал «Свати» в Росію. Нехай продають україномовний продукт, нехай вчать українську мову. І, нарешті, віра. Бачимо не лише спроби підірвати з середини процес створення нової церкви. Не тільки атаки на парафії, що перейшли до Православної церкви України. Це вже і позов філіалу Російської православної церкви до суду з вимогою скасувати реєстрацію нашої церкви. Такими речами не бавляться. Це і є реванш. Бачу спроби реалізувати план зі знищення усіх здобутків попередніх п’яти років. Єдиний спосіб протистояти цьому — об’єднатися навколо тих, хто знатний боротися з реваншем.

А ганебне рішення ПАРЄ повернути Росію є лише яскравим підтвердженням, що загроза реваншу починає набувати стратегічного характеру. Деякі країни мене дуже розчарували… Наприклад, Нідерланди. Кілька днів перед цим міжнародна комісія ухвалила рішення, що саме Росія винна у загибелі 180 голландців, які летіли «Боїнгом» рейсу МН17 (всього загинуло 298 людей. — Авт.). Спробую переговорити з голландським урядом, там є друзі України… Аргументи тих, хто голосував за повернення Росії, мовляв, для фінансування бюджету Ради Європи бракує 70 мільйонів. Навіщо тоді Рада Європи, якщо вона продається нехай не за 30 срібняків, а за 70 мільйонів?

— Як мала би реагувати Україна на це рішення ПАРЄ? Чи варто Україні залишатися у цій організації, аби своєю присутністю освячувати це антиукраїнське рішення? Може, варто вчинити демарш і в такий спосіб привернути увагу…

— Після бою кулаками не розмахують. Який сенс робити демарш, вже все сталося. Треба було діяти і протидіяти до цього. Я завжди перед такими голосуваннями, перед самітами «Великої двадцятки» чи «Великої сімки» виходив на зв’язок з кожним керівником країни. Ми п’ять років зберігали цю європейську солідарність. Це була важка, копітка, але ефективна робота. І зараз серце кров’ю обливається, коли так швидко ці досягнення були нівельовані, коли влада або через некомпетентність, або через злочинні наміри допустила такий потужний дипломатичний програш! Якщо Україна не б’ється за такі принципові для нас рішення, то чого інші країни мають це робити?! При цьому Росія не виконала жодних застережень Ради Європи! Напередодні цього рішення, буквально за кілька днів відбувся візит президента Зеленського у Німеччину і Францію, він мав особисті зустрічі з Меркель і Макроном. І одразу після цього делегації Німеччини і Франції проголосували за скасування санкцій щодо Росії?! Як таке могло статися?!

Не треба недооцінювати масштабу жаху, який відбувся в ПАРЄ. Це лише перший крок. Попереду відчайдушні бої, щоб не допустити скасування санкцій проти Росії. Інакше можна забути, що світ допомагатиме нам звільнити Крим і Донбас. Якщо і надалі проводити таку недалекоглядну політику, то залишимося сам на сам з ворогом і заплатимо надзвичайно високу ціну. Я не раз казав, що готовий підставити плече, готовий брати участь у переговорах.

Після рішення ПАРЄ треба негайно скликати РНБО, запросити туди фахівців, які зможуть порадити, як забезпечити захист санкцій на рівні держави. Немає нічого більш важливого, ніж захистити суверенітет України, фундамент державності, який ми зміцнили за останні п’ять років. І ви бачите, як за місяць не просто розхитується цей фундамент, а запускають бульдозер, щоб його зруйнувати. Хто має очі, нехай побачить, хто має вуха, нехай почує: це не є передвиборна риторика, це колосальна загроза існуванню державності, суверенітету країни! Закликаю українців, де б вони не жили — у Львові чи Харкові, Запоріжжі чи Ужгороді, Чернігові чи Одесі — маємо об’єднатися, щоб захистити державу.

— З огляду на ваші особисті зв’язки з Меркель і Макроном, іншими лідерами держав, ви намагались з ними поговорити щодо цього рішення ПАРЄ…

— З лідерами країн має говорити лідер країни. Ще раз наголошую: я готовий допомагати, але має бути чітка координація дій.

— Здавалося, що демократичний розвиток держави вже незворотний. Але останні тенденції в Україні свідчать, що реванш можливий. Як ви оцінюєте, чи за п’ять років президентства зробили усе можливе, аби справді процеси демократизації країни, її рух у євроатлантичні структури стали незворотними? Можливо, щось недооцінили, недоробили?..

— Я зробив усе, що міг. Внесення змін до Конституції у частині європейської, євроатлантичної інтеграції — це і був той крок, аби зробити ці процеси незворотними. Закони про люстрацію, декомунізацію, децентралізацію, енергетичну незалежність… Це кроки у бік незворотних процесів. Чи встигли завершити розпочате? Не все встигли. Саме тому і напередодні президентських виборів, і зараз, напередодні парламентських, кажу: процеси не є незворотними, нас можуть розвернути в бік Росії. І це буде робитися за мовчазної згоди, байдужості левової частки України. І тоді усе повториться точно так, як було сто років тому. Ми не тішимося з недосвідченості або неефективності дій влади, не хочемо огульно критикувати владу, ми готові підставити плече, допомогти боронити державу. Але якщо їм ця допомога не потрібна, то це означає, що їм не залежить на обороні держави.

— В одному інтерв’ю ви сказали, що ваші основні противники — це проросійські сили в Україні. Це зрозуміло. А хто є вашими потенційними союзниками. Зокрема у наступному парламенті?

— Мій основний противник — це Кремль. І вплив Кремля не обмежується впливом політиками з Опозиційної платформи. Чи як вони там точно називаються? Вони мають в Україні й інших вовків в овечій шкурі, які намагаються під патріотичними гаслами зайти у парламент. Вони не мають шансів пройти до Верховної Ради, але забирають голоси демократичної частини виборців, які повинні об’єднатися і захистити Україну. На жаль, чимало патріотично налаштованих українців можуть на це купитися і змарнувати свій голос.

Хто наші союзники? Точно — український народ. Ми дуже на нього розраховуємо. Не можу зараз сказати, що будемо з кимось у коаліції чи не будемо, не тому, що хочу тримати інтригу чи таємницю. Ні. Я якраз відкритий до співпраці і готовий предметно її обговорювати. Але якраз це і неможливо зробити, бо мені невідома позиція цілої низки політичних сил. Досі не розумію, з чим вони йдуть до Верховної Ради. Окрім пісень і виступів творчих колективів, не бачу конкретики у програмах. Вони розмиті. Не знаю, як ці політичні команди збираються захищати країну. Зараз мова не про творчу чи паперову роботу у парламенті, а саме про захист країни. Ми ж бачимо наступ по всіх фронтах. Зокрема на інформаційному полі. І жодної реакції влади! Мовчить антимонопольний комітет, мовчить Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. По суті, відбувається спроба інформаційної диверсії проти Західної України. Чому не досліджують, яким чином головний Західноукраїнський канал (ЗІК. — Авт.) перейшов у прокремлівську власність. Це питання є предметом засідання РНБО. Але владу, схоже, це не хвилює…

— Після президентських виборів ви суттєво оновили свою команду. У списку партії «Європейська Солідарність» багато нових людей. Хто вони? За якими критеріями підбирали нову команду?

— Хто вони? Найкращі. Наш список — це унікальне поєднання досвіду і свіжої крові. Це люди, які мають великі здобутки у політиці, які своїм життя продемонстрували жертовність, ефективність, професіоналізм і патріотизм. І нові люди, які не були в уряді та парламенті. Їх можна назвати совістю нації. Наприклад, Яна Зінкевич (дівчина з Рівного), яка у 18 років 2014 року пішла на фронт, створила медичний батальйон «Госпітальєри» і особисто врятувала життя більш ніж 200 українським пораненим воїнам. Після жахливої аварії пересувається у візочку, але яка у неї сила волі, сила духу! До речі, нещодавно вона народила дитину. Або почитайте героїчну біографію Михайла Забродського. Ви не знайдете таких прикладів у світі! Він прийняв війну командиром легендарної 95-ї десантної бригади, а зараз є командувачем Десантно-штурмових військ. Я, як Верховний головнокомандувач, у деталях знав операції, які проводив. Особисто сідав у танк або очолював штурмову групу і звільняв українські міста, воїнів, які опинились в оточенні. Це людина без страху, яка понад усе любить Україну. Крім того, блискуче володіє іноземними мовами, має величезний досвід співпраці з НАТО. Він є одним із головних творців нової української армії. Або Ахтем Чийгоз, який провів у російській в’язниці три роки лише через відмову зрадити Україну, — здати український паспорт і взяти російський. Лише цього було достатньо, щоб його звільнили. Чи багато ви знайдете людей, які лише за паспорт України готові сидіти у російській тюрмі, по суті, прийняти смерть. І лише після моєї розмови з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, за посередництва Туреччини, ми його витягнули з російської в’язниці. Або Наталя Бойко, яка на початку 2014 року кинула високооплачувану роботу у Німеччині і приїхала в Україну, бо вважала, що мусить допомагати своєму народу. Вона є знаним авторитетом у міжнародному світі з енергетичної незалежності, що є одним з основних здобутків нашої команди. Подивіться, що зараз робить Росія з Грузією. Як тільки грузинський народ вийшов на протести проти окупантів, Росія одразу ж перервала туристичне сполучення з Грузією і запровадила ембарго на товари. Хто тепер буде мені казати, що треба відновлювати економічні зв’язки з Росією! Щоб знову бути у них на гачку? Щоб знову у грудні, перед Новим роком, нам перекривали газовий вентиль і на весь світ звинувачували, що ми крадемо газ. Ми якось про це вже забули. До доброго швидко звикаєш. Бо з 2015 року ми не дозволили Росії так діяти. І надалі будемо боронити державу та не дозволимо руйнувати те, що п’ять років так важко будували.

Розмовляла Наталія БАЛЮК.