«Коли приїхала до Києва, писала пісні на продаж, але ніхто їх не хотів купувати, бо були українськими»

Щороку співачка Alyosha Новий рік зустрічає «на роботі». Про це артистка розповіла мені під час зйомок новорічної програми телеканалу «Україна» «Фантастична ніч». Бо це, як і увесь грудень, період заробітку. Хоча вона напередодні зі синами прикрашає вдома ялинку, але не може з дітьми зустріти прихід Нового року. Її чоловік — Тарас Тополя (лідер гурту «Антитіла».- Г. Я.) — також у новорічну ніч працював. Зате на Різдво Христове уся родина зібралася за святковим столом. З колядою і віншуванням. Як живеться двом артистам під одним дахом, про написання пісень і виховання дітей Alyosha (Олена Кучер-Тополя) розповіла журналістові «ВЗ».

— Олено, ваші пісні знає і підспівує вся Україна. Компо­зиції займають перші рядки хіт-парадів. Хто вас надихає на написання нових творів?

— Життєвий досвід і мої близь­кі та кохані люди. Надихає при­рода, те, що ми не помічаємо у повсякденному житті. Коли зану­рююся в думки про життя інших людей, починаю сама прожива­ти їхні ситуації, більше відчуваю, розумію, а потім ділюся.

— Як довго працюєте над новою піснею?

— По-різному. Може бути тиж­день, а може бути і два роки.

— Співати ви почали ще у шкільному хорі. Чи знали вже тоді, що станете відомою?

— Авжеж ні. Та я і не планува­ла тоді ставати відомою. Просто співала і співаю, бо так спілкую­ся з людьми, це мій інструмент контакту з багатьма. Голос від­дзеркалює стан душі і тіла люди­ни, як і очі, які багато про що го­ворять.

— Це правда, що ще у школі писали вірші?

— Правда. Перший вірш я на­писала, коли мені було дев’ять років. Він був про зиму, про те, що всі плоди з дерев опали… Прочитавши вірш мамі, виріши­ла, що більше ніколи не буду пи­сати, бо матуся дуже сміялася. Але бажання творити таки пере­могло. Я писала, але рідко кому показувала ті вірші.

— Від кого успадкували та­лант до співу?

— У нашій сім’ї багато хто спі­вав і грав на музичних інстру­ментах. Мабуть, всі потроху на мене вплинули…

— Батьки вам допомага­ли? Чи, навпаки, казали, що є інші професії, які приносять гроші і задоволення у житті?

— Батьки мені і допомагали, і підтримували у всіх моїх за­няттях. Я не тільки співати лю­била, займалася брейкденсом, пройшла навчання в модельно­му агентстві, сама намагалася шити і в’язати. Потім брала при­ватні уроки з музичної грамоти. При тому мені ще просто подо­балося займатися спортом, що робила із великим задоволен­ням на нашому стадіоні біля бу­динку, де ми жили. Коли закінчу­вала 10 клас, тато запропонував подумати, куди б хотіла вступи­ти, щоб отримати ще якусь про­фесію, яка згодилася б мені, якщо раптом не досягну успіху в музиці. Та я настільки вперто ви­рішила, що музика — це моє жит­тя, що сумнівів не було.

— Ви не лише пишете вірші, а й малюєте…

— Малювання допомагає емоційно розслабитися, зняти стрес, не брати до уваги всі тур­боти, воно чудово розвиває аб­страктне мислення. Цей процес чимось схожий на написання пісні. Але якщо в пісні передаю свої думки і емоції за допомо­гою слів, то на полотно перено­шу свій стан за допомогою фарб і ліній.

— У вашому житті був мо­мент, коли ви все покинули у Запоріжжі і перебралися до Києва. Що сприяло цьому?

— Я вступила в університет. Відтоді і почалося моє життя у столиці. Це було у 2003 році.

— Одного разу ви брали участь у «Євробаченні», яке відбувалося в Осло. Не має­те наміру повторити спробу?

— О ні, дякую! Хоча я звідти винесла певні уроки. Це була екстрена школа артиста в шоу-бізнесі. Те, чого артисти вчаться роками, зокрема якихось шоу-бізнесових секретів, мені дове­лося опанувати буквально за лі­чені дні. Було дуже важко, але це був гарт на роки.

— Деякі співаки досі актив­но гастролюють у Росії, і на­віть там заробляють «Золоті грамофони». Ви ж з концер­тами туди не їздите. Це ваша принципова позиція?

— Це моя громадянська пози­ція. Я, в першу чергу, громадян­ка України, а потім вже співачка. Тому, якщо вже на мене зверта­ють увагу як на публічну особу, хтось із молоді бере приклад, тут не можна бути «голубом миру», треба мати свою чесну і чітку позицію і виявляти її.

— Ваші перші пісні були ро­сійською, а останніми рока­ми лише україномовні. Це пов’язано з квотами?

— Пов'язано з моїм усвідом­леним бажанням писати укра­їнською. Коли я тільки приїхала до Києва, писала пісні на про­даж, але ніхто не хотів купува­ти, бо були українськими. Мені тяжко було перелаштуватися на російську в написанні текстів, але я почала продавати пісні… Та зараз дуже радію з того, що українська музика і українська мова відроджуються, і я нама­гатимусь брати у цьому найак­тивнішу участь постійно і тим самим відроджувати її в собі самій!

— Ваш чоловік Тарас Топо­ля також відома особистість. Не складно двом творчим лю­дям жити під одним дахом?

— Ми кохаємо одне одного! Любимо безмежно наших си­ночків, дуже щасливі разом! А те, що займаємося музикою вдвох, дозволяє більше розумі­ти одне одного і довіряти.

— Перед Тарасом у вас були стосунки з іншим чоловіком. Чим вас підкорив Тарас?

— Мабуть, у кожної жінки у підсвідомості, коли зустрічає чоловіка, який буде прекрас­ним татом її дітей і прекрасним коханцем, спрацьовує сигнал у голові і у серці. Я не знаю, як це ще можна пояснити. Відчула, що мені не можна його втрати­ти. Сказала, які маю почуття до нього. Іншими словами, зроби­ла перший крок.

— Як довго тривав «цукер­ково-букетний» період?

— У нас від самого початку було все серйозно. Цукерок і квітів нам не треба було.

— Ви ревнива?

— Це залежить від рівня гор­монів. У різні моменти рівень різний (сміється. — Г. Я.).

— Ви не лише артистка, а й мама двох хлопчиків. Як усе встигаєте? Чи користуєтеся послугами няні?

— Нам дуже допомагають наші з Тарасом батьки. Але коли Маркові виповнилося три міся­ці, ми зрозуміли, що просто не встигаємо нічого, потрібна до­помога няні. Що ми і зробили. Дякуємо Творцю за неї! Таких нянь ще пошукати треба.

— Яка ви господиня? Чи вмієте і любите готувати?

— Так, я люблю готувати, за­йматися домашніми справами, але на це завжди бракує часу і сил. Зараз весь вільний час ми намагаємося витратити на на­ших діток, дарувати їм свою лю­бов і турботу. Коли маю можли­вість щось вдома приготувати смачненьке, залучаю до цього своїх хлопчиків. Їм подобається серйозна доросла робота…