Усі мої полотна — як «маленькі діти»

Виставка молодої художниці Христини Кунанець, що зараз триває у Палаці мистецтв, присвячена філософській темі «Гроші». Це перша персональна виставка 25-річної художниці, на якій вона представила 19 робіт. Роботи Христини зачаровують, у кожній — глибокий зміст і різне тлумачення ставлення до грошей. Христині Кунанець подобається, коли в її картинах люди бачать щось індивідуальне, своє. Коли сприймають її полотна як мистецький твір, у якому хтось прочитає вірш, а хтось і ціле оповідання зможе побачити…

— Христино, чому виріши­ли зробити акцент на гро­шах?

— Бо це, на мою думку, най­актуальніша тема у наш час, — сказала журналістові «ВЗ» мо­лода художниця. — Гроші мають і позитивний бік, і негативний. У грошах хтось бачить щастя, а комусь вони приносять біду і вводять у гріх.

— Звідки брали сюжети для написання картин?

— Сюжети у картинах — не мої індивідуальні, а почуті, побаче­ні. Це історії, які я зневажаю, бо у більшості робіт показую нега­тивний бік життя, що пов’язаний з грошима.

— Ви випускниця Львівської художньої академії?

— Ні, за фахом я не художник. Цьогоріч закінчила університет «Львівська політехніка» за спеці­альністю «дизайн».

— А малюєте, мабуть, з ди­тинства?

— Так, усе дитинство малю­вала. Навіть брала участь у кон­курсах, не лише українсько­го масштабу, а й міжнародних. Маю багато нагород. Але це було не на зовсім серйозно­му рівні. Коли я готувалася до вступу, батьки порадили вибра­ти таку спеціальність, щоб мати надійне завтра. Щоб не забува­ти творчість і не образити бать­ків, вибрала фах дизайнера. А серйозно почала малювати два роки тому.

— Що вас до цього спону­кало?

— Був конкретний період у житті, коли було надто багато неконтрольованих емоцій. Осо­бистого плану. Треба було ку­дись скерувати ту енергію і емо­ції, тому й взялася за полотно і фарби. У мене навіть є така кар­тина «Контрольовані емоції». На грудях у дівчини ланцюжок і ключик, яким вона контролює серце і мозок. На очах у дівчи­ни — метелики, що означають, якщо людина контролюватиме емоції, все у житті буде гарно: літатимуть метелики і співати­муть пташки.

— Художника впізнають за «почерком» і темою. Чи і на­далі малюватимете картини, основною темою яких будуть гроші?

— Маю ще дуже багато ідей на тему, яку я вже розпочала. Тому продовжуватиму працю­вати у цьому ж напрямі. На­ступна моя виставка також на­зиватиметься «Гроші», але там уже буде українська валюта. Хочу себе спробувати і в інших мотивах.

— Може, пейзажі?

— У кожній моїй карти­ні присутній пейзаж, шмато­чок натюрморту. Тоді й картина сприймається по-іншому.

— Виставка — не лише свя­то, а й прибутковий момент. Чи хтось уже підходив до вас з проханням продати карти­ну?

— Не подумайте тільки, що хвалюся, але пропозицій при­дбати мої роботи мала вже ба­гато. Не раз виставляла свої картини в «Інстаграм», і того ж дня мені пропонували її про­дати. Однак я ще не наважила­ся жодного разу розлучитися з жодною з них. Усі мої полотна — як «маленькі діти». Хочу, щоб усі вони були біля мене. Я на­віть не можу їх оцінити. З іншо­го боку, якби я продала, то не могла би організувати вистав­ку. Люди би не мали можливос­ті побачити, як я малюю, що я можу. З часом, звісно, як буде попит, картини буду продавати.

— Які ваші улюблені кольо­ри?

— Малюю лише на полотні олійними фарбами. Віддаю пе­ревагу холодним кольорам.

— Як довго працюєте над однією картиною?

— Ідеї приходять спонтанно. Можу намалювати ескіз, а лише через рік її лише втілити у життя, тобто привести до того вигляду, який можу виставити на люди. Малюю лише при денному світ­лі. Працюю щодня.

— Часто замальовуєте го­тові картини, якщо щось не сподобається?

— Повністю не замальовувала ще жодного разу, але якісь кон­кретні сюжетні лінії доводиться переробляти.

Усі фото авторки