«Тільки заряджені рушниці і сухий порох — гарантії для України…»

— Чи може недільне застосування сили Росією бути пов’язане із закрі­пленням Україною курсу на НАТО, із на­данням Томосу, з поразками «Газпро­му», фіаско Росії на виборах директора Інтерполу?..

— Так, рівень незадоволення Україною у Росії зростає. У тому числі — через згада­ні вами події. У Москві часто скиглять, що в України багато перемог на дипломатично­му і судовому фронтах. І все ж я б розділяв ці речі. Своїми останніми діями у Керчен­ській протоці росіяни намагаються проде­монструвати, що є єдиними володарями Азовського моря і Керченської протоки. Дуже смішно, коли російські високопоса­довці опираються на угоду про Азовське море, підписану з Україною. Там сказано, що і Азовське море, і Керченська протока — це спільне море. Але користуватися ним росіяни хочуть одноосібно.

— Російські ЗМІ нагнітають істерію, що Порошенко вводить воєнний стан, аби поліпшити свій рейтинг, перенести президентські вибори. А чи не бояться у Кремлі ще більшої мобілізації україн­ського суспільства, поширення анти­російських настроїв?

— Російське керівництво сприймає Україну як «доконаний антиросійський проект», про це звучать публічні заяви. На­віть більшість російських аналітиків, які ма­ють хоч якусь клепку у голові, кажуть: неза­лежно від результатів виборів курс України на НАТО не зміниться. Бо це безальтер­нативний шлях для українців, для їх вижи­вання по сусідству з Росією. А от при оцін­ці «НП» у Керченській протоці ці експерти намагаються змістити акценти. Кажуть, про те, «який поганий цей Порошенко», а військова атака на українські кораблі, це, мовляв, другорядне. Хоча саме вона спри­чинила появу рішення РНБОУ про введен­ня воєнного стану.

— Чи є в Росії тверезі сили, які закли­кають Путіна не переходити «червону лінію» у відносинах з Україною?

— Розмірковувати такими категоріями для українців — найнебезпечніша річ. Нам треба усвідомлювати, що з точки зору по­літики для України немає «хороших росі­ян». Незалежно від їхніх політичних пере­конань, від того, наскільки вони люблять/не люблять Путіна, щодо анексії Криму по­зиція у росіян стала. Ті, хто вважає, що Ро­сія анексією українського півострова зро­била злочин проти людства, є, по суті, марґіналами у цій країні. Вони жодним чи­ном не можуть впливати на курс, який вті­лює Кремль. Якщо у 2014 році багато ро­сіян виходило на акції протесту і кричали: «Ні — війні з Україною!», то зараз на такі ак­ції можуть вийти одиниці на всю велику Ро­сію.

— Чи може тепер «окрилений пере­могою» Кремль зважитися на більш широку агресію проти Києва?

— Сподіваюся, на такий крок Москва не зважиться. Так, захопити на морі три укра­їнські кораблі для росіян було нескладно. У цих наших суден не було ракетного озбро­єння, вони призначені для патрулюван­ня морської акваторії та можуть зупинити хіба що рибальські судна. Вразити потуж­ні російські кораблі у наших нема можли­вості. Але якщо брати можливість опору на сухопутній частині — тут у нас набага­то кращі можливості. Всі розуміють, що втрати з боку росіян, якщо вони наважать­ся напасти на нас із суші, будуть величез­ними. Очевидно, Кремль продовжить три­мати «напівгарячу» фазу на Донбасі, але в наступ не піде. Образно кажучи, тільки за­ряджені рушниці і сухий порох можуть дати нам якісь гарантії, що росіяни більше нас не атакуватимуть. У дипломатичному сег­менті розраховувати на підтримку світу можна. Але практика показує: коли справа доходить до збройного спротиву, ми зали­шимося з нашим ворогом сам на сам…