«Щирі українці», які ллють воду на російський млин

У парламенті думають, як законодавчо заборонити діяльність агентів ворожого впливу

Дмитро Снегирьов

Одним із проявів гібридної війни проти України є деструктивні дії в інтересах інших держав (найперше — Росії) так званих агентів впливу. Серйозність цієї проблеми, особливо у зв’язку з наближенням двох доленосних виборчих кампаній, усвідомлює політичне керівництво країни. У недавньому посланні до Верховної Ради президент Петро Порошенко приділив увагу цьому явищу, зазначивши, що частина нашого інформаційного поля так само окупована, як і частина української території. «…П'ята колона піднімає голову, намагається зібрати докупи різні свої шеренги, користуючись перевагами демократії, активізується в інформаційному просторі, — заявив глава держави. — Деякі телеканали, газети, інтернет-видання стали неприхованими рупорами російської пропаганди. Наше завдання надзвичайно складне — дати їм відсіч, не порушуючи норм європейської демократії». Президент підтримав ініціативу патріотичних партій, які виступають за те, щоб ухвалити закон про реєстрацію агентів впливу держави-агресора РФ. Детальніше на цю тему спілкуємося з політичним і військовим експертом Дмитром Снегирьовим.

— Пане Дмитре, дехто побо­юється, що закон про іноземних агентів відкриє в Україні полюван­ня на відьом, розпочне репресії, наступ на свободу слова, згортан­ня демократичних свобод…

— Не поділяю таких думок. Нарі­кання безпідставні. А цей закон варто було приймати ще на початку гібрид­ної війни. Бо, за великим рахунком, інформаційний простір України — це чорна діра, де досить вільно почува­ються російські cпецслужби, які про­водять підступні інформаційні опера­ції. Прикладів можна навести чимало. Скажімо, свого часу саме через укра­їнські ЗМІ росіяни поширили «дезу» про можливу відставку помічника Пу­тіна Владислава Суркова з посади «куратора» окупованих територій Лу­ганської і Донецької областей. Це був відвертий фейк, який коментував на­віть спецпредставник США в Україні Курт Волкер. Хвиля дезін­формації щодо Суркова фактично нівелювала сам факт переговорів Волке­ра з його російським віза­ві. Це один із прикладів ін­формаційної війни.

Тим, хто чесно працює на Україну, на її благо, з появою закону про іно­земних агентів не треба боятися утисків. Цей за­кон — не наше ноу-хау. А загальноєвропейська, ба більше — світова практика. Аналогічний закон функ­ціонує у Сполучених Шта­тах, у Франції, Великій Британії, Ізраїлі. Це норма міжнародного права, коли держава захищає власний інформаційний простір.

У США згаданий за­кон було ухвалено ще у 1938 році, він мав на меті знизити інформаційну ак­тивність пронімецьких сил на теренах Штатів. Незважаючи на нові реалії, цей закон діє досі. У 1966 році до ньо­го було ухвалено поправки, які поси­лювали санкції за політичний лобізм в інтересах чужих держав. Прикла­дом застосування цього американ­ського закону стала реєстрація ро­сійської телекомпанії Russia Today як іноземного агента.

А у нас, до слова, у Верховній Раді, безкарно працюють політичні сили, зокрема «Опозиційний блок», які на­пряму чи опосередковано пов’язані з Російською Федерацією…

Закон про іноземних агентів функ­ціонує і в Росії. Ним визнають будь-яку юридичну чи фізичну особу, до­статньо лише довести факт їхнього фінансування із закордону. А в аме­риканському законі міститься норма про те, що спеціальні служби мають довести, що конкретна особа безпо­середньо підпорядковується чи то іноземному уряду, чи то іноземним спецслужбам.

В Україні основне навантаження у пошуку агентів чужого впливу мало би лягти на спеціальні служби. На жаль, цього не відбувається.

Ухвалення закону про іноземних агентів конче потрібне. Воно дозво­лить регламентувати, регулювати ін­формаційну політику України. Водно­час, щоб не було зойків про наступ на свободу слова, у спецслужб мають бути беззаперечні докази щодо про­типравного впливу іноземних держав чи іноземних спецслужб на діяльність тієї чи іншої української структури, за­собів масової інформації.

— Нині багато можна почути: агенти російського впливу Піхов­шек, Рабінович, Мураєв, Герман…

— Цей список можна продовжу­вати і персоналіями, і цілими парті­ями. Фінансування проросійських проектів відбува­ється і з допомо­гою створеного за указом Путіна «Фонду підтрим­ки публічної ди­пломатії ім. О. Горчакова». Одні­єю з його засад є створення по­зитивного іміджу Росії за кордо­ном, у тому числі — в Україні. Серед основних напря­мів роботи цьо­го фонду — фінан­сування ЗМІ, які створюватимуть цей позитив­ний імідж. У 2015 році, коли СБУ вдалося прикри­ти діяльність цієї структури в Україні, російські ЗМІ заявили, що закриття цього «гуманітарного фонду» спричи­нить блокування роботи опозиційної партії в Україні. Тобто «Опозиційного блоку». Це є прямим підтвердженням того, що однойменна фракція в укра­їнському парламенті — агент росій­ського впливу.

— Як пересічному громадянину розрізнити, де йдеться про здо­рову критику влади, а де — свідо­ме її очорнювання, відверта воро­жа пропаганда?

— Критика діяльності центральних органів влади, у тому числі прези­дента — цілком здорове явище, вона є проявом свободи слова. Водно­час агентами російського впливу слід вважати людей, які: а) створюють по­зитивний імідж країни-окупанта; б) отримують пряме фінансування і вка­зівки іноземних спецслужб. Тобто є провідниками інформаційної політи­ки ворожої до нас країни. Один з та­ких прикладів я вже наводив — ситуа­ція із Сурковим.

Ще один — здійнята інформаційна хвиля про те, що Україна має приста­ти на так званий мирний план на Дон­басі. Одна з умов цього плану: Київ повинен сісти за стіл прямих пере­мовин з керівництвом терористичних утворень «ДНР», «ЛНР». А це, влас­не, передбачено планом російських спецслужб — перевести війну на сході із поняття «зовнішнє вторгнення Ро­сійської Федерації» у «внутрішньоу­країнський конфлікт».

Чимало проросійських діячів в Україні, які доносять до українців ці шкідливі месиджі (частину цих діячів ви згадали), і мають стати об’єктом уваги наших спецслужб, щодо них має бути проведено певні опера­тивно-слідчі дії, відкрито криміналь­ні провадження. Подібні збіги в ан­тиукраїнській риториці неможливі! Ці люди, доносячи через ЗМІ у наше суспільство ворожі тези, формують у свідомості громадян хибну думку, фактично працюють на користь воро­жої до нас держави, є тими самими агентами російського впливу.

— Як виміряти шкоду для Украї­ни, завдану такими агентами?

— Її можна виміряти і у грошово-матеріальних втратах, і у політичних. Почнемо з останніх. Один з напря­мів роботи агентів впливу — дискре­дитація Збройних сил України. Та ж пані Герман називає українських вій­ськових «моральними каліками». Це і є факт компрометації нашої армії, створення у суспільстві негативного образу українського вояка. Цю шкоду важко виміряти грошима…

Інший приклад роботи згаданих агентів впливу — коли через ЗМІ псев­доексперти сповіщають «достовір­ну інформацію» про можливий наступ російських військ. Такі дезінформа­ційні вкиди провокують безпідстав­ну передислокацію нашого війська. Коли у Генштабі з його масивом до­стовірної інформації на ці провокації не реагують, агенти впливу почина­ють розганяти чергову хвилю «зра­ди». Якщо ж ЗСУ реагує на «сигнали суспільства» і починає певні перемі­щення важкої техніки, людських, ма­теріальних ресурсів — це несе за со­бою величезні матеріальні і фінансові втрати держави.

— Останнім часом на нашо­му телебаченні з’явилося багато контрпропагандистських спецп­роектів, у багатьох з них ви берете участь. Наскільки вони допомага­ють вивести на чисту воду аген­тів впливу? Що додатково могли б зробити у цій сфері державні ін­ституції, громадськість?

— Згадані вами проекти — власна іні­ціатива цих медіа. У нас, на жаль, не­має цілісної державної політики у цьо­му напрямі. Боротьбою з ворожими інформвпливами, а, відповідно, регу­люванням інформаційного середови­ща мало би зайнятися Міністерство інформаційної політики. До цієї спра­ви має бути залучено і Мін’юст. Їм тре­ба жорстко діяти під час ліцензування громадських організацій, друкованих і електронних ЗМІ проросійської орієн­тації. Якщо Служба безпеки чи Генпро­куратура подає документи, в яких до­ведено факти свідомо викривленого подання інформації, чи які містять від­верто проросійську позицію, такі ЗМІ мають бути заборонені, їх реєстрацію має бути скасовано. Як на мене, пи­танням інформаційної безпеки дер­жави має займатися профільне мініс­терство, а не приватні телеканали чи експертне середовище. Експертів у цій сфері, які розвінчують агентів ворожо­го впливу, а з іншого боку, створюють позитивне реноме Україні, має фінан­сувати держава. Це неправильно, що вони працюють на волонтерських за­садах.