«На першу пісню мене надихнуло перше кохання…»

Його пісні «Мамо, я закохався» і «Поцілую тебе» наспівує і дорослий, і малий. Молода, але яскрава зірка української естради, 27-річний львів’янин Роман Скорпіон, упевнено завойовує прихильність публіки. Співак відсвяткував п’ятиріччя своєї творчості.

— Пять років у шоу-бізнесі — не мало, але й не багато. Романе, як досягли такого успіху?

—  Просто роблю те, від чого отримую задоволення, а людям це подобається. З дитинства хотів бути артистом, завжди уявляв, як співатиму… Змалку знав: музика — справа мого життя. Ще маленьким сказав про це мамі, вона подивилась на мене і запитала: «А може, будеш кухарем?» Але я таки став музикантом.

— Що вдалося зробити за цей час?

Цей маленький ювілей дуже важливий для мене,

п ять років тому, 1 вересня, дав свій перший сольний концерт! Це було важко: багато артистів, велика конкуренція… Треба було робити щось таке, що вирізняло би з-поміж інших. 9 листопада минулого року ми з командою випустили перший студійний альбом — «Поцілую тебе». Він у YouTube має понад пів-мільйона переглядів. Маю вже п ять кліпів. Останній, на пісню «Серце», нещодавно відзняв у Лісабоні.

— Яку пісню написали першою?

— «Так сильно». На неї надихнуло моє перше почуття. Я так закохався, що здавалося, не можу жити без цієї дівчини. Пам’ятаю, на День закоханих подарував їй велику коробку цукерок, на якій була намальована троянда, і шкатулку з балериною (сміється. — Авт.). Написав текст ще тоді, а життя пісні дав набагато пізніше…

— А ця людина знає, що пісня присвячена їй?

— Думаю, ні. Знає про мою симпатію, увагу до неї, але навряд чи здогадується про свою причетність до пісні.

— Зараз ваше серце вільне?

— Так! Серце вільне, і я цього не приховую. Вся моя енергетика і любов йде у творчість.

— Утім, чи не всі ваші пісні — про кохання…

— Ну, 95% - так (сміється. — Авт.). Я ще той романтик.

— Кажете, могли стати кухарем. А любите готувати?

— Так! Дуже подобається готувати, але на це потрібен час, а у мене його обмаль. Напевно, як і для всіх чоловіків, ранкова яєчня навіть не обговорюється (сміється. — Авт.). Маю свою фірмову страву — картоплю в коньяку.

— Інколи вас порівнюють з Олегом Винником. Сприймаєте це як комплімент?

—  У нас різнітворчі шляхи, проте я Олега Винника поважаю як артиста. Його творчість природня, не вигадана і не штучна. Якщо нас порівнюють — напевно, я цього заслужив! Кожен із нас співає про кохання, а не про пляж, танці і тому подібне… Мабуть, тут слухачі і проводять паралель: ми обоє — романтичні натури.

— Може, схожість полягає ще в армії фанаток?

— Фан-клубами ми з Олегом Винником не мірялись, але мені точно ще є куди працювати (усміхається. — Авт.).

—  Зірковою хворобою хворіли?

— Думаю, було щось схоже, але, напевно, ще за часів училища (Роман навчався у Самбірському училищі культури. — Авт.). Зараз знаю ціну своїй популярності. Сам собі не позаздрив би…

— Працюєте у стилі поп-музики. Ніколи не замислювалися над розширенням жанрового діапазону?

— Наразі комфортно почуваюся саме у цьому стилі. Думаю, на майбутнє можна розглядати якісь невеличкі відступи в музиці, але навряд чи кардинальні. Подобається хіба що поп-рок, навіть деякі свої пісні, як-от «Печаль», відношу до цього жанру.

— Пісні Романа Скорпіона популярні на радіо. Що, крім квот на пісні українською, посприяло цьому?

— Упевнений, мої пісні близькі людям, бо в них звучить те, що відчуваємо щодня. Квоти дали багатьом українським артистам «зелене світло».

— Чи маєте у планах пісні іншими мовами?

— Мені дуже подобається італійська, хотілося б заспівати англійською. Ведемо переговори з представниками Польщі, які хочуть своєю рідною мовою почути пісню «Мамо, я закохався».

— А як щодо російської?

— Визнання мені принесла пісня українською, рідною мовою. З нею я в нашій країні добре реалізований як виконавець. Пісень російською не планую. Втім, нормально ставлюся до російськомовних артистів. Якщо хтось усе життя розмовляв російською і нею ж співає, це не свідчить про те, що не патріот України.

— Ви гастролювали у багатьох містах України. Які згадуєте з найбільшою теплотою?

—  Був приємно вражений, коли їздив до Харківської, Донецької областей… Люди співали мої пісні, щиро зустрічали! Виходиш на сцену — і вони вибухають емоціями. У такі моменти кажу собі: «Господи, дякую, що стою на цьому місці, займаюся улюбленою справою і відчуваю цю теплоту від людей». Змусити здебільшого російськомовне населення співати українською — неможливо. Ці люди самі цього хочуть, і це дуже тішить мене.

— Знаю, займаєтеся благодійністю (нещодавно за передані Романом кошти закінчили ремонт у Львівській дитячій онкологічній клініці. — Авт.). Як відчули потребу допомагати іншим?

— Бог дав мені професію, яка приносить задоволення і добре забезпечує. Якщо тобі дано — допоможи людям. Я дякую, що маю можливість займатися такою нелегкою справою, хоч і не люблю про це говорити. Це моє внутрішнє покликання, особисте бажання, яке приносить душевний спокій. Ми ніколи не знаємо, що чекає на нас завтра чи через рік.

Розмовляла Юлія ДУДА