• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Сказала синхронному плаванню „па-па“ й поїхала на змагання з фрідайвінгу. І встановила рекорд»

«Сказала синхронному плаванню „па-па“ й поїхала на змагання з фрідайвінгу. І встановила рекорд»

Чемпіонка Європи Катерина Садурська провела тоді під водою 5 хвилин і 42 секунди

Катерина Садурська

Чемпіонка Європи й триразова призерка чемпіонатів світу із синхронного плавання Катерина Садурська протягом року після завершення спортивної кар’єри випробувала чимало різних професій і діяльностей. Та вибір української «русалки» знову зупинився на басейні. Одягнувши на ноги ласти, Катерина дивує новими досягненнями й перемогами, тепер уже у фрідайвінгу (різновид підводного плавання).

— Триразовий чемпіон світу з фехтування Сергій Голубицький згадував: на ранок після того, як оголосив про завершення кар’єри, прокинувся щасливим. Бо ж не треба бігти у зал й тренуватися… А яким той ранок був для вас?

— Після Олімпіади я грішила запізненнями на тренування. Бодай на хвилинку-дві, але не вдавалося прийти вчасно. А у перший день «вільного» життя прокинулася о п’ятій ранку і… вийшла на пробіжку. Не знала, навіщо це роблю. Але відчуття свободи вивільнило стільки енергії, що не знайшла іншого способу її використати… Рішення про завершення кар’єри визрівало у мені довго. Та коли остаточно вирішала зав’язати зі спортом, з плечей наче тягар упав.

— Які найяскравіші враження залишили 17 років у синхронному плаванні?

— Із особливою теплотою згадую свою першу міжнародну нагороду. Це була дебютна за довгі роки медаль для усієї юніорської команди України. Вона додала усім нам упевненості. Насправді й до того у наших синхроністок був хороший рівень підготовленості, але чогось бракувало. Після тієї медалі наша команда пройшла два олімпійські цикли, з року в рік набираючи обертів. Олімпіади стали найяскравішим враженням для мене й для кожної з наших дівчат. А ще яскравий слід залишили по собі перші для України нагороди чемпіонату світу-2013 у Барселоні.

Уявіть собі величезний стадіон Барселони, посеред якого встановлено басейн. І вечірню церемонію нагородження, де темряву пронизують тисяча вогників… Це було казково! Нагадало мені церемонію вручення «Оскара».

— За останні півтора року ви випробували на смак спортивну журналістику та багато інших цікавих занять. Який з тих експериментів найбільше припав до душі?

— Так, трішечки побула журналістом. Цікаве заняття, але не відчула, що це саме те, що мені потрібно. Громадська діяльність (нею досі займаюся, адже я радник голови Харківської ОДА з питань спорту) подарувала багато цікавих знайомств і відчуття, що мій досвід корисний для розвитку спорту. З друзями-фрідайверами ми організували агенцію з підводних зйомок. До нас звертаються усі, хто потребує якісних фото та відео під водою. Також у педагогічному університеті викладаю для студентів плавання. А ще продовжую малювати. Озираючись на події минулого року, сама дивуюся: як тільки усе встигла? (Сміється).

— Ваші тренування, як і в попередні роки, проходять у басейні. Що нового відкрив для вас фрідайвінг?

— Це особливий вид спорту. Тут принцип «швидше, вище, сильніше» не працює аж ніяк. Навпаки. Аби якомога довше перебувати під водою і при цьому споживати якомога менше кисню, потрібно максимально розслабитися. Найголовніший споживач кисню — це мозок. Це означає, що у фрідайвінгу необхідно приборкати усі емоції і не допускати найменшого хвилювання, а ще правильно відчути момент, коли слід спливати нагору. Відчуття у ті хвилини, коли без повітря перебуваю на глибині, дозволяють мені краще розгледіти саму себе. Відкрити для себе ту «я», яку раніше не помічала.

Фрідайвінг для мене — найкращий психоаналітик (сміється). Він приніс мені спокій і упевненість.

Уперше познайомилася із фрідайвінгом шість років тому. Мій результат був нівроку. Та ще більше сподобалися внутрішні відчуття від процесу занурення. Після тієї спроби мене почали запрошувати на різні турніри й чемпіонати. Та на той час це було неможливо: моє життя належало синхронному плаванню.

Але сказала тоді собі: «У фрідайвінгу вік не має значення. Тож повернуся до нього, коли завершу спортивну кар’єру». Так усе й сталося. Щойно встигла сказати синхронному плаванню «До побачення», як поїхала на змагання з фрідайвінгу, де встановила національний рекорд.

— За яких обставин відбулося ваше знайомство з фрідайвінгом?

— Це сталося завдяки віце-чемпіону і рекордсмену світу Сашку Бубенчікову. Якось прочитала про нього статтю у журналі і подумала: «Який молодець!». Потім познайомилися, а згодом випала нагода самій спробувати зануритися. Першим моїм досвідом була «статика», коли ти максимально розслабляєшся і не рухаєшся. Мене підкорив незвичний стан спокою і відсутність внутрішнього монологу, тих суперечок із самим собою, яких сучасній людині не уникнути. У голові панувала повна тиша, і я могла наче збоку спостерігати усе те, що відбувається навколо. Це наче повне перезавантаження. Цю внутрішню тишу можна порівняти з медитацією у йозі, яка, до того ж, відбувається у воді. Що може бути краще?

Уже з тієї першої спроби встановила неофіційний рекорд України — 5 хвилин 42 секунди.

Чи страшно було без кисню? Ані на мить! Усі страхи кудись зникають. Ти сприймаєш ситуацію об’єктивно. І навіть якщо з’являється певний дискомфорт, ти розумієш, що в тебе достатньо кисню, аби продовжувати занурення. Але починати займатися фрідайвінгом самотужки — суцільне божевілля. Поруч повинен бути інструктор, який навчить, як поводитися у тих чи інших ситуаціях. Пояснить, що є небезпечним і що не варто ігнорувати. Під опікою досвідченого інструктора людина без досвіду, будь-якого рівня фізичної підготовленості, будь-якого віку і тілобудови може не лише спробувати, а й досягти успіхів. Щонайменше стати здоровішою, адже фрідайвінг — це чудове тренування серцево-судинної системи.

— Чимало представників водних видів спорту, які протягом років жили, по суті, у басейні, після завершення кар’єри намагаються взагалі оминати воду. Ви ж з одного басейну перескочили в інший…

— Страшенно люблю воду. І такі ж почуття у мене до плавання. Тож знову намагаюся суміщати приємне з дуже приємним. У дитинстві усе літо проводила на морі, у Миколаївській області. З того часу вода стала для мене звичним середовищем. До того ж життєвою необхідністю.

— Де, на вашу думку, у фрідайвінгу пролягає межа людських можливостей?

— Не раз спостерігала за людьми, в яких не було спортивного минулого, як у мене. За результатами, яких їм вдалося досягти. У такі моменти спадає на думку, що людський організм ще не досліджений остаточно, і не оцінений належно. Резерви у нас чималі. Та над цим потрібно добряче попрацювати, аби позбавитися усіх страхів, аби розширити зону комфорту. Людина — найзагадковіша істота. Без будь-яких додаткових пристроїв жінки можуть перебувати без повітря дев’ять хвилин, а чоловіки — одинадцять з половиною (світовий рекорд). Це наводить на думку, що наш організм знає про свої межі трішки більше, аніж ми можемо здогадуватися.

— Чи у цьому вашому новому захопленні присутній спортивний інтерес? Прагнете до таких рекордів?

— Спочатку фрідайвінг був для мене хобі, бажанням прийти після роботи до басейну і перезавантажитися. Та після рекорду втягнулася у конкурентну боротьбу: від мене вже очікували результату, я відчула, що можу більше, і прагнула досягти цього тут і негайно. Та у фрідайвінгу такий підхід не працює. Якщо переслідуватимеш результат, він утікатиме від тебе. Тож зрозуміла, що спортивні амбіції варто залишити у синхронному плаванні… А фрідайвінг має приносити задоволення.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Сказала синхронному плаванню „па-па“ й поїхала на змагання з фрідайвінгу. І встановила рекорд»