15

«Якщо є повне навантаження, яке випадає на долю актора, тоді не треба жодних дієт»

Молода актриса Слава Красовська — про фільм «Сторожова застава», нові ролі і особисте життя


Актриса театру і кіно Слава Красовська стала відкриттям для українського кіно. Після появи у фільмі «Сторожова застава» акторка почала брати участь у великих проектах, а нещодавно отримала головну жіночу роль у детективному серіалі каналу «2+2» «Опер за викликом». У новій стрічці Слава грає стриманого та серйозного психолога-криміналіста, який з легкістю розпізнає брехню, знає всі тонкощі розслідувань та не поступиться у складній роботі чоловікам.

Актриса розповідає про творчість, відпочинок і хобі, але тема особистого життя у неї — табу.

— Славо, після появи у фільмі «Сторожова застава» вас почали називати відкриттям в українському кінематографі. Яке це відчуття прокинутися вранці знаменитою?

— Насправді, після «Сторожової застави» нічого не змінилося. Мене не почали частіше впізнавати на вулиці, не стало більше пропозицій. Натомість після виходу на екрани мелодрами «Жіночий лікар» чи серіалу «Гречанка» на мене звалювалася величезна кількість листів від глядачів, прохань сфотографуватися чи дати автограф. І мене це трохи засмучує. Не тому, що я прагну безмежної слави, а тому, що люди більше дивляться серіали по телебаченню, ніж добротні фільми на великому екрані. Більше споживають телевізійний формат. Хочеться, щоб українські фільми мали більший резонанс. Щоправда, останнім часом побачила прогрес — мені здається, що фільм «Кіборги» Ахтема Сейтаблаєва став саме «народною подією» і привернув увагу дуже великої кількості людей, навіть тих, які не цікавляться кінематографом. Люди оцінили добротне українське кіно.

— В одному інтерв’ю ви сказали, що «Сторожова застава» не лише казковий сюжет, а й казковий період у вашому житті. Що мали на увазі?

— По-перше — людський фактор. Я працювала з фантастичною командою. Про високі професійні якості режисера Юрія Ковальова та оператора Юрія Короля і говорити не варто — це і так усі знають, але велику роль відіграє ще й ставлення. Люблю режисерів, які цінують актора, коли для них актор не просто інструмент для втілення своїх бачень і побажань, а коли до актора ставляться як до творця і митця. Ось таким і є Ковальов. Та й сама атмосфера казки сприяла гарному настрою і позитивним емоціям. Коли приходиш на знімальний майданчик, де казкові декорації і тебе одягають у казковий костюм, одразу відчуваєш, що здійснюється дитяча мрія будь-якої дівчинки — потрапити у справжню казку. Тому цей період був для мене справді казковим.

— В Україні як гриби після дощу почали з’являтися на великому екрані і на телебаченні нові фільми та серіали українського виробництва. На вашу думку, наш кінематограф заявив уже світові, що може робити конкурентну продукцію, чи лише робить перші спроби?

— В Україні з’являються дуже якісні картини. І цим можна пишатися. З іншого боку, сперечатися з Голлівудом нам ще зарано. Але добре, що ми почали перші кроки впевнено і цілеспрямовано на гарний результат. Якщо пригадати, яке кіно у нас було п’ять чи десять років тому, то можна переконливо сказати, що ми серйозно виросли.

— Один із найновіших проектів, у якому знімаєтеся, серіал «Опер за викликом», що йде на каналі «2+2», де ви зіграли роль психолога-криміналіста Ліди. Яка вона, ваша Ліда?

— У сценарії Ліда прописана як така собі Снігова королева — холодна, беземоційна жінка. У неї є своя психологічна проблема, над якою вона працює усе своє життя. Тому вона й обрала професію психолога. Ліді важко спілкуватися з людьми, будувати стосунки.

— Ви хоч у чомусь схожі на неї?

— Лише зовнішньо.

— Які курйози були на знімальному майданчику «Опера за викликом»?

— Це був епізод з курдською мовою. Мій перший знімальний день у проекті почався з тексту курдською мовою. Я всю ніч напередодні зйомок намагалася його вивчити, але не змогла. Режиссер картини Тарас Ткаченко заспокоїв нас з Пашею, пояснив, що наш розгублений стан можна використовувати як застосування для сцени, бо наші герої також в цей момент знервовані і розгублені.

Дуже шкода було Пашу, коли йому довелося голяка прогулюватися надворі в середині жовтня. А на мою долю випало дефіле в купальнику також у доволі прохолодному приміщенні, але така вона — акторська професія…

— У серіалі — чоловічий склад. Як почуваєтеся серед донжуанів? Роблять компліменти, дарують квіти, залицяються?

— До компліментів я уже звикла. І не лише у цьому проекті. Але знаків особливої уваги не відчуваю. Бо усі ми на роботі. Звісно, усі колеги-чоловіки піклувалися про мене і чемно поводилися. Для мене особливим відкриттям став Саша Пожарський, виконавець ролі Романа. Ми з ним стали друзями на майданчику. Знала, що він хороший актор, але що він прекрасна людина, зрозуміла тільки на майданчику «Опера». Ну, а про режисера Тараса Ткаченка я можу сказати тільки найкращі слова. Окрім таланту, цей чоловік має почуття такту, гумору, людяності… До всіх акторів ставиться як до антикварних речей.

— Попри молодий вік, ви не лише актриса, а й викладач акторської майстерності у Школі мистецтв. Як все встигаєте?

— Не приховую, що це складно. Особливо, коли одночасно багато знімальних днів. Тому зараз викладаю в парі з другим викладачем — моєю доброю подругою, режисером Натою Бударіною. Діти їй також довіряють. У моєму колективі 12 юних акторів, які вже мають у репертуарі кілька повноцінних вистав, беруть участь у театральних фестивалях, кастингах, і роблять перші кроки у кінематографі.

Крім них, маю ще молодшу групу, актори якої готуються поповнити наш колектив, а також опікуюся дитячим акторським агентством при нашій студії.

— Можете у дитині розпізнати талант? Чи його треба довго шліфувати?

— Розвивати, звичайно, можна будь-які здібності, але досвідчений викладач, актор чи режисер одразу побачить у дитині справжній талант.

— Доводилося казати батькам, що їхня дитина ніколи не стане актором?

— У мене зараз нема новачків, бо працюю з тими дітьми, яких знаю давно. Але раніше, коли бачила, що дитині акторство не надто цікаве, або у неї явні здібності до чогось іншого, — завжди відверто казала про це батькам.

— Ви з дитинства мріяли стати актрисою?

— З тринадцятирічного віку займалася на театральному відділенні Київської дитячої школи мистецтв. Саме там викладачі пробудили в мені любов до акторства і виникла мрія вступити до театрального університету.

— Батьки не заперечували, що донька обирає професію, яка не завжди дає змогу заробити на хліб?

— Батьки мене завжди підтримували. Кожен мій вибір був моїм, без нав’язування. Тому після школи я спочатку вступила у політехнічний інститут за спеціальністю журналіст-редактор. Провчилася рік, зрозуміла, що це — не моє. Хотіла бути актрисою. І вступила в університет кіно і телебачення імені Карпенка-Карого на державну форму навчання.

— Актрисі треба постійно бути у формі, тримати себе у руках, багато у чому відмовляти. Ви дотримуєтеся дієти також?

— Коли маю вільний час, займаюся танцями, відвідую спортзал. Але якщо є повне навантаження, яке випадає на долю актора, тоді не треба жодних дієт. Тренуватися не потрібно, бо стільки енергії спалюється за день, що дієта буде зайвою.

— Батьки назвали вас Славою. На чию честь вам дали таке ім’я?

— Слава — древня богиня перемоги, войовнича птаха, від імені якої походить назва «слов'яни».

— Якщо випадає вільна хвилина від репетицій та вистав у театрі і зйомок, де любите відпочивати?

— Залежно від настрою люблю різний відпочинок. Люблю, як овоч на грилі, посмажитися під сонцем, іноді люблю активний відпочинок. Відпочиваю, коли гуляю Києвом, маю тут улюблені місця.

— Хобі маєте?

— Звісно. Люблю танцювати, свого часу вчилася грати на етнічних барабанах. Якби мала більше вільного часу, обов’язково би продовжила заняття. Люблю плести і валяти.

— Готувати любите?

— Коли є натхнення, час і настрій, можу зробити шедевр. Але не можу сказати, що отримую від цього кайф.

— Хто на вас чекає вдома?

— Я би не хотіла про це розповідати. Не хочу вихвалятися. У мене свій Бред Пітт (сміється. — Г. Я.). Чоловік мого серця також актор.

29