«Дівчина попросила сфотографуватися. Дістала телефон і показала... своє оголене фото»

Сергій Мартинюк більш відомий серед своїх шанувальників як Колос.  2009 року став ініціатором створення музичного гурту «Фіолет». З того часу склад колективу неодноразово змінювався. «Фіолет» ділив сцену з гуртами «Бумбокс», «Димна Суміш», «Мотор’ролла» і взяв участь не в одному десятку музичних фестивалів, серед яких «Файне місто», Zaxidfest, «Бандерштат», Respublica, Woodstock Ukraine. Гурт записав три повноцінні студійні альбоми. Найбільш відомий піснями «Романтика», «Долоні» і True Love. Про творчий шлях свого гурту лідер «Фіолету» розповів журналісту «ВЗ».

-  Сергію, ви — вокаліст групи «Фіолет» уже вісім років. Як усе починалося?

- «Фіолет» виник спонтанно. У 2009 році наш гурт ставив за мету грати тільки для себе, у своїх тусовках. А потім нас почали запрошувати на концерти. Так і почалося стандартне життя групи: записи альбомів, зйомки кліпів, фестивалі, тури… З того часу багато змінилося, насамперед у внутрішньому усвідомленні самого себе.  Тривалий час заняття музикою сприймалося як гра: був просто спів у вільний час. Зараз я розумію, що це, як писав Григорій Сковорода, «сродна праця», з якою можу бути повноцінно щасливим, адже знайшов у житті щось своє. Може, це звучатиме дещо меркантильно, але те, що я заробляю музикою на життя, свідчить про те, що «Фіолет» перейшов на професійний рівень.

- Коли взагалі з’явилося розуміння того, що хочете пов’язати своє життя зі сценою?

- Тоді «Фіолет» діяв уже кілька років. На концерті в одному з клубів Києва був  красномовний момент. Прийшла рекордна на той час кількість людей. Пам’ятаю, наш екс-басист Андрій Олексюк виглянув з-за ширми у зал, побачив народ і сказав: «Це воно!». Відтоді ця фраза стала у нас крилатою. З’явилося відчуття того, що робимо все правильно.

- Окрім того, що ви вокаліст, самостійно пишете тексти пісень. Їх створення — це виключно робота чи справа, яка потребує натхнення?

- Є поети-ремісники, які ставлять собі за мету написати певну кількість пісень. Я не з ремісників. Хоча у мене нема такого поняття, як натхнення, зате є вільний час. Тоді, коли мені ніщо не заважає,  можу переливати у рядки все пережите. Багато часу проводжу у дорозі, зустрічаю чимало нових облич, і це потім «плавиться» у творчість.

- «Фіолет» популярний серед молоді, особливо серед дівчат. Напевно, вам доводилося мати справу з шаленими фанатками?

- О, різне було! Наприклад, нещодавно у Львові дівчина попросила сфотографуватися. Дістала телефон і… замість того, щоб увімкнути камеру, показала своє оголене фото. Також, пригадую, коли жив у Луцьку, у дворі розмальовували стіни, на день народження надували кульки і забивали ними сходову клітку в під’їзді. Але я вдячний: для музиканта такі речі дуже важливі. Як мінімум, це свідчить про те, що працюю не намарно. Бо для мене музика — це передусім засіб спілкування зі світом і людьми.

- Які у вас стосунки з іншими учасниками гурту — дружні чи суто робочі?

- Перед знайомством із новим складом гурту постановив собі, що матиму з цими людьми стосунки тільки робочого характеру. Але люди дуже хороші, і так чи інакше проводжу з ними якусь частину свого дозвілля. Робота нас ріднить. Що стосується екс-учасників «Фіолету», то з частиною групи підтримую зв’язок.

- Останнім часом у вас дуже щільний графік концертів. Вистачає часу на особисте життя?

- Роботи справді багато. Вперше за всі роки таке літо, що не було тижня без концертів. Тож сім’ї приділяю менше часу. Але тоді більше ціную моменти, коли приїжджаю додому, лягаю у ліжко до дружини і відчуваю тил за спиною… Бо куди б я не їхав, є місце, де мене завжди чекають.

- Дружина відвідує ваші концерти? Як  ставиться до вашої діяльності?

- Вона є частиною менеджменту гурту, іноді на концертах працює нашим фотографом. Дружина — моя муза, натхнення, підтримка і розрада. Я одружився  зі своїм найкращим другом! Це та людина, до якої  приходжу з усіма своїми труднощами і з якою можу відверто про все поговорити. Якби її не було, не знаю, як би зараз мені все вдавалося.

- Окрім лідерства у «Фіолеті», ви є арт-директором фестивалю «Бандерштат». Важко поєднувати дві роботи?

- Це одна сфера, у якій комфортно почуваюся. Музика — це моє. Я вже точно не займатимуся будівництвом, інформаційними технологіями, землевпорядкуванням… А музикою буду! Хоча часом питають: «Чувак, коли ти знайдеш нормальну роботу?». Я втомився пояснювати людям, що це теж робота — дуже часто складна і непередбачувана.

- З постійними гастролями вам доводиться багато подорожувати. Який куточок України чи світу найбільше сподобався?

- Ну, світом я мандрував мало. Думаю, усе ще попереду. А Україна… Я взагалі шокований, наскільки вона багатогранна культурно, географічно, кліматично… Навіть якщо  потрапляю у звичайний районний центр, завжди знаходжу годинку, аби погуляти містом. Люблю Карпати і південь України. Та найкраще місце для мене — Київ. Тут я живу вже два роки. Це прекрасне місто для тих, хто хоче активно жити, рухатися, працювати. І, звісно, не перестаю любити своє рідне Дубно. Тут я можу показати, де вперше поцілувався, де вперше побився… Це місто особистих спогадів.