«Бджоли гинуть від хімії, якою обробляють поля»

Бджолярі б’ють на сполох: за їхніми словами, цей рік — надзвичайно важкий для бджільництва. 40-50% відсотків бджолосімей впало. Ця працьовита комаха гине від хімії, якою обробляють поля.  Про проблеми, якими живуть пасічники, розмовляємо з головою громадської організації Братство пасічників Львівщини «Рій» Миколою Грибком (на фото).

- Яким є цьогорічний «врожай» пасічників?

- Була незвикло холодна і дощова весна. Літо теж почалося незвикло. У травні були морози. Крушина, акація, липа змерзли, і ми не отримали жодного кілограму меду. Нарощували сім’ї, а розвитку господарств не дістали. Трохи компенсували ті, хто мають пасіки біля соняшнику, якого багато висіяли. Хоча з соняшника мед більше технологічний. Компенсували вкладення у тих місцях, де було висіяно багато гречки.

Жодної підтримки з бюджету бджолярі не мають. Тільки завдяки тому, що маємо велике серце до тих бджіл, трохи втримали і відновили свої пасіки.  

Наша влада повинна організовувати разом із нами  День пасічника, як це роблять у Європі.  А не День меду, як це роблять у нас. Це колгоспна традиція, яка повинна бути відкинута раз і назавжди. Маємо шанувати людину, як це робить Європа. Зараз наша делегація їде у польський  Балтув, на велике свято свєнтокшицьких пасічників. На жаль, нас там більше шанують, ніж тут.

Прагнемо того, щоб у нас умови пасічникування були близько до умов у сусідніх із нами європейських країнах, адже Україна взяла курс на Європу. Але на порядку денному — придбання землі і володіння прибутками з неї. Нікого не цікавлять ані селяни, ані пасічники, цікавлять виключно прибутки. Вийдіть у поля — сотні тисячі гектарів соняшника, ріпаку... Коли їх обробляють хімією, наші пасіки падають.

- Як організовано життя пасічника?

- Як підете Львовом, то побачите, що пасічники виставляють свою продукцію скрізь по тротуарах. Так роблять не тільки пасічники, а й селяни, бо хочуть продати вирощене. У Європі доступність цін на продукти села забезпечується солідарністю держави з селянами — через дотації для них з бюджету. Тоді праця на селі  окупна. Це стосується і пасічництва. У нас доступність продуктів вирішується за рахунок селян. Унаслідок того впали села, закривають школи, лікарні...

Якщо селянин, а в тому числі і пасічник, виростив продукцію, то обов’язок влади — допустити їх до ринку Львова. Це мільйонне  місто, куди приїжджає багато туристів. Це була би форма підтримки пасічництва. Ми тяжко працюємо. У 30-40 — градусну спеку ми біля бджіл.

На жаль, уже впродовж десяти років хтось віддав ринок Львова торговій марці «Козацький мед», яка  ціну за свій мед обнижує до 80 грн за кілограм. Це соняшниковий мед. А купіть у нього липовий чи акацієвий за такою ціною?.. Колись Ісус Христос із храму виганяв торговців, а відкривав дорогу для вірних і працьовитих людей. А ми Львів відкрили для торговців, а для своїх годувальників нації місця нема. Ми далі терпіти того не будемо: вийдемо на демонстрацію пасічників і пройдемося до міської чи обласної управ! Тоді звернуть на нас увагу. Так поляки робили. Шість чи сім тисяч поляків прийшло до міністерства рільництва, доки там не звернули увагу, що вони є. Пасічництво пов’язане не тільки з медом. Це складова частина сільського господарства, яка збільшує врожайність, прибуток усіх громадян — городництва, садівництва. Це також і національна традиція. Ті діти, які ростуть біля вуликів, здоровіші від тих дітей, які не ростуть біля них. Ми повинні дбати про здоров’я нації. Біля меду отримуємо різні продукти, які корисні для здоров’я — це не хімія, це апітерапія.

-  Ви  торкалися теми міжнародних контактів...

- Сьомий рік ми працюємо за проектом міжнародного співробітництва. Ще  2007-го заклали добрі відносини зі Свєнтокшицьким воєводством на Загальнопольських днях пасічника. Цьогоріч до нас приїжджала делегація у складі 55 осіб із польського Любачева.  Під час візиту нашої делегації до них  підписали угоду про співробітництво. Нещодавно підписали тристоронню угоду — про співпрацю українських, польських та білоруських пасічників.  

- Отож, яка найголовніша проблема наших пасічників?

- Ми повинні гордитися своїми виробниками. Бо можемо втратити їх, як втратили заводи. Немає чого викидати нас на периферію, перекидати то у Буськ, то в Перемишляни, де пасічники провели свята меду напередодні Дня пасічника. Наше місто — Львів. Але ми  не є у ньому господарями. Тоді мед завозитимуть нам не тільки зі сходу України - привозитимуть навіть із Китаю, бо там,  мовляв, дешевше...

У пасічників у районах Львівщини проблема: навіть якщо  виробили мед,  немає де його   продати. Економічний стан людей на селі важкий. Люди упосліджені. Навіть якщо і купують мед, то вже коли людина хвора... Якщо  галицькі пасічники привозять мед до Львова, то можна глянути, де  продають — біля Привокзального ринку, біля церкви Ольги та Єлизавети...