«Занурююсь на дно моря і… малюю підводні пейзажі»

Останнє інтерв’ю унікального українського художника Олександра Бєлозора, ім’я якого внесено до Книги рекордів України та Книги рекордів Гіннесса.


Олександр Бєлозор — перший художник в Україні (другий у світі після француза українського походження, кінооператора з команди Жака-Іва Кусто Андре Лабана), який почав писати картини у морських глибинах. У 2009-му, на 12-метровій глибині Чорного моря, на полотні 70 х 100 см намалював затонулу баржу. А в грудні 2010-го, на 26-метровій глибині Червоного моря, на полотні 80 х 100 см — затонулий військовий корабель.

Одна з картин Олександра Бєлозора

За 13 років художник 250 разів занурювався на дно Чорного, Червоного, Адріатичного, Карибського, Південно-Китайського морів, Сінгапурської протоки (з’єднує Південно-Китайське море та Малаккську протоку). Намалював 126 підводних картин з натури. Його роботи — в музеях та приватних колекціях різних країн світу — на Карибських островах, в Ізраїлі, Сінгапурі, Японії, Росії, Англії, Франції, Німеччині. Лише у Європі — 50 його картин. Кілька днів тому кореспондент «ВЗ» спілкувалася з художником...

- Морські глибини — дивовижний живий світ з примхливими підводними ландшафтами, довгими гірськими хребтами, глибокими жолобами, неозорими рівнинами, — розповідає пан Олександр. — Косяки різнобарвних рибок гасають серед морських водоростей та коралів фантастичних форм і кольорів. Найбільші коралові рифи — на дні Червоного моря (назвою завдячує фітопланктону червоного забарвлення, що плаває на поверхні води). У ньому най­мальовничіше дно серед морів, в яких я працював як митець. Карибське — найчистіше, тут — понад 70 видів коралів, летючі риби, кілька видів морських черепах. Найбільш збіднене на рослинність — Адріатичне, а найбрудніше — Чорне. Знали б ви, як багато на морському дні затонулих кораблів! У Червоному морі кілометра за півтора від узбережжя я намалював єгипетський військовий корабель, який понад 30 років тому розбомбили ізраїльські льотчики. На судні досі зберігаються снаряди, навіть взуття. На дні цього ж моря з 1940 року лежить розколений посередині англійський корабель завдовжки, мабуть, метрів зі сто, який перевозив у Єгипет військову допомогу. На ньому дотепер з одного боку шеренга танків, з іншого — мотоциклів. Завдяки цій картині я потрапив до Книги рекордів Гіннесса.

На морське дно Олександр Бєлозор занурюється у спорядженні для дайвінгу з аквалангом, полотном, що заґрунтоване спеціальним водовідштовхувальним розчином, також палітрою, олійними фарбами, мастихіном (вузенькою лопаточкою, якою розмішує і накладає фарби). Каже: малює фарбами найнижчої якості, бо в солоній воді не окислюються. Картини пише близько години або більше.

- Які небезпеки можуть чатувати на дні морському?

- Бувало, пливу — а назустріч зграя хижих риб — мурен. Схожі на потвор із розкритими зубастими щелепами. Та якщо їх не чіпати, то лише оскалюються. Часто малюю вночі. Спостерігаю, як сплять рибки. Знаходять “нірку” і перекидаються на бік. Підпливаєш близько — їхні очі на світло не реагують.

Окрім риб-хижаків, у морі чимало інших небезпек. Насамперед — підводні течії. Іноді прив’язується до буйка і викидає його на поверхню, але і буйок хвилі відносять у відкрите море. Що глибше занурюється — то сильніший тиск води. Враження, що вуха і голову стискає. Спочатку опускається в море на п’ять-сім метрів — зупиняється, знову на кілька метрів — знову зупиняється, аби тиск в організмі звик до підводного тиску. Різко підніматися на поверхню чи спускатися на дно — ризикувати власним життям. Втім, підводне мистецтво — це постійний ризик.

Художник каже: випливав, бувало, з написаною картиною на поверхню, а півтораметрові хвилі шалено несли його у відкрите море. Важко боротися з хвилями, якщо у руках — величезна картина.

- Невже вас ніхто не підстраховує?

- Іноді запрошую дайверів, іноді їжджу з фотографом, та найчастіше — наодинці. Щоб не загубитися у морському царстві і знати, куди пливти, беру з собою спеціальний підводний компас.

Вперше художник спустився на морське дно у 2004 році. У документальному фільмі «Портрет, написаний водою» (про відомого каскадера-підводника Володимира Карпичева) пана Олександра запросили зіграти роль художника, який у морських глибинах малює портрет. Як це зробити, поняття не мали ні художник, ні сценарист. У дайвінговому центрі я пройшов інструктаж. Але одна річ — зануритися на дно невеликого басейну, інша — безмежного відкритого моря. Знімали фільм у вересні неподалік міста Сімеїза (Південний берег Криму). Море штормило, і це заважало роботі. У важкому спорядженні разом зі знімальною групою занурився на восьмиметрову глибину. Зізнається: серце аж заходилося. За три години підводних зйомок на дні Чорного моря написав дві картини.

За них у 2009-му на Міжнародному фестивалі підводного образотворчого мистецтва за кращу художню роботу Андре Лабан вручив Бєлозору Гран-прі «Срібна акула», а «Портрет...» став призером міжнародного фестивалю документальних фільмів у Франції. Олександр Бєлозор з тих митців, яких за кордоном цінують більше, аніж у власній державі. Українського художника запрошують з виставками, на майстер-класи.  У світі підводне мистецтво цікавить і владу, і суспільство Адже картини «з морського дна» — безцінні шедеври.

- Україні, на жаль, до образотворчого мистецтва байдуже, — підсумовує митець. — Час прагматиків: політика і гроші... Яких художників спонсорують, ті чогось досягають, решта малюють не для власного задоволення, а щоб вижити.

Півроку тому в одному з районів Києва мій співрозмовник відкрив виставку підводних картин. Жоден представник влади нею не поцікавився. Виставляв свої роботи в іншому виставковому залі столиці — самотужки довелося афішу друкувати, виставку рекламувати. Йому не раз пропонували залишитися за кордоном. Відмовився. Наостанку каже, що мріє дочекатися часів, коли талановитих людей у власній державі шануватимуть, створять належні умови для творчості, а мистецькі шедеври оцінять.

P.S. Коли верстався номер, стало відомо, що у віці 54 років Олександр Бєлозор помер. Лікарі поставили діагноз — гіперглікемія. Під час розмови з журналістом «ВЗ» не зізнався, що важко хворий. Тож це — останнє інтерв’ю в житті художника-дайвера, занесеного до Книги рекордів Гіннесса.