Кіра Мазур: «Під пісню NARODNA у метро танцювали люди, а один хлопчик дав мені 5 гривень»

Усе, чого досягла ця проста українська дівчина з Вінниччини, — її особиста заслуга. Кіра Мазур з дитинства писала пісні, а співати почала раніше, ніж говорити. Вона прокладала собі шлях на музичний Олімп сходинка за сходинкою, беручи участь у різноманітних шоу. І лише після знайомства з французьким продюсером Керредіном Солтані про Кіру Мазур заговорили як про українську Леді Ґаґу. Її пісні називають “неформатом”, але вона — безмежно талановита і одна з найепатажніших виконавиць сучасного покоління. Її “Карі очі” принесли співачці популярність не лише в Україні, а й у Франції. Напередодні концерту, який Кіра Мазур вперше дасть у Львові 20 квітня, співачка розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ” про творчість, дружбу з французьким продюсером, “Євробачення” і “гастролі” у Київському метрополітені…

- Про вас кажуть — епатажна. Чим здивуєте публіку на концерті у Львові 20 квітня?

- Цей концерт буде схожим на мантру. Усіх введемо у транс (сміється. - Г. Я.). Але не хвилюйтеся, нічого страшного не трапиться. Енергетика, що витає на моїх концертах, справді нагадує гіпноз. Прозвучать пісні з українського і французького альбомів, серед яких «Ти милий», NARODNA, «Мамба»... «Карі очі» заспіваю французькою. Переклад до цієї композиції для мене спеціально зробив продюсер співачки ZAZ Керредін Солтані. Окрім того, заспіваю кілька прем’єр. На моєму концерті нема балету і підтанцьовки. Є лише я і музиканти. Зате будуть розіграші, музичні подарунки…

- Минулого року після виходу кліпу на авторську пісню “Карі очі” про вас заговорили як про талановиту і перспективну українську співачку. Попри те, що називаєтеся українською співачкаю, вашим продюсером є француз, який допомагає записувати пісні. Чому так?

- Керредін Солтані сам захотів мені допомогти. Насамперед він допомагає мені своїм ім’ям. Можна сказати, що у мені є дві мене: українська — це те, що я роблю сама, моя авторська музика, і є французька KiRA, для якої пише Керредін. Вона дуже схожа на те, що робить у музиці співачка ZAZ. Це два різні стилі, країни і дві різні історії.

- А як ви з ним познайомилися?

- У соцмережах. Я сама написала Керредіну. Для чого я це зробила? Бо з нашими складніше домовитися. Моя історія — свідчення цього. Керредін відгукнувся на мою пісню “Карі очі”. Саме після неї він захотів для мене щось зробити своє. Звісно, все не було так швидко. Від моменту, коли я йому написала і він написав для мене пісню, минуло півроку. Але я не здавалася, наполегливо писала. Керредін відповідав: “Май терпіння”. Лише через півроку я приїхала до нього у Париж, ми підписали контракт, записали пісню і зняли кліп. А потім Керредін переклав французькою “Карі очі”. Це він першим після перегляду кліпу на цю пісню назвав мене Леді Ґаґою, після чого мене так почали називати в Україні.

- Тепер свої пісні записуєте у Парижі?

- Французькі там. Але переклад пісні “Карі очі” ми записали на студії у Львові. Керредін прилетів рік тому на Alfa Jazz Fest, і ми тоді записали цю пісню.

- Як сприймає вас французька публіка?

- Дуже добре. Кажуть, їм подобається мій акцент. Для них це екзотика. Загалом, французи — вдячна публіка. Вони — як справжні європейці, платять за музику, яка є для них вартісною. Хоча можуть скачати пісню і слухати, але вони надають великого значення живій музиці. Жодного разу не побачила поганих коментарів. Якщо їм щось не подобається, вони просто не слухають. Натомість у нас пишуть різне…

- Попри те, що вас називають другою Леді Ґаґою, водночас кажуть, що ви - “неформат”. Чому ви “неформат”?

- Мене називають не другою Леді ҐаҐою, а українською Леді Ґаґою. Формат-неформат... Це такі умовності. Знаєте, як з’являються формати? Є ефірний час, у якому має бути ролик відповідного часу. А якщо він трошки коротший чи, навпаки, довший, його не хочуть ставити. Бо він — неформат! Бо треба перетягнути повзунок і зробити довшим. Формат — це шаблон лінивства. Формати завжди змінювалися і тримаються завдяки тому, що їх створюють телеканали і радіостанції. Те, що вони дають, — те й слухають люди. Хтось мусить перервати цей ланцюг.

- Зараз модно брати участь у різноманітних кастингах, щоб виступити у шоу (для прикладу, Х-фактор, “Голос країни”). Чи брали ви участь у таких відбіркових турнірах?

- Колись давно, як тільки я перебралася до Києва, у моєму житті було багато конкурсів. Я співала у “Караоке на Майдані”, брала участь в “Х-факторі”. Але тоді я була зовсім іншою: по-іншому виглядала, співала інші пісні. Зараз не беру участі у таких проектах. Звісно, хотіла би виступити як гість на “Голосі країни”. Або в будь-якому іншому шоу, але тільки як гість. Не хочу, щоб мене оцінювали і виставляли оцінки. У мене вже є своя аудиторія, і мене не потрібно ні з ким порівнювати.

- Через кілька тижнів відбудеться пісенний конкурс “Євробачення”. Чи не хотіли спробувати свої сили у Націо­нальному відборі?

- Цього року про це навіть не думала. Не мала ані пісні, ані підготовки, ані бажання. Хоча, коли подивилася відбір, подумала, що можна було й піти. Наступного року, мабуть, спробую свої сили.

- Російській співачці СБУ відмовила у в’їзді в Україну через порушення українського законодавства. Дехто з відомих українців закликав зробити виняток для Юлії Самойлової і дозволити їй виступити у Києві. Яка ваша позиція?

- Тут річ навіть не у наших розбірках з Росією, а у самому конкурсі. “Євробачення” мені не імпонує тим, що це, насамперед, політичний конкурс, який завжди таким був. Хоча такі речі не повинні торкатися цього заходу. Стосовно Юлі, не можу зрозуміти, як вона взагалі пройшла цей відбір?! Якщо лише через візок, щоб натиснути на жалість, тоді я не розумію такої позиції. На “Євробаченні” багато разів виступали інваліди, і до таких людей ставлення таке ж жорстке, як і до всіх решта. Європейська аудиторія все розуміє, тому там цей фактор не сприймається. Але якщо Росія розраховує, що це спрацює, то не впевнена, що цей фактор викличе жалість там. Юля не дуже сильний виконавець. Сприймаю її, насамперед, як музикант музиканта, і можу сказати, що Росії навряд чи вдасться завоювати одне з передових місць.

- Як би ви самі охарактеризували свій стиль музики?

- Український новий фолк, новий напрям у музиці, можливо, поп-фолк. Дехто пише, що це неформат, андеґраунд. Мені здається, що чогось такого в Україні досі ще не було.

- Коли ви вперше заспівали?

- О... Співати я почала раніше, ніж говорити. У музичну школу офіційно пішла у п’ятирічному віці, хоча насправді співала відтоді, відколи себе пам’ятаю.

- Оскільки батьки — музиканти, то у вас не було іншої мрії у дитинстві, як стати співачкою?

- Я бачила себе тільки на сцені, мріяла лише про кар’єру співачки. Хоча батьки хотіли, щоб я стала юристом. Але у них нічого не вийшло (сміється. - Г. Я.).

- Окрім того, що співаєте, ви ще й пишете музику. Коли написали першу свою композицію?

- Мені було 13 років. На рівні мого міста, а я тоді жила у Він­ницькій області), мої пісні були дуже відомими. Я творила цілі альбоми. А потім у мене вдома з’явилася студія звукозапису, виходили повноцінні треки, я сама робила до них аранжування. У моєму місті це була єдина студія. Люди, які займалися музикою, записували пісні у мене вдома. Написання власних пісень стало для мене особливою подією.

- Це правда, що ваші батьки часто грали на весіллях, і ви також брали участь у цьому? Може, пригадаєте якийсь курйозний чи смішний випадок?

- Що не свято — то веселий випадок. Дуже любила їздити з батьками на такі заходи. Це завжди було святом. Тато — саксофоніст-клавішник, я — вокалістка. Не можу пригадати якісь особливі випадки, однак постійних бійок на весіллях забути неможливо.

- У грудні минулого року ви спустилися на платформу станції Київського метрополітену і там зі своєю групою заспівали під акордеон. Що вас спонукало до цього?

- Назва пісні. Хотіла якось оригінально її донести до людей. NARODNA — отже, для народу. Напередодні цього імпровізованого концерту я написала у соцмережах пост, що ми будемо робити такий акустичний концерт у метро. Вхідним квитком був жетон. Ми заспівали кілька пісень, мої музиканти підігрували, наскільки це було можливо, тому що використовувати колонки і мікрофони нам заборонили. Але вийшло дуже класно. Є що згадати.

- Як це сприйняла публіка? Чи впізнали вас і чи не намагалися кидати у футляр з-під акордеона гроші?

- Це був час “пік”, але люди зупинялися, кидали свої речі і танцювали під нашу музику. Все було щиро і зворушливо. Ми не ставили собі за мету зібрати гроші, але пізніше до нас підійшов хлопчик і дав мені п’ять гривень. Голос я тоді зірвала, кілька днів не могла розмовляти. Однак емоції, які отримала, цього вартували!

Довідка «ВЗ»

Українська співачка, автор пісень, аранжувальник Кіра Мазур народилася 21 липня 1991 року у Вінницькій області. Володіє унікальним голосом  з характерним специфічним носовим звучанням. Грає на клавішних інструментах та гітарі. З трирічного віку займається музикою, а у 10 років почала виступати. Через три роки почала випускати свої авторські пісні. Кіра вчилася у Київському національному авіаційному університеті за спеціальністю “психологія”. Створила власну поп-групу. Після знайомства з французьким продюсером Керредіном Солтані записала кліп “Карі очі” французькою мовою.