Костянтин Корецький: «Наші актори донедавна були «обслуговуючим персоналом» російського кіно»

Костянтин Корецький — відомий український актор. У його родині акторство —  справа сімейна. Дружина Наталія має у своєму портфоліо понад 40 проектів. Однією з останніх її робіт була роль у серіалі «Останній москаль». І навіть 10-річну доньку Софію вже побачили на екрані та встигли полюбити багато глядачів. У кадрі вона майже від народження. Але особливий успіх їй приніс серіал «Центральна лікарня». Самого ж Костянтина дуже часто можна побачити в успішних українських серіалах — за його плечима понад 30 ролей. Нещодавно в ефірі каналу «1+1» стартував комедійний серіал «Кандидат», де він грає роль начальника служби безпеки. А незабаром на екрани вийде політичний ситком «Недотуркані», де Корецький також зіграв одну з головних ролей.

- Костянтине, на телеканалі «1+1» йде комедійний серіал «Кандидат» за вашої участі. Розкажіть про свого персонажа.

- У «Кандидаті» я граю начальника служби безпеки Стаса Мамонтова. Час від часу йому доводиться вирішувати певні проблеми, які виникають під час передвиборчих перегонів. Діє він, як правило, силою і залякуванням. Він «застряг» у 90-х. При цьому Стас тепло ставиться до своїх колег, а звернення «старічок» і «братішка» для нього -  вищий вияв дружелюбності. До «Кандидата» мені не доводилось грати таких «авторитетів». Проте моя юність минула у 90-і роки у Харкові. Стас - збірний образ оточуючих мене в той час людей, тому я легко вжився в роль. Я для себе чітко визначив, що у нього -  своя правда, свої цінності життєві, погляди — не такі, як у більшості з нас.

- Розкажіть про життя у Харкові. Як починалася ваша акторська кар’єра?

- У цьому місті я народився і з 9-го класу займався у театральному гуртку. А після закінчення школи у мене було два шляхи: пов’язати своє майбутнє з медициною (мої батьки — медики) або вступити до театрального. Домовилися з батьками, що спочатку спробую себе в тому, що мені  подобається. І я став студентом Харківського театрального інституту, кафедра «Актор театру ляльок». Зі своєю майбутньою дружиною Наталкою познайомився саме там — ми з нею одногрупники. Нашим стосункам наступного року випов­ниться 20 років.

- Чому вирішили перебратися до столиці?

- У нас був дуже талановитий курс. Після закінчення інституту мене запросили працювати до Київського театру маріонеток. На той час там ставили серйозні вистави. Наприклад, «Вишневий сад» - я грав там Петра Трофимова, або «Будинок, який побудував Свіфт», де я грав Джонатана Свіфта. Тоді ми й одружилися з Наталкою. Грошей, звичайно, не вистачало, і я постійно намагався підзаробити. У той день, коли народилася наша дочка Соня, мене затвердили на першу роль у кіно.

- Після народження дочки дружина, мабуть, взяла паузу в акторській кар’єрі?

- Ні. Через півроку після народження донечки Наталя теж почала активно зніматися в кіно. Ми принципово не шукали няню. Часто брали її зі собою на кастинги, проби. А одного разу нам запропонували спробувати Соню зняти в рекламі. Перші свої гроші, перший свій акторський гонорар, дочка заробила в 11 місяців. У кіно вона потрапила у трирічному віці. Коли за сюжетом потрібно було заплакати, вона легко це робила, а після слів режисера «Стоп. Знято!» заспокоювалася і, наче нічого не було, йшла бавитися ляльками.  

- Мабуть, Соня вже вирішила, що стане акторкою?

- Їй подобається знімальний процес. Але якщо Соню запрошують на проби, ми з дружиною запитуємо спочатку у неї, чи хоче вона брати участь в цьому проекті. У серіалі «Центральна лікарня» у неї була головна дитяча роль. Після цього її почали ще більше впізнавати.

- В яких проектах можна буде побачити вас найближчим часом?

- 13 листопада на «1+1» стартує ситком «Недотуркані» виробництва студії «Квартал 95». Там я граю роль лідера радикальної партії — Валерія Олеговича Бриля. Він чистої води популіст і прихильник блокування трибуни. Колишній працівник обкому партії, який нині одягнувся у вишиванку і любить батьківщину тільки тому, що «це в тренді».

У нас була дуже згуртована і професійна команда, в проекті беруть участь багато талановитих артистів. Один з них, наприклад, Дмитро Суржиков, роботою якого я захоплююся.

- Чи стало у вас з прийняттям закону, що забороняє показ російських серіалів, більше роботи?

- Уся наша акторська родина, безумовно, на собі це відчула. Вважаю, що для українського кінематографа цей закон дуже потрібний. Довший час наші актори залишалися «обслуговуючим персоналом» російського кіно. Зараз головні ролі в українських серіалах отримують наші артисти, відкриваються нові імена. Найголовніше - те, що знімається зараз в Україні, робиться для нашого глядача, українцями для українців. Зараз вже можна говорити про відродження української кінематографії, про народження українського серіа­лу.

- Кого вважаєте авторитетом в українському кінематографі?

- Таких людей багато. Пишаю­ся дружбою зі Станіславом Бокланом. Він для мене є старшим товаришем, з якого хочеться брати приклад. Напевно, для мене він - номер один в українському кінематографі. Він універсальний артист, який може зіграти кого завгодно: і мачо, і військового, і 100-літнього дідуся. І у всіх випадках це буде блискуча робота. Він неймовірно органічний як у серйозних драмах, так і в комедіях. Крім того, є багато прекрасних прикладів, коли артист не має акторської освіти, але при цьому грає  талановито, як, скажімо, Антон Холькін і Антон Лірник, з якими ми грали в серіалі «Кандидат». У них є досвід роботи на сцені, у гумористичних шоу, ТВ-проектах.

- Як у родині акторів проводять дозвілля?

- Ми рідко вдома сидимо. Об’їздили всю Україну, особливо любимо бувати у замках... Люблю рибалити. Цієї весни разом з моїми кіношними друзями проводили чемпіонат з риболовлі.  Любимо збиратися з кумами та близькими друзями. Вони не мають стосунку до кіно. Саме тому вони з нами не можуть дивитися фільми. Бо ми все одно дивимося картину з професійної точки зору, оцінюємо, аналізуємо. Якщо дивимося щось із друзями, вони часто жартома сваряться: «Корецькі, та помовчіть, нарешті. Дайте фільм подивитися!».

Довідка «ВЗ»

Костянтин Корецький народився 8 січня 1980 року у Харкові. Закінчив Харківський державний університет мистецтв імені Котляревського у 2000 році. Зіграв у фільмах “Чоловік на годину”, “Вовчиця”, “Дім з ліліями”,  “Паперові квіти”, “Останній яничар”, у серіалах “Сашка”, “Єфросинія”, “Щасливий квиток”...

Одружений. З дружиною-акторкою Наталією виховують десятирічну доньку Софію.