«Хорошу книгу псують детальні картинки»

Читати не тільки корисно, а й модно. А що робити тим, хто читати поки не навчився? Розглядати малюнки у книжках! Часто батьки не звертають увагу на такі дрібниці, як малюнки. А дарма. Відома дитяча ілюстратор Віолетта Борігард розповіла “ВЗ”, чим можна зіпсувати геніальну книгу та навіщо ходить пішки в інший кінець міста.

- Яким було ваше життя до того, як зробили свої перші малюнки?

- Часто питала і питаю себе “Хто я?”. Лише у 28 років знайшла на нього відповідь. Я художник. Чим би не займалася і де б не була. Моя діяльність завжди була пов’язана з мистецтвом та з прекрасним. Отримую задоволення, коли бачу якість гарні речі. Це мене надихає. Закінчила Українську академію друкарства за спеціальністю книжкова графіка. Після навчання займалася рекламною фотографією. Стала арт-директором, але через кілька років повернулась до книжок.

- Хто вплинув на ваш вибір професії?

- У житті кожної людини необхідний приклад та наставник. Для мене — це  тато. Мама теж дуже допомогла, від неї мені дісталося дивовижне відчуття прекрасного. Я вчилася у «художників» міста Запоріжжя — просто вмирала там від нудьги над малюванням натюрмортів. Від думки стати в майбутньому художником — зводило зуби. Мені подобалось вивчати іноземні мови, і тоді вирішила — буду філологом. Але одного разу ми з татом взимку гуляли набережною і він скаже: “Ти так довго малювала, а зараз станеш філологом”. Саме він мене вмовив вступити в академію. Коли вперше потрапила до Львова, то закохалась у це місто. Усе ніби на різдвяній листівці. Раніше я жила у Запоріжжі, де все сіре та паралельно-перпендикулярне, а тут  такий шоколадно-пряничний Львів.  Вдячна місту та львів’янам —  вони навчили мене багато чому в естетичному плані. Академія була радше фоном, місцем для зустрічей. Зате саме тут я зрозуміла, що мені близька книжкова ілюстрація.

- Як почали займатись ілюстраціями?

- Я стала скуповувати дитячі книжки. Це була якась манія. Зрозуміла, що треба не лише споживати, а й виробляти щось своє. Почала потрохи малювати ілюстрації. Перші ілюстрації були до власних казок. На курсах з англійської нам дали завдання написати про якусь неймовірну подорож. На жаль, у мене таких вояжів тоді не було, тому я вигадала історію і намалювала до неї ілюстрації.

- З чим була пов’язана ця книгоманія?

- З дитинства люблю книжки, фарби і картон (сміється).

- Як налаштовуєтесь на роботу в шалених умовах міста?

- Для мене необхідно довгий час побути на самоті, хоча б кілька години. Найкраще кудись йти, неважливо куди. Головне, щоб ця дорога не закінчувалась. Можу вийти з дому і пішки дійти на інший кінець міста. Часто тягне у ліс. Дуже хочеться поїхати в інше місто. Цікаві думки приходять навіть під час прогулянки... “Епіцентром”. Творчі люди вони такі.

- Чим надихаєтесь під час роботи?

- На портрети надихають самі люди. Іноді бачу  дивовижні поєднання очей, носа, вух. І дуже жалкую, що не можу це швидко “замалювати”. Якщо сфотографувати, то це враження проходить. За кілька годин дивлюсь на фото, ніби звичайнісінька людина. Якщо б намалювала одразу, то змогла б передати ту “родзинку” у зовнішності.

- Є реальні прототипи у ваших малюнках?

- Часто кажуть: “Віолетто, ти ж сама себе малюєш!”. І вони частково мають рацію. Іноді шукаю потрібного персонажа серед своїх знайомих.

- Чим займаєтесь, окрім ілюстрацій?

- Раніше працювала у фірмі, яка займається комп’ютерною графікою. Вдень працювала там, вночі сиділа з книгами. Іноді навіть лякалася, коли ж я жити буду? Зараз присвячую себе дитині та ілюструванню. Коли донечкою займається няня, то маю трохи вільного часу і для себе.

- Якими книжками захоплювались у дитинстві?

- Мала велику дитячу бібліотеку. Батьки постаралися. Цікавили скандинавські письменники, ірландські саги, шотландські та англійські  казки.

- Найвідоміша ваша книга, у якій ви одночасно і автор, й ілюстратор, — “Принцеса-кухарка” — припала до душі багатьом українським дівчатам. Звідки  взялася ідея дати своїм читачам самостійно домалювати історію? Наскільки я знаю, книжка побачила світ задовго до появи популярних нині розмальовок “антистрес”.

- Дітям не треба малюнки з дрібними деталями. Хочу, щоб мої ілюстрації залишали простір для фантазії читача. В дитинстві одним з моїх найулюбленіших читань була серія «Хроніки Нарнії» Клайва Льюїса. Мені трапилося видання з дивними картинками: по-перше, їх було мало, по-друге, вони були якісь пастельно-акварельно розмиті, обличчя і жести персонажів нечіткі, умовні. Тоді такі картинки мені не сподобалися. І моя фантазія пішла працювати над книгою сама. У голові створився такий чудовий, детально пророблений світ, який неможливо було б укласти в будь-якій ілюстрації. Все ж, ті картинки з книжки були гарні — вони задали гарну основу — світлі, сяючі фарби чарівної країни. Хорошу книгу іноді псують детальні картинки.

- Як з’явився образ принцеси-кухарки?

- Я прийшла до подруги на роботу у центр дитячого розвитку і мимохідь дивилася стосик дитячих малюнків. Випадково натрапила на малюнок якоїсь дівчинки з підписом “Іра, кухар”. У книзі принцеса спочатку виглядає вередливою, насправді їй нудно. Їй не подобається просто їсти тістечка та гратися з котиками. І у той момент, коли знаходить цікаву справу, одразу починає нею захоплюватись.

- Вашій донечці незабаром буде два роки. Вже підібрали їй бібліотеку?

- Не збираюсь завалювати її своїми книгами. Ніколи не розуміла матусь, які скуповують усі можливі книжки і “годують” ними дитину. Якщо мені, наприклад, подобаються казки про зайчиків, то  я не буду змушувати її знати усі казки про вухатих. Прагну слідкувати за її інтересами. Як будь-яка турботлива мама, я хочу, щоб моя дитина читала і любила читати. Але я не буду її змушувати це робити. Не хочу “вантажити” її усілякими гуртками раннього розвитку. У неї має бути дитинство, свій чарівний світ, а не купа “домашки”. Я також проти величезної купи іграшок. Дітям зовсім не потрібні ці кілограми пластику та штучного хутра. Багато батьків вважають, що вони займаються дитиною тоді, коли їй щось купують.

Довідка «ВЗ»

Віолетта Борігард — українська художниця, ілюстратор дитячих книжок. Народилася у Запоріжжі. Справжнього імені не приховує, але майже ніколи ним не користується.  З 2007 року живе і працює у Києві. Виховує донечку.