Олександр ГОРІН: «У Ріо-де-Жанейро Україна гризтиметься за «бронзу»

Поки у київському “Палаці спорту” гімнасти розігрували Кубок нації, на іншому боці Земної кулі, на тестовому турнірі у Ріо-де-Жанейро, на кону стояли олімпійські перспективи: чотири командні ліцензії, на які претендувало вісім команд (збірні, які на чемпіонаті світу-2015 у Глазго посіли з дев’ятого по 16-те місця). Одна з тих заповітних перепусток дісталася українцям. Олег Верняєв, Ігор Радівілов, Максим Семянків, Владислав Гріко, Андрій Сенічкін та Ілля Єгоров лише на півбала відстали від переможців — збірної Німеччини (350,609). Екс-головний тренер збірної і особистий наставник Макса Семянківа та Іллі Єгорова, Олександр Горін, для читачів “ВЗ” намалював формулу олімпійського успіху українців.

- Олександре Миколайовичу, коли буде відомо олімпійський склад команди?

- Як на мене, усе вирішиться уже в липні, після Кубка України. У Ріо особливі компліменти заслужив Олег Верняєв, який “забабахав” гросмейстерську суму (92,107). Його роль в успіхах команди складно переоцінити. Інші хлопці зробили внесок у міру своїх можливостей. Досвідчений Сенічкін увійшов до складу команди в останній момент, тож ми не очікували від нього якогось дива. Він зробив свою справу і також допоміг команді. Семянків ще не відійшов від перенесеної операції, процес реабілітації та відновлення у нього ще триває. Та хлопець додає від старту до старту, і ось тепер у Ріо дав залікові очки саме там, де від нього найбільше очікували. Хоча на перекладині він здатний на відчутно вищий результат. Єгоров, ви помиляєтеся, насправді не такий уже й молодий. Йому вже 21 рік. Інше питання — де він був раніше? Займався іншими цікавими справами, Хрещатиком гуляв. Мені зателефонував колишній головний тренер української збірної Микола Візоокін, який працював у радянську епоху Сафронова, Марченка, Сайфуліна, Макуца та інших. І сказав: “Забери хлопця, пропаде він на вулиці”. Я й запросив Єгорова на збір. Він погодився у мене тренуватися. Так працюємо уже два роки. Це хороший командний боєць. А у наступному циклі, якщо і далі працюватиме, незчується, як професіоналом стане. У нашій збірній професійне ставлення до роботи я бачу лише у трьох гімнастів — Верняєва, Радівілова і Семянківа. Ставлення до тренувань не може не відобразитися і на культурі рухів. Професіонала видно неозброєним оком. Гріко — це ще одна наша надія. Плюс Єдінков, який не увійшов до складу збірної на цей тестовий турнір. Усі ці хлопці є претендентами до олімпійської збірної. У Ріо побачимо доволі непогану команду.

- За якою формулою змагатимуться гімнасти на Олімпійських іграх?

- У попередньому турнірі це буде 5-4-3, тобто п’ять гімнастів заявлено, на приладі працюють четверо, а в залік ідуть три найкращі результати. Нам цілком реально пробитися до фінальної вісімки, а там уже сперечатися за третє-восьме місце. Хлопці повинні були зробити це ще на першості світу-2015 у Глазго. Але до британського чемпіонату ми не змогли зібрати боєздатну команду: у нас було багато травмованих і хворих. Гадаю, в олімпійському Ріо з виходом до фіналу не повинно бути проблем. Головний тренер чоловічої  збірної Геннадій Сартинський вніс певні зміни до тренувального процесу. Він не такий м’якотілий, як я, тож відразу підвищив тренувальні обсяги. Уже тепер помітно: Геннадій на своєму місці, і його нововведення ідуть команді на користь. У боротьбі за призові місця формула буде дещо іншою: 3-3 (три спортсмени виступають і усі їхні оцінки ідуть до заліку).

“Золото” і “срібло” між собою розіграють Японія та Китай: їхні гімнасти — явні фаворити. А ось за “бронзу” не на жарт гризтимуться США, Росія, Швейцарія, Україна тощо. Шість-сім команд мають приблизно однакові шанси. У США, щоправда, вони трішечки більші: Ігри проводитимуться на Американському континенті, тож підтримка (у всіх її аспектах) американцям гарантована. Та у Ріо статися може усе, що завгодно. У формулах 6-5-4 і 5-4-3 американці сильніші за нас. Та ось у 3-3 у них немає жодної переваги.

- Коли гімнасти тренувалися на старих “вбитих” приладах, час від часу можна було почути, що після Олімпіади-2016 надовго в Україні найкращі з них не залишаться. Та чи змінилися настрої у команді з того часу, як на базі встановили повний комплект сучасних приладів?

- Можу сказати лише за своїх спортсменів. Вони кажуть: “Доживемо до Олімпіади, а далі побачимо”. Принаймні плани підступної втечі вони не розробляють. А щодо ситуації навколо збірної, вона як у серіалі — “у Мюллера під ковпаком”. За нашою командою відверто стежать. На щастя, нічим завершилася спроба виманити до Азербайджану нашого юніора Єрмакова. У нас з азербайджанськими колегами доволі приязні стосунки. Вони нам пояснили: “Хлопці, ми нікого з України не братимемо. Якщо, звісно, ваші гімнасти самі не попросяться...”. На зборі команди Азербайджану я помітив хлопчину з Одеси, який переміг на турнірі “Олімпійські надії” в Івано-Франківську. У травні він став переможцем першості України у молодшій віковій групі. А у січні він разом зі своїм тренером активно тренувався в Азербайджані. Для селекціонерів тих країн, де легко вирішується питання з громадянством і де спорт є пріоритетним напрямом державної політики, Україна —  чудовий ареал для плідної роботи. Знаєте чому? У державі на відтік талантів, як-от Куксенкова, Степка, Пахнюка та інших, ніяк не реагують. Вочевидь, це влаштовує усіх. На спортсмена — його освіту і спортивну підготовку — країна витратила мільйони гривень. А він махнув хвостом і щез за обрієм. І спортивні чиновники, та навіть уболівальники, продовжують жити далі — так, наче нічого і не сталося.