Під час зйомок Дмитра Лінартовича мобілізували до війська

Про цього актора говорила вся Україна, коли на екрани вийшла стрічка Михайла Іллєнка «Той, що пройшов крізь вогонь». Іван Додока у фільмі, а в житті — Дмитро Лінартович. Закоханий в Україну актор з принциповою позицією. Шоком для усіх його шанувальників стала звістка, що під час зйомок фільму “Толока”  актора забрали до війська — на полігон на Рівненщині. Він не ховався. Лише просив, щоб дали відтермінування, бо ж фільм треба дозняти. Невблаганним був воєнком. І тільки тепер, коли почали знімати у Трускавці і Дрогобицькому районі фільм “Осінні спогади”,  чеському продюсеру Віктору Вільгельму вдалося “випросити” Лінартовича у високого командування. Лише на два місяці...

- В “Осінніх спогадах” ви граєте роль хлопця, який після поранення у зоні АТО приїхав на реабілітацію у Західну Україну. У чому ви схожі зі своїм героєм?

- Схожі ми чи не схожі — не у цьому суть. У мене така професія — відтворювати те, що хоче режисер. Схожість, мабуть, у тому, що я мобілізований і пройшов вишкіл на полігоні. Знаю, що таке тримати зброю у руках, знаю, що таке смуга перешкод. У мене є і медична, і психологічна підготовка...

- Ви знімалися у фільмі “Толока”, коли вас під час зйомок призвали в армію. Через це довелося призупинити зйомки. Хіба не можна було “відмазатися”?

- Найімовірніше, військкомати не встигають  вивчати усі біо­графії і розмежовувати: хто йде за бажанням, кого треба мобілізувати, а кого не варто. Там — справжній конвеєр. Та що можна казати, коли медкомісію люди проходять за якихось три години, під час яких навіть не можна чітко визначити, чи той призовник справді може бути призваний. Ніхто не звертає уваги на стан здоров’я призовника. У моєму випадку сталося те саме: не врахували мою професію. Потім, коли зрозуміли, що беруть на службу актора, було пізно. Як кажуть, поїзд пішов.  Пилип Іллєнко (голова Держкіно. - Г. Я.) написав листа  до Подільського військкомату на ім’я головного воєнкома з проханням залишити мене у резерві. Я особисто розмовляв з головою цього військкомату. Він прочитав цього листа і сказав: “Ні, хлопче, ти все одно підеш в армію”. 

- А зараз вас на головну роль “випросив” у Міністерства оборони чеський продюсер  Віктор Вільгельм...

- Тут питання вирішувалося вже не через воєнкома, а на рівні двох міністерств. Міністерство культури надіслало офіційний запит до Міністерства оборони, і мене відпустили на... два місяці. Фільм дуже важливий для нашого кінематографа і для країни зокрема. У фільмі — українська тема, розповідається про наших хлопців, які воюють на передовій, отримують поранення... І кохають. Солдат, повернувшись з фронту пораненим, починає заново вчитися жити, адаптовуватися до цивільного життя. 

-  Перед “Толокою” і “Осінніми спогадами” ви голосно заявили про себе головною роллю  Івана Додоки у фільмі “Той, що пройшов крізь вогонь”.

- Коли фільм вийшов на екрани, це був прорив в українському кінематографі за всі роки нашої незалежності. У кінотеатрах показали повний художній метр українського кіно. Та й в основу покладено реальні факти про людину, яка вийшла з України.

-  У фільмі ви скачете верхи на коні. Всі трюки виконували самі чи каскадер?

- Добре тримаюся у сідлі. Та й перед тим проходив спеціальні підготовчі  курси. Усі трюки виконую сам, а от коли Іван намагається наздогнати літак, довелося залучити каскадера, бо мене у цей момент не було на майданчику (сміється. - Г. Я.). 

- Після виходу фільму на екрани вас почали порівнювати з Джонні Деппом.

- Я до цього ставлюся байдуже. Свого прізвища у паспорті не маю наміру змінювати. Я — Дмитро Лінартович. Якщо чесно — мені не подобаються ніякі порівняння. 

- До того, як ви вступили у театральний інститут імені Карпенка-Карого, ви служили в армії.

- У Прикордонних військах, на Івано-Франківщині, потім у Луцьку, Черкасах, на Житомирщині.

- Бігали зі всіма кроси і вчилися стріляти чи виступали з художньою самодіяльністю?

- Я проходив дійсну строкову службу. Та й коли йшов в армію, театр Збройних сил України, у якому батько був художнім керівником  (Костянтин Лінартович — режисер. - Г. Я.), хотіли закривати. На той час він піднімав теми Голодомору, поставив Стуса. Йому телефонували і попереджали, щоб не робив цього. Мій батько міг зателефонувати відповідним людям, щоб “відмазати”. Але у нашій родині не прийнято ухилятися і давати хабарі. Я служив у звичайній частині нарівні з усіма, привілеїв мені ніхто не робив.  

- Дідівщина в армії була?

- Якщо солдат не слухав, йому могли дати наряд. Але це треба було “заслужити”. Там, де я служив, ніхто з нікого не знущався. Сказали копати — йшов і копав, казали бігти — значить, біг... Мені пощастило, бо я завжди займався спортом. Добре плаваю, займався вільною боротьбою, стрибав з парашутом. А хлопці, у яких слабке здоров’я, не витримували навантаження, падали... Ми багато говоримо про армію, то дозволю собі сказати: армія у нас має бути тільки професійна. Людина мусить хотіти займатися цією справою, а не примусово виконувати і шукати шляхи ухиляння, якщо їй це не подобається. Якщо хлопець йде в армію, мусить твердо цього хотіти, щоб він розумів, для чого він там. І обов’язково має бути оснащений усім необхідним. В армії нема що робити фізикам, ботанікам чи ядерникам. Для них є повно роботи поза армією. Не треба забирати в армію також тих, у кого сім’ї. 

- Ви народилися в акторській родині...

- Так, мама — актриса, тато — режисер, актор, драматург, хрещений батько українського дубляжу. Фільми, які йдуть у наших кінотеатрах, наприклад, “Тачки”,  “Пірати Карибського моря”, він озвучував  і був режисером дубляжу.

- Ви ж також дублюєте багатьох голлівудських акторів.

- Так, це теж моє одне з улюблених занять. Для мене не має значення, кого дублювати. Не маю кумирів. Приходжу у студію, стаю перед мікрофоном і занурююся у роль. Головне — правильно відтворити у голосі той образ, який є на екрані. 

- То про вибір вашої професії було відомо ще з дитинства?

- Після одинадцятого класу я вступив до швейного училища. Хотів бути закрійником одягу. Потім зрозумів, що це — не моє.  Вирішив вступити до театрального університету.  Відслуживши в армії, вступив на бюджет. Так що ніхто за мене нічого не вирішував (сміється. - Г. Я.). 

- Акторські діти маленькими виходять на сцену. А ви?

- Моя перша роль і відразу головна була у  виставі “Гріхопадіння”, коли мені виповнилося 13 років.  

- Фільми, у яких ви зіграли, лише українські, нема жодного російського. Вас не запрошували чи ви свідомо відмовлялися?

- Я — український актор. Якщо мені надсилають російський сценарій, де українець підриває авторитет своєї країни, ніколи не зніматимусь у такому проекті. Наше завдання зараз — знімати українське кіно. Має бути відбір — щоб нормально працювали військкомати, а інші люди щоб знімали кіно. Тоді буде все добре. Кожен мусить займатися своєю справою. 

- Ваше улюблене заняття поза улюбленим майданчиком?

- Випустив збірку авторських пісень “Час”.  Лірика, громадянські, військові пісні. 

- В “Осінніх спогадах” ваш герой також заспіває?

- Заплановано, що маю співати, але чи буде доречно вставляти у фільм  — побачимо. 

Фото автора. Дрогобицький район.

Довідка «ВЗ»

Дмитро Лінартович народився у 1978 році у Києві  в акторській родині. Закінчив швейне училище. У 2003 році  отримав диплом про вищу освіту, закінчивши акторський факультет Київського університету імені Карпенка-Карого. Перша велика роль — у фільмі 2002 року «Невелика подорож на великій каруселі» режисера Михайла Іллєнка. Зіграв  головну роль у стрічці “Той, що пройшов крізь вогонь”. Під час зйомок фільму “Толока” був мобілізований в АТО. Випустив альбом авторських пісень.