Наталка КАРПА: "Хотілося довести усім, хто казав "неформат", - українська музика має звучати в радіо- і телеефірах"

А з першим подихом весни Наталка та її співоча команда підбадьорюватимуть піснями Львівщину, Івано-Франківськ та Тернопіль. Напередодні концертів співачка розповіла “ВЗ”, на які експерименти йшла заради творчості, хто шиє для неї сучасні етносукні та яким має бути чоловік, що здатен полонити її серце.

— Наталко, кажуть, завдяки вам за кордоном стало модне ім’я Калина?

— Так. Пісню “А калина не верба” дуже любить діаспора. Після концерту у Бразилії до мене підійшла жінка зі словами: “Хочу назвати свою дочку Калиною”. Це мене вразило, недарма свого часу наполягла на цій пісні... На початку 2000-х ми обговорювали стратегію, з яким репертуаром Наталка Карпа вийде на сцену. Коли саунд-продюсер почув, що хочу співати “А калина не верба”, за голову схопився: “Наталко, яка калина? Маєш бути сучасною”. Але я наполягла записати цю пісню — вірила, що народні мотиви можуть бути модними і популярними. Пізніше ремікси на пісню почали з’являтися в клубах по всьому світу.

— Хто посприяв вашій любові до народної пісні?

— По батьковій лінії у нас суперспівоча родина. Дідусь був весільним музикою, грав на бубні та гармоніці, а бабця чудово співала. Якось до бабусі приїхали сестри Байко й запросили її виступати, але бабця була з дуже строгої родини, гастролювати її не відпустили. У мене досі збереглось фото молодих бабці і діда у народному одязі, вишиванках, жупанах — вони були надзвичайно красивими. Співочі гени перейшли до батька (він у мене композитор-мультиінструменталіст, викладає у музичній школі), а відтак до мене і сестри Юлі. Досі пам’ятаю нашу маленьку однокімнатну квартиру з купою музичної техніки та платівок у ній.

— Виростали у творчій атмосфері?

— У музично-фанатичній атмосфері (сміється. — “ВЗ”). Наша квартира перетворювалась у театр, коли до тата приходив в гості мій дядько — оперний співак — чи друзі-музиканти. Вдома лежала дека на бобіни, яка постійно грала. До неї було підключено мільйон мікрофонів, поруч стояли одні, другі, треті клавіші... І це все, не враховуючи мого фортепіано. Як тільки з’явилися касетники, у нас вдома вже було кілька магнітофонів, велетенські колонки. А ще полиці з нотами, партитурами. Завдяки цьому ще в дитинстві почала писати власні пісні. У 13 років склала конкурсну пісню для іншої дівчинки і отримала перший у житті гонорар — 30 доларів. Ніколи не забуду відчуття, коли принесла додому смаколиків, куплених на власні гроші. У 15 років я допомагала батькові на концертах, могла під’єднати усю апаратуру на сцені.

— Як сталося, що за фахом ви — медик?

— Я школу закінчила із золотою медаллю. Пригадую, мама щоразу сяяла, повертаючись з батьківських зборів. Вона у мене практик. “Доню, — казала мама, — тобі усе вдається, потрібно обрати серйозну професію. Співати будеш родичам на Різдво” (сміється. — “ВЗ”). Я закінчила з червоним дипломом Львівський медуні­верситет ім. Д. Галицького і англійську філологію у Політехніці. Досі цікавлюсь досягненнями в галузі медицини, новинками фармакології... Можу собі приготувати косметичні засоби з догляду за шкірою, волоссям. Влітку збираю лікарські трави для чаїв на зиму. Якщо в сім’ї хтось захворіє — телефонують мені.

— Під час навчання в університеті ви виступали з відомим джазовим колективом “Медікус”. Викладачі поблажки робили?

— У мене були вимогливі викладачі. Власне медуніверситет мене дуже дисциплінував, навчив наполегливості. Дисципліна зберігалась в усьому, навіть у зовнішньому вигляді: накрохмалений білий халат, скромна зачіска, мінімум макіяжу. Про прогулювання лекцій не могло бути й мови. Якось повертаючись з концерту, не встигла стерти яскравий лак з нігтів, бо треба було бігти на пару. Усю лекцію просиділа, затиснувши руки в кулаки, — ховала концертний манікюр від професора. Заняття підходило до завершення, я вийняла ручку, щоб записати завдання... І тут почувся крик лектора. Мене викликали на середину аудиторії і “вичитали” перед усіма студентами. Це при тому, що була відмінницею.

— Відмінниця, красуня, співачка — з таким послужним списком від кавалерів, мабуть, відбою не було?

— Я викреслила можливість романів на той період життя. На першому курсі у мене було шалене кохання, яке, зрештою, сумно завершилося. Я з головою занурилася в роботу та навчання. Можливо, якби усе склалося інакше, я б зараз працювала лікарем і виховувала купу дітей. А так поставила собі пріоритет — сцена. Потім почався азарт: хотілося довести усім, хто казав “неформат”, що українська музика має звучати в радіо- і телеефірах. Та крига помаленьку скресає навіть у всеукраїнських радіостанцій. Українській пісні бути!

— Ви — Лев за знаком зодіаку, боєць за темпераментом. Правда, що чоловіки бояться сильних жінок...

— Правда. І це не завжди погано. Переконана, що чоловік має бути сильнішим, а не боятися, що його з’їм (сміється. — “ВЗ”). Складно знайти чоловіка, який був би ідеалом, до якого хотілося б тягнутися, і водночас ніжним, який би заспокоїв, захистив.

— Ви часто подорожуєте, яка країна улюблена?

— Італія. Італійці близькі українцям за милозвучністю мови і за гарячим темпераментом. Вони менш вибухові, аніж іспанці, але більш чуттєві, аніж швейцарці, наприклад. Подорожі приносять мені натхнення для творчості, додому повертаюся з сотнями нотаток — клаптиків нових пісень.

— Коли вас представляють за кордоном як українську співачку, яке уявлення мають іноземці про українську естраду?

— Європа почала приглядатися до українських виконавців. Правда, зіткнулися з трохи кумедним уявленням південноамериканської діаспори українців: для них український виконавець той, що з оселедцем і у шароварах або кобзар з бандурою. Дивуються, коли чують сучасні ремікси на народні пісні, чи коли я виходжу на сцену у дизайнерській етнічній сукні. Якось після концерту одна бразилійка благала, щоб я продала їй свій сценічний костюм. Це була біла шкіряна сукня із вишитими бісером вставками від Мальви Чернишової та з намистом від колекціонерки Роксоляни Шимчук (намисто від львівської майстрині полюбляє Марина Порошенко. — «ВЗ»). Тоді я переконалась, яке захоплення в іноземців викликає українська автентика, жодне пір’я і стрази не викличуть такого фурору на сцені.

Роксоляна “підсадила” мене на етнічні костюми, пояснила, чим відрізняється борщівська вишивка від буковинської і покутської. Якось показала мені неймовірної краси вишиті рукави (все, що залишилось від старовинної сорочки), ми з дизайнером Мальвою Чернишовою приміряли їх до шкіряної сукні — підійшли, як рідні. Тепер я, наче шалений шопоголік, ладна віддати останні гроші за автентичну вишиту сорочку, українське намисто чи сукню. Пригадую, як полювала за вишитою камізелькою від Богуцької: пошила під неї дві концертні сукні, спланувала, як виступатиму у ній на етноконцерті в Опері, а коли прийшла до Роксоляни, виявилося, що камізельку купили. Добре, що наші львівські панянки завжди готові допомогти у моменти кризи гардеробу — я запросила власницю камізельки на концерт, а вона позичила мені аксесуар на виступ.

— Співачка Шер якось згадувала, що все життя хотіла перевтілитися у блакитнооку блондинку. У вас не було бажання поекспериментувати із зовнішністю?

— Природа дала нам усе для того, щоб бути красивими. Єдине насилля, яке роблю над собою, — змушую себе не їсти солодощів. А блондинкою я вже була. Під час зйомок кліпу режисер попросив висвітлити кілька пасом, аби волосся “переливалося” в кадрі. Оскільки я максималіст, то так, пасмо за пасмом, мало в платинову блондинку не перетворилася. В один момент зрозуміла, що в дзеркалі більше не бачу себе. Зараз у мене природний колір волосся. Приємно, коли в салоні запитують: “У вас такий класний відтінок, якою фарбою користуєтесь?” (сміється. — “ВЗ”). До речі, у березні на “1+1” вийде провокативна і навіть жорстока передача, де я власне буду доводити, що експериментувати над собою не варто.

— Де ще найближчим часом можна буде побачити Наталку Карпу?

— Плануємо дати концерт в Ірпіні та Чернігові в госпіталях для поранених українських бійців. Беру участь у жіночому батальйоні, куди входять ведучі, артисти. Потім зустрінемо прихід весни українськими піснями: з етнопрограмою, яку ми презентували у Львівській опері, я і моя команда (група Glamberry (ex-Glamour), екзотичний дует «Шоколадка», співачка МІЯ) поїдемо у Франківськ (7 березня) і Радехів (8 березня). А після Великодня плануємо продовжити концертний тур «Найкраще» в Стрию, Дрогобичі, Тернополі та інших містах Західної України.

Довідка «ВЗ»

Наталка Карпа народилася 14 серпня 1981 р. у місті Добромилі, що у Старосамбірському р-ні Львівської області. Змалку почала відвідувати музичну школу, співати у народному хорі «Писанка». З часом стала солісткою зразкового вокально-інструментального ансамблю «Галицька перлина» під керівництвом відомого педагога Лесі Салістри. Брала участь у багатьох фестивалях: «Слов’янський базарчик», «Молода Галичина», «На хвилях Світязя», «Надія», «Мелодія», «Пісенні джерела Прикарпаття», «Тарас Бульба», «Шлягер року», «Наша пісня»... Відома також як телеведуча передач «Відкрий себе» та «Модний елемент» на ТРК “Люкс”. З 2005 р. є співпродюсером продюсерського центру KARPARATION. Заслужена артистка України.