Андрій Кучерепа: «Музику до «Олекси Довбуша» писали на заводі з 12-ї ночі до 6-ї ранку впродовж двох тижнів»

Ігоря немає з нами майже 15 років, а його «Ватра» досі палає і збирає аншлагові зали на свої концерти! Її «вогонь невгасимий» підтримують учасники ансамблю Володимир Питель (соліст), Роман Олійник (клавішні), Юрій Бей (ударні), Михайло Кушнір (бас-гітара), Роман Ліщинський (соло-гітара) і, перш за все, керівник Андрій Кучерепа (скрипка). Чи легко тримати «на плаву» відомий музичний колектив, організовувати концерти і гастролі, розповів керівник ансамблю «Ватра» Андрій Кучерепа.

— Після загибелі Ігоря Білозіра на чолі його «Ватри» стали ви. Розкажіть, будь ласка, про життя колективу без Білозіра.

— З Ігорем Білозіром ми були знайомі ще зі шкільних років, перетиналися на музичних шкільних олімпіадах, оскільки були «сусідами»: Ігор — з Радехова, я — з Кам’янки-Бузької. Потім мали свої ансамблі. Я працював у колективі, який називався «Зорепад». Коли Білозір створював «Ватру», то кілька музикантів перейшли з ним на професійну сцену. Проте коли на початку 90-х років у колективі відбулися кадрові зміни, Ігореві потрібно було оновлювати колектив. І ми усім колективом із «Зорепаду» перейшли до нього.

— Кажуть, Ігор називав вас своєю правою рукою…

— Так, допомагав вирішувати організаційні моменти. Іноді навіть проводив репетиції гурту, Ігор тільки міг прийти і переконатися, що все іде як треба. Пригадую, скільки довелося набігатися, коли ми організовували у Львівській опері ювілейний концерт, присвячений 15-річчю «Ватри» у 1994 році…

- «Ватра» також планувала відзначити своє 20-річчя у Києві, в палаці «Україна»…

— Тоді міністром культури був Богдан Ступка, з яким у Ігоря Білозіра були дуже теплі стосунки. Восени 2000 року мав відбутися грандіозний ювілейний концерт «Ватри», у якому мали брати участь провідні українські виконавці, у репертуарі яких були пісні Ігоря. За півроку до цієї події почалася активна підготовка. А у травні сталася трагедія з Ігорем. Він, коли був у комі і час від часу приходив до тями, марив цим концертом, питав, чи хлопці проводять репетиції, чи привезли колонки… Але, на жаль, замість ювілейного концерту «Ватри» артисти зібралися на 40-ий день після смерті Білозіра на концерт-реквієм на стадіоні «Україна» у Львові…

— Своє 30-річчя «Ватра» відсвяткувала грандіозним концертом у Львівській опері…

— Так, тоді, у 2009 році, частково здійснилася мрія Ігоря і ми виступили з хором і оркестром.

— У березні Ігорю Білозіру мало б виповнитися 60 років. Щось готуєте до вшанування цієї дати?

— Так, звісно. Плануємо цикл концертів із залученням багатьох співаків — побратимів Ігоря. У рідному Радехові шанують його пам’ять, відбуваються фестивалі його імені, читання. У березні Ігорю мало б виповнитися 60 від дня народження, а у травні — 15 років від дня смерті, тому вшановувати його пам’ять будемо не лише концертами, проходитиме цикл заходів, планується до виходу книга спогадів про Білозіра.

— Хто займається організацією цих концертів?

— Мистецький центр «Ватра» і Благодійний Фонд Ігоря Білозіра. Плануємо також виступати з цими концертами і у районних центрах…

— Щодо гастролей, то «Ватра» об’їздила усю Західну Україну, була навіть за кордоном, а от на сході України зі своїми концертами не виступала. Чому? Може, якби там частіше бували такі гурти, як ваш, то зараз не було б такої складної ситуації?

— Це проблема державного рівня. Перш за все держава не була зацікавлена у підтримці і популяризації української пісні. Схід «годували» російською попсою.

— Хтось із львівських співаків кілька років тому побував там зі своїми концертами і розповідав, що був вражений, як тепло його приймали, люди плакали і казали, що їм дуже бракує української музики…

— Про те, що на сході України потребують української пісні, свідчить ще й такий факт. Півтора року тому у Львові проходили перегони ретро-автомобілів, з’їхалися журналісти з усієї України. Одна молодесенька журналістка з дніпропет­ровського телеканалу, яка висвітлювала цю подію, випадково потрапила на наш концерт, який ми тоді давали у Шевченківському гаю. Після концерту вона підійшла до мене і у захваті розповідала, що у неї відкрилися очі на українську музику, питала, чому ми не приїздимо до них, казала, що наша музика там дуже потрібна… Казала, що вона наче в рай потрапила: Шевченківський гай майже у центрі міста створював ілюзію, наче ви у Карпатах, плюс чудова українська музика, яку захоплено слухали понад 5 тисяч осіб…

— Чи плануєте вводити до свого репертуару щось новеньке?

— Працюємо над новими піснями і з тими авторами, з яким працював іще Ігор Білозір: Петро Запотічний, Богдан Стельмах, Ярослав Виджак, Вадим Крищенко, Анна Канич… Нові пісні звучатимуть вже у концертах пам’яті Ігоря.

— Не секрет, що самою творчістю не завжди можна прожити. Тому, крім «Ватри», майже кожен з її учасників займається ще чимось. Чим займаєтеся ви?

— Організацією концертів, я приватний підприємець.

— Де навчалися музики?

— Паралельно із загальноосвітньою школою, яку закінчив із золотою медаллю, я навчався у музичній школі по класу скрипки. Грав, як і Ігор, на весіллях. З Ігорем перетиналися постійно, час від часу допомагали один одному, вирішуючи проблеми з апаратурою, музичними інструментами…

— Знаю, що Ігор писав музику і до вистав…

— Так, він співпрацював із Театром ім. М. Заньковецької. Пригадую, саме готувалася прем’єра вистави «Олекса Довбуш», до якої Ігор написав музику, але опинилася під загрозою зриву, бо не було студії, де можна було б здійснити звукозапис. А записати пісні тоді можна було лише на радіо або на телебаченні — і все! Музику до «Олекси Довбуша» писали в актовому залі Хіміко-фармацевтичного заводу (тепер — «Галич-фарм»). І записували вночі — з 12-ї до 6-ї ранку, коли не працювало телебачення, щоб не потрапляли в запис зайві шуми. Працювали впродовж двох тижнів Тоді ж не було комп’ютерів та іншої високотехнічної апаратури, лише касетні чи бобінні магнітофони. Треба було діставати якісні касети.

— На початку 1980-х до «Ватри» приходить шалений успіх. Гастролі в Україні, в Середній Азії, на Далекому Сході, в Москві, Сибіру, Польщі, Чехії, Німеччині, двічі в Афганістані, США, Канаді…

— Саме тоді Ігор Білозір із групою виконавців беруться за нові пісні. Не всі з них подобалися членам художньої ради, тодішнім цензорам із партійних кіл. Якось гінці зі Львова зупинили гастролі групи «Ватра». Це було під час поїздки по Криму в 1984 р. А все через те, що поет Богдан Стельмах, із яким тісно співпрацював Білозір, на одному з Пушкінських вечорів сказав, що з партійних кабінетів стріляють, як Дантес із пістолета. «Ватру» зняли з гастролей, а пісні Стельмаха заборонили. Треба було співати пісні радянських композиторів, але тоді «Ватра» втратила б своє обличчя. Ігор на таке не йшов. Загалом, керівництво філармонії кілька разів звільняло і брало на роботу керівника ансамблю Білозіра. Поновлення композитора було вимушене, бо «Ватра» годувала всю філармонію.

— Ваша родина допомагає вам у вашій діяльності?

— Так, дружина Ольга, син Назар з невісткою Іриною мене підтримують і допомагають. Син за фахом дизайнер. У нього двоє прекрасних діток — моїх онуків — семирічний Іванко і дворічна Яринка.

— Ніхто з дітей учасників «Ватри» не пішов шляхом своїх батьків — не став музикантом. Чому?

— Очевидно, тому, що вони виросли за лаштунками, бачили зворотний бік праці музикантів і занадто рано зрозуміли, що це дуже непроста, виснажлива праця… Лише син Романа Олійника пішов шляхом батька.

— Попри складну ситуацію в Україні, у вас є підстави для оптимізму?

— Звичайно! Інакше і бути не може! Я оптиміст і вірю, що все у нас буде гаразд. По-іншому і думати не можна, адже думка — матеріальна. Звісно, важко, але важко було усім поколінням. І воякам УПА було непросто — можливо, навіть ще важче, ніж зараз нашим захисникам України, бо їх було дуже мало, але вони вірили у світле майбутнє і боролися за нього. Якщо не вірити у краще, то нема сенсу братися за будь-яку справу… До слова, 25 січня у Городку ми братимемо участь у концерті, усі кошти з якого будуть перераховані на лікування пораненого бійця.

Досьє «ВЗ»

Андрій Кучерепа — керівник ансамблю «Ватра» з 2000 року.

Народився у Кам’янці-Бузькій Львівської області. Навчався у музичній школі, із золотою медаллю закінчив середню школу. Після школи вступив до Львівської політехніки. Заочно навчався у консерваторії на факультеті вокалу.

При заводі «Хімпром» мав музичний колектив «Зорепад». З початку 90-х років минулого століття працює у «Ватрі». Займається організацією концертів. Одружений. Має сина і двох онуків.