Ельзара Баталова: «Крим для мене завжди пахнув Україною, ніколи – Росією. І так має бути!»

Складний період переживають наша країна і всі небайдужі люди світу. Про Крим, його біди та проблеми тепер знають всі. Комусь півострів пахне літом, відпочинком, курортами, волею, морем. А комусь — батьківщиною, батьківським порогом, рідною та найдорожчою землею. Усі роки української незалежності там пліч-о-пліч з нами живе дружний та багатий народ кримських татар. Незважаючи на анексію Криму росіянами, українці і прогресивне людство чудово усвідомлюють, що Крим — це Україна, а кримські татари — повноправна і невіддільна частина нашого народу. Чи потрібні кримчаки російському агресорові, що насправді коїться на півострові, що буде далі? Про наболіле розмовляємо зі співачкою, акторкою, телеведучою і громадським діячем Ельзарою Баталовою, яка є любов’ю, гордістю, цвітом і радістю кримсько-татарського народу.

— Для багатьох Крим пахне літом, морем, відпочинком. А який запах чуєте ви, Ельзаро?

— Крим для мене завжди пахнув Украї­ною, і ніколи — Росією! А ще пахнув теплом, спокоєм, миром... Ви не знайдете жодного кримського татарина, який би був байдужий у тій ситуації, в яку нас загнали окупаційні російські війська. Для кожного з нас Україна найрідніша. Вона мені дала життя, долю, сина, освіту. Я маю дві вищі освіти, звання заслуженої артистки України і Криму. З задоволенням розмовляю українською, співаю мовою солов’їною. В Криму дружно разом жили, творили, працювали і відпочивали люди різних національностей. Нас, кримських татар, — 12 відсотків від загалу, майже кожен восьмий — наш. З роками української незалежності в мирі та злагоді жили й ми. Значно підвищилося благополуччя, люди наші працьовиті, почали більше заробляти. Мали змогу навчати своїх дітей у вузах. Сталося, як за законом Мерфі: якщо ти думаєш, що у тебе все добре, значить, ти чогось не помічаєш. Те добро, той оптимізм наш завжди стояли впоперек горла московським шовіністичним правителям. З подачі Путіна почалася холодна війна в Криму, яка розділила кримчан на дві полярні частини: тих, хто за і хто проти російської окупації. У мене склалося враження, що всі росіяни в Криму, а також ті, які живуть у Росії і підтримують дії Путіна, масово хворі на загальну шизофренію.

— Доречно пригадати слова великої Фаїни Раневської: «Є такі люди, до яких хочеться підійти і поцікавитися: чи складно без мізків жити?».

— У десятку, як завжди це вміла робити Фаїна Георгіївна. Усі ми чудово розуміли, навіщо проводився брехливий псевдореферендум, який готували лише 10 днів. Голосували з російськими паспортами, з одним і тим же паспортом кілька разів. Кримські татари не брали участі у цьому фарсі. Близько 50 відсотків росіян проголосували позитивно, адже Росія для них «родіна». Їм тепер обіцяють золоті гори, кажуть, що на них посипляться субсидії, рублі. Навіть не треба буде працювати, а лишень ходити за грішми до банкоматів. На жаль, люди цьому вірять.

Розумію, чому так сталося. В останні роки Києву не було часу звернути увагу на Крим. А найгірше стало за час правління Януковича, коли його макіївські ставленики душили малий та середній бізнес. Вседозволеність, тотальна корупція, брехня правили бал. Кримські росіяни думають, що Путін вирішить всі їхні проблеми, що буде, як за Радянського Союзу: «Дружба, мір, жвачка!».

— Ваші батьки були одними із перших репатріантів, які повернулись у Крим в кінці 1950 років. Виховували вас у строгих національних традиціях. Ось уже 14-ий рік вашому синові. Його також так виховуєте?

— Я народилася в Криму за “совкових» часів. На моїх очах відбувалося становлення української незалежності. Батьки мені прищепили любов до рідної землі, до національних традицій, які мають свій шарм і свій колорит. Набутий життєвий багаж знань, який заклала в мені рідня, намагаюся передати своєму синові: щоб ріс освіченим, надійним і сильним чоловіком. У мене два старші брати — Саїд і Ваїд. Мої батьки, дідусь з бабусею були піонерами переселення на півострів. Жили всіма бідами того часу, їх довго не прописували. Скільки себе пам’ятаю, завжди виростала з ріднею у важкій щоденній праці.

Мій син Георгій-Гірей (перше ім’я — християнське, від батька-грузина, а друге — з мого боку, історичне, від славного кримського хана) навчався у Сімферополі в українській гімназії, тепер продовжує вчитися у Київській. Також українській.

— Окрім естрадних фестивалів, зйомок у кіно, де грали головні ролі (зокрема, у фільмі українського режисера Олександра Муратова «Татарський триптих» за новелами Михайла Коцюбинського), виступів як солістки Академічного ансамблю пісні і танцю Державної прикордонної служби України, ви обіймали посаду заступника начальника управління служби голови Верховної Ради АРК, де курирували культуру. Потім працювали на кримськотатарському телевізійному каналі АТР?

— Була ведучою в програмі «Кухня з перчинкою» на АТР. Перевагу віддавали своїм — кримськотатарським традиціям кухні, адже працювали для своєї аудиторії. Окупаційна влада робить все, щоб знищити наш канал. Чиниться шалений тиск на нашого інвестора, закривають його бізнес. Гадаю, канал залишать, але у форматі того ідеологічного російського шовіністського геноциду, який всі роки вони активно поширювали українцям. Як кримчанка можу твердо сказати: в Криму ніколи не було жодних утисків російської мови. «Русскаво язика» було аж надто багато. Школи, театри, кіно, телебачення, постійні гастролі їхніх «звйозд», які тепер активно підтримують анексію півострова. З перших днів Революції мені телефонували російські колеги з запитаннями: «Чому ви так не любите росіян?». Мені віднімало мову, але розуміла, яку «правду» з України бачать росіяни.

— Сміливість в Україні одна, а в Росії — зовсім інша. Там за свою позицію карають всіх «інакомислячих», тих, хто не боїться про це відкрито заявляти, до прикладу, Костянтин Хабенський: «Так, я за Україну, і не бачу в цьому нічого поганого», Армен Джигарханян: «Що у вас? Чим допомогти? Це божевілля!», Лія Ахеджакова: «Нехай ображають, нехай кидають у мене каміння, особисто я Україну не зраджу!». Це рівносильно подвигу!

— Справді, в теперішній ситуації це подвиг — говорити правду. Ось така вона, керована російська «демократія». У мене багато друзів-росіян, особливо з мистецького світу. Мені боляче, що їхня влада просто використовує свій народ. Путін зробив все, щоб світ налаштувати проти росіян. Безглузді розмови, що кримські татари мають свої бандформування, зброю — все неправда. Нами постійно залякували. Наш народ важко працював завжди і не мав часу на якісь інтриги. У наших жилах тече миролюбна кров. Ми — не кавказці і не чеченці.

— Яким бачать день завтрашній кримські татари?

— Не варто піддаватися паніці. Україна не має права заспокоюватися, вона мусить боротися за Крим. Щоб не склалося враження: якщо так легко віддали Крим, так і всю Україну можуть віддати. Сила — в єдності. Не хочемо бути остарбайтерами в загарбницькій країні. Хочемо бути самостійними і незалежними. Крим — це Україна. Жодних російських паспортів! Сподіваюся, що світ нам допоможе. Правда на нашому боці.

Довідка «ВЗ»

Ельзара Баталова — співачка, акторка та громадський діяч. Заслужена артистка Автономної Республіки Крим та заслужена артистка України.

Народилась у місті Білогірську (Крим) у кримськотатарській родині. Батько — робітник, мати — вчителька музики. Її батьки були одними з перших репатріантів, повернулись у Крим у 1960-х роках. З дитинства займалась музикою, у 8 років стала переможницею конкурсу «Євпаторія-1988». Закінчила музичну школу по класу фортепіано (1993), Київське естрадно-циркове училище (1996), Київський театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого (2000).

З 2001 року є солісткою Академічного ансамблю пісні і танцю України Державної прикордонної служби України. У жовтні 2008 року призначена на посаду заступника начальника управління служби голови Верховної Ради АРК як куратор сфери мистецтва й культури.

Знялась у головній ролі у фільмі україн­ського режисера Олександра Муратова «Татарський триптих» за новелами Михайла Коцюбинського, а також у російському серіалі «Повернення Мухтара-2».