Передплатити Підтримати

Юрій ЛУЦЕНКО: «Гроші доведеться брати в олігархів, але служити виборцям»

Помилялися скептики, які прогнозували, що після двох з половиною років політичної «відсидки» колишній польовий командир Майдану Юрій Луценко, втомлений переслідуваннями влади, зрадами товаришів, нажитими болячками, «заляже на дно».

Так, вимушена ізоляція навчила його ще більше цінувати свободу. Але заради свободи інших він, як мовиться, стає на прю, і далі перебуває у вирі суспільного життя, пропонує власні рецепти «лікування» хворої держави. Луценко називає себе «невиправним оптимістом»...

- Після помилування ваше ставлення до Януковича змінилося?

— У мене не існує інших почуттів до Януковича, ніж як до поганого президента... А за своє звільнення маю дякувати добродіям Коксу-Кваснєвському. Вони поставили перед Януковичем запитання: наступного тижня у нас закінчується мандат, за яким виступаємо посередниками щодо звільнення політв’язнів. Якщо не буде успіху, мандат не буде продовжено. Тоді вам не буде з ким розмовляти. Розвернулися і поїхали. Поставили Януковича перед необхідністю щось робити…

Янукович — політичний гангстер, який захопив двох політичних заручників і хоче їх обміняти на певні відносини з Євросоюзом, у тому числі — на гроші МВФ. Випуск Луценка на волю в цій комбінації Кокса-Кваснєвського став передоплатою його бажань отримати за звільнення Юлії Володимирівни не тільки Угоду з ЄС, а й кошти…

- Тюрма вас змінила?

— Там я переосмислив багато речей. Тюрмою у мене вкрали два з половиною роки життя. Відчуваю, як крізь пальці просипається пісок відпущеного мені часу. Для себе усвідомив: якщо вийду на свободу, жодної секунди не потрачу на помсту. Хочу потратити час на щось більше — творче, конструктивне, цікаве. Не збираюся тратити життя на зведення рахунків за цю незаконну політичну розправу. Хоча, звичайно, не заперечуватиму, якщо ці персоналії отримають своє за скоєний злочин.

- А хто з українських політиків, крім вашої дружини, найбільше доклався до вашого звільнення?

— Про дружину. В СІЗО вона була кожен день, крім вихідних і святкових днів. Дорогого коштує, коли зеки кричать: «Передай вітання своїй дружині. Вона у тебе правильна і вчить наших жінок, як треба боротися».

З Іриною мені було легко втримати позиції. Все решта — політики, книжки, внутрішні переконання, впертість — були вторинними. Юлії Тимошенко тяжче тим, що у неї, при всій повазі до її доньки Жені (вона ще сама потребує підтримки), немає такого стрижня, як у мене…

Неабияк допомогли листи людей. В ув’язненні, особливо у перші дні, важко політику, який задає собі питання: чи він ще потрібен? Стояло питання: люди мене вважають зеком чи все-таки політиком? Коли пішли ці листи (на день народження їх були тисячі) і люди писали, що потребують того, що я робив досі, — це зняло всі проблеми.

- А на когось, може, тримаєте зло…

— У міліції ображений лише на двох осіб. Були люди, які сховалися і не висловили своєї думки. Від них іншого і не чекав. Але на двох, чиєї підтримки сподівався, я таки ображений. Йдеться про колишнього заступника міністра Савченка і колишнього начальника полтавської, а згодом одеської міліції — Керницького, рівнянина за походженням. Вони сховалися, хоча вважав їх близькими людьми. З іншого боку, була несподівана підтримка від людей у міліції, яких взагалі не знав — і тим більше важить їхня позиція. Зі мною засудили одного полковника і одного підполковника. Їм сказали: не дасте покази проти Луценка — сядете. Вони відповіли: ні, ми цього не зробимо.

На суд приходили капітани, старлєї, яких в очі не бачив, які нічим мені не зобов’язані, Вони казали: все це дурня, жодних незаконних вказівок Луценко не давав, усе було зроблено законно. Загалом рахунок був на мою користь: 148 свідків свідчили на мою користь, один був проти. Саме тому перестали викликати свідків.

- Що змінилося у вашому характері після тюрми? Здається, стали менш імпульсивні?

— Тюрма дала можливість дистанціюватися від повсякденної метушні, з якою втрачаєш стратегічне бачення. В тюрмі ти можеш аналізувати свої помилки. Тепер немає такого запитання, яким мене можна публічно образити — я їх задав собі набагато критичніше. І за цей час знайшов відповіді.

- Чи це було самопоїдання…

— Ні, чесна розмова із самим собою. Перш ніж зіграти симфонію, оркестр налаштовує, пробує смички. Це звучить як вибачення… Якщо український політик хоче зіграти гарну «мелодію», то має спочатку вибачитися. Налаштуйся на цю ноту! Визнай себе винним. Бо немає в українській політиці жодного невинного.

Якось мені потрапила книга Конфуція, який казав: сила людини не в тому, що вона не падає, а в тому, що вміє підвестися і йти в обраному напрямку. Добре, ти знаєш свої і чужі помилки, обставини, які не дали шансу на перемогу. Але давай спробуємо ще раз. Як? І я почав будувати план. Відсторонена позиція спостерігача давала таку можливість. Все те, що я сьогодні кажу, мені здається стратегічним, позбавленим метушні, розхристаності, яка у мене була.

«Дякуючи» Печерському суду у мене немає права протягом трьох років обіймати будь-які посади — і це страшенно полегшує мою політичну роботу. Ти взагалі не думаєш, як сподобатися виборцеві, або колегам по майбутньому Кабінету Міністрів. З мене зняті всі ці «проблеми». У мене є бажання міняти країну…

- Що вплинуло на вас ще?

— Я змінився ще від кількості і якості прочитаного. На волі за рік читав по 50-70 книжок — у машині, перед сном, у свята. У тюрмі читав «складні» книжки, які змусили б змінити будь-яку людину. У роздруківках з Інтернету Ірина принесла мені листи Бориса Гудзяка. Пам’ятаю його фразу: «Нам дано дивитися в очі свого страху, називати його по імені, а отже, могти його подолати. Кожен з нас дивиться в очі цього страху. Кожен з нас може його подолати».

У той момент потрапляє до мене лист радянського політв’язня Євгена Сверстюка, який казав: займайся собою, думай про майбутнє. Потрапили мені діалоги з Масариком, які написав автор пригод про Швейка Ярослав Гашек. Ця книжка мене «заточила». Масарик (був не тільки першим чеським президентом, а й теологом) сказав таку фразу: вічне життя не наступає після смерті. Ти уже живеш цим вічним життям. Якщо марнуєш ці дні, то тобі нічого думати про те, що буде після смерті. Кожен день цього вічного життя нормальна людина має розглядати як сходи. Кожен день ти маєш піднятися на один щабель вище, зробивши вчинок знань, вчинок доброти, громадської активності, допомоги, співчуття. Якщо не піднімаєшся — ти пропускаєш своє вічне життя. Сьогодні ціную кожен день як щабель…

- Ви говорили «дивитися в очі страху». Чого боялися в тюрмі?

— Йдеться не про страх у загальноприйнятному розумінні, фізичний. Йдеться про виклик. Наприклад, ти сидиш у закритому приміщенні, де п’ять напівкроків від вікна до дверей, а за стінкою сидить людина, звинувачена у вбивстві двох міліціонерів. Ти опинився на одному щаблі з нею перед державою, якій ти присвятив багато років… Це виклик. Ти від цього можеш деформуватися, опустити руки, зламатися, замкнутися, розізлитися на весь світ. Я на ті стежки не ходив…

Якщо називаєш по імені цей страх, формулюєш його, то можеш його перемогти. Бачимо, що багато хто опустив руки. Але давайте сформулюємо свій страх! Живемо у своїй країні, але у нас вкрали державу! Ця держава, вся її потуга, від вчителя до міліціонера, працює проти людей — на інтереси однієї правлячої сім’ї. Це — щоденний страх, небезпека… Якщо українці почнуть називати речі своїми іменами, шукатимуть вихід, вони його знайдуть.

- Декого насторожили ваші слова, що на період, поки ми не уклали Угоду про асоціацію, нинішній президент є нашим попутником…

— Перед нами відчинилася Брама Часу. Раз у сто років, а інколи і рідше, Україна має шанс повернутися в європейський дім, звідки її затягнули у ГУЛАГ, — царський, потім — радянський. Стоїть питання: знову займемося тактикою? Чи усвідомимо стратегічний шанс? Слава Богу, на офіційному рівні вважається, що європейський вибір є об’єднуючою тезою для українського суспільства. Це добре, але цього недостатньо. Маємо ще усвідомити, як довго цей вибір треба пройти. І тут Янукович є нашим попутником. Є цьому історичні паралелі. Згадайте, коли гетьман Виговський отримав повну перемогу над Московщиною, не менш патріотичний кошовий отаман Сірко завдав йому удару у спину, напавши на союзних татар. А відтак не дав шансів на відновлення Гетьманщини. Таких прикладів в нашій історії безліч, коли, здавалося б, «правильна» неприязнь до українського гетьмана призводила до закабалення України одним із сусідів.

Так, у нас з Януковичем різні причини рухатися до Європи. Для нього Європа — це дах від кремлівської банди. Бо хоче грабувати Україну зі своєю «бригадою», і щоб Кремль тут був ні при чому. Ми свідомі того. А наш інтерес — зайти в європейські цінності, у правову державу, де банди-мафії взагалі не існують, або, якщо існують, то придушуються силою держави.

- А як він зі своїми підходами увійде в Європу? Рано чи пізно станеться конфлікт інтересів…

— Асоціація є юридичним стоп-краном для Митного Союзу. Цей інтерес вигідний і йому, і нам. Янукович не буде виконувати жоден з європейських законів, і це на Заході знають. Якось мене запитали: ви хочете, щоб ми підписали Угоду з гангстером, який не збирається виконувати законів? Так, кажу, маєте підписати! Це нам дасть шанс змінити злочинну владу на демократичну, яка почне виконувати закони у заданій парадигмі. Якщо не зайдемо в асоціацію, такого шансу не буде. Запитують: а чому ви не можете змінити владу поза асоціацією? Відповідаю: тому, що за умов цієї асоціації, при міжнародних спостерігачах, допустимий рівень фальсифікації на виборах становитиме 10%, поза асоціацією — навіть не можу порахувати. Це буде Білорусь…

Підписавши Угоду про асоціацію, ми не завершимо європейську інтеграцію — ми її тільки РОЗ-ПОЧ-НЕ-МО. Якщо кажемо про стратегію, то перший крок — підписати Угоду про асоціацію. Це завдання 2013 року. І тут не треба боятися ні Путіна, ні Медведчука — все залежить від співпраці у цьому напрямку влади і опозиції.

Наступний етап — 2015 рік. Якщо не змінимо президента, європейська асоціація накриється мідним тазом. Для цієї влади будь-які закони є нічим, якщо вони не обслуговують їхні шкурні інтереси. Тому треба обрати демократичного президента, щоб він європейським законам дав життя. Але якщо президент знову, як у 2004 році, зайде на посаду неготовим, то провалить євроінтеграцію, вона стане непопулярною серед людей. І тут настає третій етап — 2017 рік, рік парламентських виборів. Від дій ймовірного президента-демократа залежатиме, як люди проголосують за Верховну Раду. Ось там стануть страшними Путін-Медведчук. Саме тоді, коли скинемо Януковича, «регіонали» масово перейдуть в опозицію до євровибору (сьогодні вона у них прихована, тоді стане явною, я сказав би, скаженою). Торгова війна — не одноразова фронтальна атака. Це довга стратегія. Путін зараз хоче зупинити нашу євроінтеграцію шляхом провокацій. На 2015 рік шукає «свого» кандидата, який не допустить євроасоціації України. Але більше всього він націлений на 2017-й рік, коли ймовірний президент-демократ разом з демократичними силами має програти боротьбу за парламент. І тоді нова Верховна Рада, за задумками Путіна, переголосує за Митний Союз.

- Потенційні кандидати в президенти від демократичного табору відомі. Відкритим залишається питання єдиного кандидата...

— Усі ми знаємо цих кандидатів. До всіх них у людей є питання. Але інших кандидатів не бу-де! Маємо зрозуміти, що оце є наш вибір, з цього треба виходити. Як на мене, демократичні кандидати у президенти не мають повної матриці, необхідної для президента України. Це означає, що їх треба посилювати. Урок Майдану полягає у тому, що ми обрали президента як особу, не обираючи ні програми, ні команди. Щоб не допустити цього, дати віру і енергію, знову підняти людей, які мають постмайданну травму, маємо сказати їм: вибачаємося перед вами. Ми вивчили уроки. Ми пропонуємо єдиного кандидата у президенти з програмою дій, з командою однодумців. Така матриця дасть силу будь-якому кандидату.

- А як це втілити на практиці? Наразі так виглядає, що всі три лідери опозиційних сил готові балотуватися у першому турі…

— В оптимістів часто справджуються надії. У песимістів завжди справджуються кошмари… Особисто я роблю все для того, щоб опозиційні кандидати усвідомили необхідність висунення одного демократа у президенти з програмою і командою.

- Багато хто з них хотів би бачити вас у ролі свого vip-агітатора. З вами вже вели попередні розмови?

— Ще рано говорити про vip-агітатора. Радше, можна казати про модератора, комунікатора, порадника. Намагаюся допомогти опозиції з’єднати свої зусилля. Будь-яке об’єднання в будь-якій комбінації краще, ніж розз’єднання. Клянуся: мені байдуже, хто буде єдиним кандидатом від опозиції. Кожен з них, хто переможе, буде моєю перемогою.

- Найбільша небезпека — недовіра до політиків, зокрема до опозиційних. Люди вважають, що вони в якийсь спосіб пов’язані з теперішньою владою: того фінансують ті олігархи, іншого — інші. Як оце подолати?

— Українська політика спеціально зроблена дорогою. Так сконструювала олігархічна влада. Наші парламентські чи президентські вибори коштують утричі більше, ніж найдорожчі європейські вибори — у Франції. Вартість агітаційних відеороликів є неймовірно вищою від світових аналогів. Це робить всіх політиків, зокрема опозиційних, залежними від… грошових мішків. Альтернатива є — офіційні громадянські рухи, які не мають жодної ваги, жодних важелів впливу на політику. Тому треба тимчасово спокійно ставитися до того, що в опозиційних лідерів є необхідність брати кошти в олігархів. Юлія Тимошенко, як і всі, також брала в олігархів гроші на вибори. Але була єдиним політиком, який при цьому знав, що має відпрацювати ці гроші не тим, хто їх дав, а хто обрав. Отут у неї треба вчитися всім трьом опозиційним кандидатам у президенти, які ще на свободі.

(Повний відеозапис розмови з Юрієм Луценком дивіться тут)

Фото Мирона МАСЛЮКА.